Засновник групи Антонін Догнал народився у 1946 році в містечку Глук в Чехії, після закінчення семінарії був висвячений у 1972 році на римо-католицького священика. Довгий час душпастирював на сільській парафії біля міста Оломоуц. За свідченнями єпископа Оломоуца Яна Граубнера, о. Антонін Догнал в час свого служіння на парафії вирізнявся неврівноваженістю та імпульсивністю. Водночас, в часі цього служіння о. Антонін приєднався до руху харизматичної онови (харизматів), що після ІІ Ватиканського Собору почали розвивати спільноти в Католицькій Церкві. Проте згодом змінив погляди на консервативніші, а також захопився духовністю Східних Церков, оскільки йому імпонувала «харизматичність» («духоносність») східної духовності. Під впливом нового захоплення у 1991, разом з трьома іншими римо-католиками Ріхардом Шпіржіком (нині належить до групи Догнала), Іржі Шпіржиком та Л. Юхелкою, переходить в східний обряд та вступає на новіціат Чину Святого Василія Великого в Словачині, який відбуває в польському містечку Венгожеві.
Під час перебування на новіціаті група, сформована навколо о. Антоніна Догнала, виокремлювалась від решти ченців та мала свої окремі молитовні практики (які відрізнялись від духовної традиції Чину Василія Великого) незалежно від решти братії. Через це у 1997 році настоятелі новіціату відокремили словацьку провінцію новиків (Догнал зголосився на новіціат в словацьку провінцію ЧСВВ) і висилали їх в Дрієнов у Словаччині. А у 1998 році ліквідували «харизматичну» спільноту ЧСВВ (як їх вже тоді називали «догналівці»).
Вже у 1999 році група, яка сформувалась навколо харизматичного лідера о. Антоніна, висунула ідею реформи Василіанського Чину згідно з власними баченнями. Вже наступного року о. Антонін бунтує проти деяких рішень словацької провінції ЧСВВ. Водночас група намагалась отримати реальну владу в Греко-Католицькій Церкві в Словаччині та Чехії. Так, у 2000 році вони звертались до різних священиків-василіан, українських греко-католицьких єпископів та працівників Римської Курії з проханням у сприянні хіротонії Іржі Спіржіка на єпископа в Чехії, водночас Антонін Догнал згідно з їх баченням повинен був стати єпископом-помічником Пряшівського греко-католицького митрополита. Задля цієї цілі група Догнала намагалась заручитись підтримкою українців греко-католиків Чехії та окремих українських єпископів (зокрема в Польщі), щоб Шпіржіка поставили єпископом для українців в Празі. У 2003 році вони виступили з ініціативою створити структуру УГКЦ в Чехії. В цьому ж році, підбуривши вірних українського походження, вони блокують вхід греко-католицького собору в Празі де мала відбутись хіротонія нового єпископа Русинської Греко-Католицької Церкви Владислава (Гучка). Водночас група спробувала зареєструвати громаду УГКЦ в Чехії, проте на це не було згоди церковного керівництва.
У 2004 році о. Антонін Догнал, не знайшовши підтримки в українських єпископів, звернувся до Чехословацької Гуситської Церкви, щоб ті прийняли його групу і дозволили діяти в рамках своєї Церкви. Однак і там не отримали підтримки.
Проте через довголітню історію конфліктів, які провокувала група Догнала в середині василіанського чину та серед греко-католиків Чехії та Словаччини, а також серед українців та на вимогу єпископату Чехії Генеральна Управа Василіанського Чину прийняла рішення розформувати чеську делегатуру ЧСВВ.
Рішення було прийняте 13 червня 2004 року на Х Генеральній Капітулі (Колегія керівних осіб ордену) Василіянського Чину. Від Чину було відсторонено 21 члена делегатури. Монахи, які на той час перебували у Підгорецькому монастирі і які також належали до розформованої Чеської делегатури ЧСВВ, звернулися з поданням до Папи і перебували у Василіанському Чині до остаточного вирішення питання.
Зважаючи на діяльність згаданих священиків в Чехії, Патріарх Любомир та провід ЧСВВ в Україні 2004 року звернулися з листом до тодішнього керівника Львівської облдержадміністрації Олександра Сендеги з проханням «заборонити в’їзд в Україну чи перебування в Україні» отцям-василіянам з розформованої Чеської делегатури ЧСВВ, оскільки «ці ченці некоректною поведінкою та непослухом своїм монашим наставникам і місцевій єрархії вже спричинили великий заколот на шкоду вірним у Чеському екзархаті ГКЦ, у Василіянському Чині та інших чинах і згромадженнях, а тепер завдають шкоду вірним УГКЦ».
Четверо монахів: Антонін Ілля Догнал, Ричард Методій Спіржік, Роберт Самуїл Обергаузер, та Маркіян Гітюк, які повинні були залишити територію Чеської єпископської конференції, все ж знайшли притулок в Підгорецькому Благовіщенському монастирі ЧСВВ. Там вони також почали брати активну участь у душпастирській діяльності, однак роблячи це згідно зі своїми старими поглядами. Ця діяльність знову закінчилась конфліктами. Тому на початку 2005 року шістьох монахів було виключено з Василіянського Чину відповідними Декретами, потвердженими Конгрегацією для Східних Церков. Оскільки вони (отці Антонін-Ілля Догнал, Ричард-Методій Шпіржік, Василь-Маркіян Гітюк, Іржі Кирило Шпіржік та Василь Роман Шелепко) «постійно виключають елемент підлеглості церковному проводу у видимому організмі, яким є Церква, то згідно з каноном 8 Кодексу Канонів Східних Церков, вони тим самим позбавили себе повної злуки з Католицькою Церквою тут на землі».
Однак і після цього екс-монахи не припинили своєї діяльності. Головним звинуваченням вищого керівництва Греко-Католицької Церкви з боку «підгорецьких отців» стало звинувачення в причетності його (керівництва) до «духу світу цього». Себе ж екс-монахи бачили рятівниками Церкви від цього «духу».
10-11 листопада 2005 року на 28 сесії Синоду УГКЦ було прийняте рішення про початок процедури попередження священиків з Підгорецького монастиря, о. Іллі Догнала, о. Методія Шпіржіка і о. Маркіяна Гітюка, через їхні неприпустимі дії.
16 січня 2006 року на позачерговій сесії Синоду УГКЦ було прийнято наступне рішення: «Для канонічного дослідження ситуації щодо отців Іллі Догнала, Методія Шпіржіка та Маркіяна Гітюка з Підгорецького монастиря створити комісію у складі Преосвященного владики Софрона (Мудрого), Високопреосвященного владики Ігоря (Возьняка) та Преосвященного владики Василя (Семенюка)». (Постанови позачергової сесії Синоду єпископів Києво-Галицької Митрополії УГКЦ 16 січня 2006 року)
Апогеєм конфлікту стало оприлюднення підгорецькими екс-монахами 3 березня 2008 року заяви, в якій йшлося про те, що вищезгадані отці були таємно висвячені на єпископів УГКЦ. При цьому ім’я єпископа, який їх висвятив, не було названо.
23 березня 2008 року Глава УГКЦ Любомир (Гузар) виступив із офіційним зверненням, в якому викривав псевдоєпископів. В оприлюдненому релізі, зокрема, йшлося про те, що:
«1. Синод Єпископів УГКЦ ніколи не пропонував вищеназваних осіб в кандидати на єпископський сан;
2. Вони ніколи не одержували благословення Папи Римського, як цього вимагає церковний закон.
Тому, незважаючи на їхні заяви, не можна їх уважати єпископами Української Греко-Католицької Церкви.»
(прес-реліз УГКЦ від 23.03.08)
У перших числах червня 2008 року Колегіальний трибунал Сокальсько-Жовківської єпархії у карних процесах єромонахів ЧСВВ Іллі А. Догнала, Методія Р. Шпіржіка, Маркіяна В. Гітюка та священика Роберта Обергаузера виніс вироки на першому ступені суду, а саме, що зазначені священики повинні бути покарані великою екскомунікою.
Трибунал Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ, не знайшовши доказів єпископських свячень вищезгаданих священиків та звернувши увагу на непослух та безпідставну критику єрархії УГКЦ а саме:
- незаконне присвоєння уряду та незаконне виконування служіння (порушення кан. 1462 ККСЦ);
- розпалювання бунту та ненависті проти місцевого ієрарха Владики Михаїла (Колтуна) і Верховного Архиєпископа Києво-Галицького Любомира (Гузара) та підбурювання підлеглих до непослуху щодо них (порушення кан. 1447 §1 ККСЦ);
- нанесення кривди та важкої шкоди добрій славі вищезгаданих особі та інших ієрархів УГКЦ через наклепи (порушення кан. 1452 ККСЦ);
виніс кару великої екскомуніки. Рішення було оприлюднене 17 вересня 2008 року.
7 жовтня 2008 року Найвищий Трибунал Католицької Церкви, Апостольська Сигнатура, дала відповідь на прохання «підгорецьких отців» перевірити правомірність винесеної їм трибуналом УГКЦ кари великої екскомуніки. У своїй відповіді, про яку Апостольська Сигнатура повідомила також єпископа Сокальсько-Жовківського УГКЦ Михаїла (Колтуна) (Прот. 41750/08 VT), Найвищий Трибунал Католицької Церкви, звертаючись до «підгорецьких отців», чітко зазначає: «… розглянувши ваші звернення до Святішого Отця та Верховно Архиєпископського Трибуналу, додані до вашого листа, ця Апостольська Сигнатура не знаходить жодних причин для того, щоб також втручатися у цю справу».
4 травня 2009 року Найвищий Трибунал Апостольської Сигнатури своїми Декретами виніс однаковий вирок щодо кожного з наступних п’ятьох єромонахів:
1. 30.10.2008-Protoc. N. 36629/04 CA - Священик ШЕЛЕПКО Василь (чернече ім’я Роман), народжений 10.08.1969, громадянин України.
2. 7.11.2008-Protoc. N. 37579/05 CA - Священик ШПІРЖІК Юрій – ŠPI?IK Ji?i (чернече ім’я Кирило), народжений 13.11.1966, громадянин Чеської Республіки.
3.3.04.2009-Protoc. N. 36628/04 CA - Священик ШПІРЖІК Річард – ŠPI?IK Richard (чернече ім’я Методей) народжений 6.03.1968, громадянин Чеської Республіки.
4. 17.04.2009-Protoc. N. 36626/04 - Священик ГІТЮК Василь (чернече ім’я Маркіян), народжений 28.01.1970, громадянин України.
5. 17.04.2009-Protoc. N. 36627/04 - Священик ДОГНАЛ Антонін – DOHNAL Antonin (чернече ім’я Ілля), народжений 7.06.1946, громадянин Чеської Республіки.
Своїми Декретами Апостольська Сигнатура підтвердила виключення з Василіанського Чину вищезгаданих монахів, яке було здійснене на підставі рішень Протоархимандрита та Ради Чину.
На основі рішень, отриманих від Найвищого Трибуналу Апостольської Сигнатури, усі ці священики більше не належать до Василіанського Чину Святого Йосафата. Вони не мають права носити василіанський монаший одяг і ставити біля свого імені чи прізвища василіанської позначки «ЧСВВ» - «OSBM», чи «ЧСВВ-ІІІ» - «OSBM-III».
Протягом своєї діяльності в Україні група Догнала оголосила практично всіх єпископів Католицької Церкви, як нелегітимних. А 30 квітня 2011 року оголосили про відлучення від Церкви Папи Бенедикта. Водночас група Догнала ще з 2008 року почала іменувати себе Українською Правовірною Греко-Католицькою Церквою (УПГКЦ), а 5 квітня 2011 року оголосили про створення Візантійського Католицького Патріархату, патріархом було обрано Догнала. Задля залучення в свої ряди група Догнала створює різні громадські організації, наприклад «Рух чистих сердець» (така організація існує в рамках Католицької Церкви, проте група Догнала використовує назву задля маскування з метою залучення греко-католиків та римо-католиків) чи Комітет за збереження християнської спадщини: «Покров Богородиці». Ці організації час до часу проводять різні публічні акції проте не виявляють відразу своєї ідентичності, а використовують нейтральні гасла, на кшталт боротьби з пропагандою гомосексуалізму та ювенальної юстиції. Часом група влаштовує спроби захоплення греко-католицьких храмів та провокує конфлікти в різних місцях Галичини.
Від початку відкритого розколу із Католицькою Церквою до групи Догнала приєднався василіанський жіночий монастир пророка Іллі в м. Брюховичі біля Львова. Згодом монахині заснували ще 4 доми. У 2011 році 29 черниць було відлучено від Католицької Церкви Декретом Апостольського Престолу.
29 березня 2012 року Конгрегація віровчення оприлюднила «Декларацію про канонічний статус самозваних підгорецьких греко-католицьких єпископів». Святий Престіл повідомив, що «не визнає дійсності їхніх єпископських свячень та всіх свячень, ними уділених, чи які будуть уділені». Крім того, у заяві йдеться, що «вживання назви католицька групами, які не визнані авторитетною церковною владою, згідно з каноном 19 Кодексу Канонів Східних Церков, є незаконним». Тому Конгрегація перестерігає вірних пр. небезпеку приєднання до групи Догнала і закликає молитися за їх розкаяння.
Водночас з цими подіями чешський дослідник Петр Цибулька оприлюднив дані стосовно співпраці Антоніна Догнала з чешськими спецслужбами комуністичного періоду під псевдонімом агент Тонек під номером 23064.
Джерела:
1. о. Мирон Бендик "Що пишуть про себе «підгорецькі отці»?"
2. Група "догналівців" анатомія сектанства (Збірник матеріалів).- Львів: Комісія у справах мирян УГКЦ, 2012. - 60 с.