Глава Білоруської Автокефальної Православної Церкви (БАПЦ) архиєпископ Торонтський Святослав Логін під час богослужіння оголосив про відлучення Олександра Лукашенка, який колись назвав себе «православним атеїстом», від Церкви і наклав на нього анафему.
Доктор богослов'я Ірина Дуб’янецька розповіла Білоруській редакції Радіо Свобода, що це означає.
"У церковному сенсі анафема – це відлучення від Церкви. Люди пов'язують анафему з прокляттям, оскільки повне відлучення від Церкви означає випадання з людської спільноти. У сучасних православних церквах анафема існує, в католицькій – її немає. Якщо є факт анафеми проти людини, яка не належить до Церкви, то ми маємо справу з другим, популярним значенням анафеми – як позначення найгірших можливих дій, скоєних людиною. Анафема глави Білоруської Автокефальної Православної Церкви Лукашенкові – це, скоріш, символічний жест", - пояснює Ірина Дуб’янецька.
У випадку Лукашенка, - наголошує вона, церковна анафема не має сенсу, бо не можна відокремити від Церкви того, хто до неї не належить.
"Маємо справу з другим, популярним значенням анафеми – як позначення найгірших можливих дій, скоєних цією людиною", - пояснює вона.
Ірина Дуб’янецька прокоментувала також заклик архиєпископа Святослава Логіна до мінських протестувальників не проводити марш наступної неділі після анафеми Лукашенка, а приходити до церков без плакатів та прапорів і тричі хором вигукнути: «Анафема, анафема, анафема»:
"Віряни можуть відповісти на анафему, зрозумівши, що ця людина тепер не в їхній спільноті, вона вигнанець. Тому для проклятої людини дуже важливо повернутися до громади. Тож глава БАПЦ може піддавати анафемі вірян цієї Церкви. А стосовно вірян іншої церковної громади він може зробити це лише символічно", - пояснила вона.
За словами Ірини Дуб’янецької, у суспільному житті існують інші механізми боротьби з неприйнятними явищами, в тому числі в моральному сенсі. Це публічна непокора, яка свідчить про неприпустимість того, що робить влада. Спільнота регулює це своїми методами. В ісламі, якщо на людину накладається фатва (прокляття), то кожен мусульманин, зустрівшись з нею, зобов’язаний її вбити. У християнстві такого немає. Бог любить усіх, можна ненавидіти гріх, але не можна ненавидіти грішника. Завдання – зупинити, зробити неможливими шкідливі дії, а не того, хто їх робить".