Як стверджує автор повідомлення, ухвала суду стала черговим кроком у дивній політиці українського судочинства. Виникає питання: навіщо взагалі потрібен судовий розгляд, якщо рішення відомі та прогнозовані ще до початку процесу?
За повідомленням порталу неполітичних новин, суддів протягом всього процесу найбільше цікавило, чи відбулись у 1995 році загальноселищні збори, на яких мешканці дізнались про процедуру передачі. Також жвавий інтерес викликав нинішній стан церкви. Ці два питання випливали на кожному засіданні, їх задавали кожному свідку.
Не зважаючи на постійне наголошення суддів на тому, що розглядається скасування акту 1996 року, а не релігійна приналежність храму, це питання піднімалось всіма трьома сторонами.
Як йдеться у повідомленні, позивачі постійно плутались у свідченнях. На негативне для УПЦ КП рішення вплинула і відкрито байдужа позиція представників відповідача, донецької обласної держадміністрації. Дві дівчини ніколи "не заперечували" або "залишали на розгляд суду". Така апатія вразила навіть одного з суддів. "Відповідачі, Ви взагалі маєте власну думку?", – дорікнув він їм.
Третя сторона, парафія Вознесіння Господнього УПЦ КП, не була здивована таким рішенням суду, бо морально була до нього готова.
До початку судового процесу юрист Юрій Фартушний, переглянувши документи, сказав, що «позов мав взагалі залишатись без розгляду, бо строки давності в адміністративних справах складають 6 місяців. Тут минуло п’ятнадцять років. У правовій державі немає ніякого шансу виграти цей процес, але в Україні часто приймаються дивні рішення».
Як стверджує автор повідомлення, ухвала суду стала черговим кроком у дивній політиці українського судочинства. Виникає питання: навіщо взагалі потрібен судовий розгляд, якщо рішення відомі та прогнозовані ще до початку процесу?