На Закарпатті християнство візантійського обряду було прийнято ще до розколу Церков у 1054 р., в часи місіонерської діяльности серед слов’ян Великої Моравії свв. Кирила і Методія (863 р.) та їхніх учнів. Унаслідок Реформації та Католицької реформи, 24 квітня 1646 р. в каплиці Ужгородського замку 63 священики під проводом монаха-василіянина Партенія (Петровича) відновили єдність із Вселенською Церквою, прийнявши католицький Символ Віри та склавши «клятву вірности» перед латинським єпископом із Еґеру
НАУКОВИЙ СЕМІНАР
Інституту Історії Церкви Українського Католицького Університету
29 березня 2007 року
Від ліквідації до відродження:
Греко-католики в сучасному релігійному житті на Закарпатті
Доповідач – д-р Володимир ФЕНИЧ
На Закарпатті християнство візантійського обряду було прийнято ще до розколу Церков у 1054 р., в часи місіонерської діяльности серед слов’ян Великої Моравії свв. Кирила і Методія (863 р.) та їхніх учнів. Унаслідок Реформації та Католицької реформи, 24 квітня 1646 р. в каплиці Ужгородського замку 63 священики під проводом монаха-василіянина Партенія (Петровича) відновили єдність із Вселенською Церквою, прийнявши католицький Символ Віри та склавши «клятву вірности» перед латинським єпископом із Еґеру. Після тривалого періоду, 19 вересня 1771 р., папа Климент XIV буллою Eximia Regalium Principum канонічно заснував Мукачівську єпархію. Створення Мукачівської єпархії, що співпало в часі з просвітницькими реформами австрійських Габсбургів, сприяло розвиткові релігійно-культурного життя не тільки історичного краю русинів, але й сусідніх реґіонів Верхньої Угорщини. Велика єпархія часів святителя Андрія (Бачинського) [за переписом 1806 р., налічувала 63,8% русинів, 20,89% румунів, 6,23% угорців, 0,95% словаків та чисельна група білінгвів (7,91%)] в епоху націоналізму була поділена за етнічно-географічним принципом.
Так Мукачівське владицтво стало також колискою, з якої виросли нові унійні церковні провінції-єпархії: Крижевацька (1777 р.), Пряшівська (1818 р.), Клуж-Герла (1857 р.), Гайдудорозька (1912 р.). У зв’язку з напливом емі∂рантів із Мукачівської та інших греко-католицьких єпархій Угорщини до Північної Америки на рубежі ХІХ-ХХ ст., Римська Апостольська столиця відкрила 1924 р. Апостольський екзархат з центром у Пітсбурзі, а згодом, у 1963 р. – Пасейську єпархію, 1969 р. – Візантійську митрополію в Пітсбурзі й Пармську єпархію, а 1981 р. – єпархію у Ван-Найську. На сьогодні всі вісім греко-католицьких єпархій, що історично належать до мукачівської еклезіяльної традиції, дуже віддалилися від тих церковно-обрядових норм і практик, які затвердив для греко-католиків Угорщини Віденський собор 1773 р. З 1771 по 1937 рр. Мукачівська унійна єпархія перебувала в канонічній єдності з латинськими дієцезіями, під митрополичою юрисдикцією архиєпископа в Естерґомі – примаса Католицької Церкви Угорщини. Внаслідок підписаного 1928 р. Modus vivendi між Чехословаччиною і Римським престолом, 2 вересня 1937 р. буллою Ad Ecclesiastici Regiminis папа Пій ХІ підпорядкував Мукачівську й Пряшівську єпархії безпосередньому наглядові Апостольської столиці.
До початку переслідувань комуністичною владою Греко-Калотицької Церкви (ГКЦ) на Закарпатті, станом на 1 червня 1944 р. греко-католики становили 54% мешканців краю, яких обслуговували 354 священиків. Навіть за радянськими даними (станом на 1 червня 1947 р.), східними католиками продовжували залишатися більшістю населення краю. Протягом 1945-1952 рр. було заарештовано та вивезено в табори 127 греко-католицьких священиків, з них четверо було розстріляно, а 20 померли в таборах і в’язницях. На 1 січня 1949 р. Мукачівська єпархія налічувала 270 душпастирів, з яких «возз’єдналися» з Російською Православною Церквою (РПЦ) 132 неофітів, або 48,24%. З усіх репресованих отців у 1945-1950-х рр. до леґалізації та відродження ГКЦ на Закарпатті дожили всього 20 (!) осіб, з яких 12 померли у 1990-х рр.
За підрахунками Стефана та Даниїла Бендасів, активний апостолят у підпіллі провадили 42 священиків й одна черниця, котрі до 1951 р. були репресованими. Крім них, у 1950-1980-х рр. на Закарпатті проживали ще 40 колишніх греко-католицьких священиків, які, хоч і не «возз’єдналися» з РПЦ, але не займалися душпастирською діяльністю. За даними Уповноваженого Ради у справах релігій при Раді Міністрів СРСР по Закарпатській області, станом на 1979 р. тут налічувалося 65 унійних єреїв, 1981 р. – 52, 1985 р. – 47. Також у 1982 р. в області проживало 20 ченців і черниць. Оскільки єпископ Олександр (Хіра, = 1983 р.) не міг керувати «саморозпущеною» в лютому 1949 р. Мукачівською греко-католицькою єпархією, перебуваючи на засланні в далекій Караґанді, то до 1978 р. нею адміністрував о. Микола Мураній (помер 12 січня 1979 р.), а опісля – о. Йоан (Семедій). У «домашніх семінаріях» священиків готували оо. Мураній, Іван Марґітич, Елемир Ортутай, Йосиф Головач. Рукоположення священиків таємно здійснювали мукачівський єпископ Олександр Хіра (до 1983 р.) та івано-франківський єпископ Павло (Василик). Перед своєю смертю Олександр (Хіра) у Караґанді хіротонізував Йосифа (Головача). Всього ж було підготовлено і висвячено в катакомбах 53 душпастирі.
4 серпня 1987 р. греко-католицькі владики Павло (Василик) та Йоан Семедій, разом із 24 священиками, у листі до папи Івана Павла ІІ заявили «про вихід частини УКЦ з підпілля». Що цікаво, 1988 р. партійну владу Закарпатської області непокоїла діяльність 51 унійного священика та 20 ченців і черниць у понад 30 населених пунктах, які мали вплив на 25-30 тис. вірників. Для «боротьби» з «прихованою антинародною націоналістичною сутністю уніатства» в середині 1989 р. (!) при обкомі партії було створено спеціяльну групу в складі понад 450 осіб, котрі діяли через Товариство «Знання». Футурологічні прогнози компартійних функціонерів зводилися до того, що в разі леґалізації ГКЦ (це сталося 13 грудня 1989 р.) до східного католицизму повернеться бл. 30-35% вірників РПЦ та 15-20% - від РКЦ. Через чотири роки (1993) кількість релігійних громад на Закарпатті подвоїлася й становила 1210, з яких належало: Українській Православній Церкві – 459; ГКЦ – 209 громад; Закарпатській Реформатській Церкві – 91 громада, Євангельським Християнам Баптистам – 48, Християнам Віри Євангельської – 45, Адвентистам Сьомого Дня – 27, Свідкам Єгови – 207; по 8 громад мали юдеї та адвентисти-реформісти. Усього в області 1993 р. налічувалося лише 716 культових споруд, з яких рішенням облвиконкому ще з 1989 р. 212 храмів передбачалося повернути у власність ГКЦ.
Сьогодні (2006-2007 рр.) ГКЦ на Закарпатті налічує 377 громад (9 з яких зареєстровані в минулому році) і 320 тис. вірників, в її власності перебуває 184 культові споруди. Спільно з римо-католиками відправляються богослуження у 20 храмах, а з православними – у 19 церквах. Протягом 1990-2006 рр. було збудовано 81 храм і продовжується будівництво ще 65 святинь. На території Мукачівської греко-католицької єпархії діють 9 чоловічих та 17 жіночих чернечих спільнот. Владицтво налічує 200 єпархіяльних священиків, від 12 листопада 2002 р. його апостольським адміністратором є Мілан (Шашік), який прийняв хіротонію з рук папи Івана Павла ІІ 6 січня 2003 р. у Римі в базиліці св. Петра. Душпастирів для єпархії готує Богословська академія імени Теодора Ромжі, яка відновила свою діяльність спочатку в Мукачеві під проводом ректора-владики Йосифа (Головача), а від 1 лютого 2003 р. – о. Тараса Ловски, протосинкел владицтва. На 2005 р. в академії навчалося 111 студентів; крім того, ще близько 30 студентів вчиться у катехичній школі в м. Хуст, а понад 30 учнів – в єпархіальному греко-католицькому ліцеї ім. єпископа Олександра (Стойки).
Щойно після леґалізації ГКЦ на Закарпатті у 1990 р., з ініціативи національно-демократичних сил краю («Просвіти», Товариства української мови ім. Т. Шевченка, обласних осередків Народного Руху України, Української Республіканської Партії, Організації Українських Націоналістів та ін.) та за активної підтримки єпископа Івана Марґітича порушено питання про канонічне підпорядкування Мукачівської єпархії юрисдикції львівського архиєпископа та глави Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ). У жовтні 1992 р. на Закарпаття Римський престол делегував свого представника Франческо Коласуоно, після детального звіту якого 8 січня 1993 р. Свята Столиця в листі до свого нунція в Україні Антоніо Франко вирішила зберегти status quо Мукачівській греко-католицькій єпархії, визначений ще 2 вересня 1937 р. – тобто безпосереднє підпорядкування Ватиканові. Апелюючи до «історичних традицій» та піклуючись про належне забезпечення духовних потреб багатоетнічної пастви, ординарному владиці Йоану Семедію було призначено двох помічних єпископів-синкелів: Івана Марґітича – для вірників української національности та Йосифа Головача – для мирян, які не мають або не визнають української тотожности. Остаточне рішення з цього питання було ухвалене в Ужгороді 29 березня 1993 р. всіма трьома єпископами та апостольським нунцієм в Україні.
Водночас греко-католицька єрархія намагається враховувати історичні традиції Мукачівського владицтва, яке впродовж багатьох століть, за словами Ернста Крістофера Сутнера, «тісніше було пов’язане з Пряшівською та Гайдудорозькою єпархіями, аніж з Галицькою церковною провінцією». З огляду на той факт, що в усіх єпархіях, які ведуть свій еклезіальний родовід від Мукачева, греко-католицькими вірниками є і русини, та враховуючи загострення останнім часом питання про «визнання русинської національности» на Закарпатті, для дослідників національних ідентичностей греко-католицьких спільнот відкриваються нові студійні перспективи. Зокрема, йдеться про прохання єпископа-емерита Йоана (Семедія), викладеного у листі до папи Івана Павла ІІ від 1 липня 1990 р., аби Греко-Католицька Церква на Закарпатті була в «майбутньому греко-католицькою церквою русинів…, церквою «sui juris», прямо підпорядкованою Святій Столиці», і бажанням «за всяку ціну зберегти нашу своєрідність і церковну ідентичність». Також слід брати до уваги слова нинішнього владики Мілана Шашіка про обов’язковість для ГКЦ «історично домінувати в реґіоні» (2003 р.), та результати останнього соціологічного дослідження початку 2000-х рр. На запитання «До якої релігійної конфесії Ви себе відносите?» (було опитано понад 2 тис. респондентів, за винятком румунів, євреїв, німців і циганів) греко-католиками назвали себе 57,74% русинів, 50% словаків, 41,25% українців, 30,77% угорців, 16,67% росіян. Близько 37% населення краю ідентифікує себе з відродженою ГКЦ. Натомість з православ’ям себе ототожнюють: 50% опитаних росіян, 47,50% українців, 33,33% словаків і лише 28,57% русинів (у середньому 38,84% усіх респондентів себе пов’язують з православ’ям). На думку соціолога Олександра Пеліна, тенденція до збільшення кількости конфесійно-ідентичних католиків східного обряду на Закарпатті «має конкретну етнічну адресу».
Сучасний канонічний статус Мукачівської єпархії, разом із поступовим відновленням історичного домінування ГКЦ на Закарпатті, дає підстави стверджувати, що «проект Русинської Греко-Католицької Церкви свого права» наразі ще реалізується….