1 липня ректор Львівської духовної семінарії Святого Духа та керівник Школи біоетики УКУ о. Ігор Бойко на Синоді представив співдоповідь на тему «Супровід родин у жалобі». Священик окреслив духовні, психологічні та соціальні аспекти підтримки родин, які втратили близьких, і закликав до створення груп взаємодопомоги як осередків зцілення, солідарності й надії.
Про це повідомляє Департамент інформації УГКЦ.
«Групи взаємодопомоги — це місце, де зранені болем утрати родини можуть вилити душу, плакати і поруч є інші особи, які їх розуміють, приймають, тому що всі перейшли через однаковий досвід болю та втрати. Це — університет болю, з якого можна навчитися дуже багато. Це — „копальня“ не лише ран, але й місце надії», — наголосив о. Ігор.
Він зазначив, що перше завдання таких груп — створити середовище для ділення почуттями. Адже часто близьке оточення не дозволяє людині висловлювати свій біль: «І тоді люди подавлюють біль, а потім це виявляється в різних психосоматичних захворюваннях».
Друге завдання — надання соціальної підтримки через слухання історій інших, що творить «форму солідарності у стражданні».
Третє — інформація та виховання: учасники діляться досвідом подолання самотності, злості, почуття провини. «У групі починає творитися певна мудрість, яка розширює горизонти», — зазначив доповідач.
Четвертим завданням названо розвиток здатності вирішувати щоденні проблеми, які виникають після втрати: від побутових до духовних.
У центрі всього цього — метод взаємного обміну, а не одностороння допомога: «Ми допомагаємо собі, щоб допомогти самим собі й іншим. Взаємодопомога вимагає присутності, обміну, ділення, відкриття себе і конфронтації».
Отець Ігор акцентував на глибокій духовній динаміці жалоби. «Основним елементом у жалобі є не наші втрати, але наша поведінка перед ними», — зауважив о. Ігор. Одні залишаються в’язнями болю, інші здатні зростати, відкривати серце, знаходити новий сенс.
Священик застеріг, що «біль не можна зцілити через раціональний і логічний спосіб, але відкриваючи своє зранене серце іншим». Лише любов, співчуття та солідарність здатні зцілювати: «Особистий біль перетворюється на певну місію».
У Львівській духовній семінарії вже активно проводяться зустрічі для родин у жалобі за тематичними блоками: «Спогади про дорогу людину», «Стосунки в родині після втрати», «Почуття страху», «Духовні ресурси в жалобі», «Віднайдення життєвої місії» тощо. У праці команда семінарії опирається, зокрема, на методику італійського священника о. Арнальдо Панграцці.
У підсумку о. Ігор зазначив: «На початку всі „зранені“, але кінцевий результат — стати цілителями людських ран… Ми не закриваємося у своєму болі й горі, але перетворюємо біль на співчуття, любов, надію і чутливість до інших».