В Києві 8 жовтня відбулась лекція «Що таке християнство?» одного із цікавих проповідників руху «Спілкування та звільнення», ординарія католицької єпархії Матері Божої в Москві архієпископа Павла Пецці. Лекція відбувала в рамках днів руху «Спілкування та звільнення», які відбувалися 7-8 жовтня в Київському Інституті св. Томи.
В Києві 8 жовтня відбулась лекція «Що таке християнство?» одного із цікавих проповідників руху «Спілкування та звільнення», ординарія католицької єпархії Матері Божої в Москві архієпископа Павла Пецці. Лекція відбувала в рамках днів руху «Спілкування та звільнення», які відбувалися 7-8 жовтня в Київському Інституті св. Томи.
Для розуміння значення події необхідно зробити кілька попередніх пояснень. Серед багатьох рухів, народжених в часи оновлення Католицької Церкви, є кілька більш-менш близьких за духом до православної традиції. Найбільш масовим і розвинутим серед таких рухів є «Спілкування та звільнення», засноване священиком Луїджі Джуссані – одним із кращих духовних письменників двадцятого століття. Головною ідеєю теології Л. Джуссані є вимога безпосереднього переживання зустрічі із Богом. Людина є істотою, яка створена для спілкування із Богом. Тому прагнення до Абсолютного знаходиться в центрі людського єства. Усвідомлюємо ми того чи ні, ми завжди шукаємо Бога, шукаємо безпосередньої зустрічі з Ним. Всі теоретичні роздуми тільки тоді мають цінність, якщо вони про цю зустріч. Все наше життя має сенс лише тоді, коли ми «ходимо перед обличчям Бога» - живемо в світлі зустрічі із Ним, від одного переживання до іншого. Л. Джуссані є класичним католицьким теологом того напрямку, який можна назвати «містичним емпіризмом». Релігійна істина має одне джерело – безпосереднє знання Бога. Л. Джуссані уточнює, що мається на увазі знання отримане в Церкві, в церковній общині, під час євхаристії чи під час неформального спілкування вірних. Теологічна рефлексія на проблематикою переживання зустрічі з Богом у друга і сучасника Л. Джуссані Г.У. фон Бальтазара породила цілу галузь сучасної теології – теологічну естетику. Спорідненість думок практика Л. Джусані та теоретика Г.У. фон Бальтазара, спричинена ще й багатим містичним досвідом обох, спричинила те, що і найвидатніший богослов двадцятого століття Бальтазар долучився до руху «Спілкування та звільнення».
В лекції архієпископа Павла Пецці було кілька головних тез.
1. Людина має нескінченні потреби, які може задовольнити лише Бог. Ця теза є звичайною для сучасної католицької антропології, але має філософське коріння. Ще Платон в ранніх діалогах доводив, що у людини існує нескінченна любов, нескінченне прагнення до Любові, а тому повинен бути Бог-Благо як Перший предмет любові («перше кохане»). Це прагнення осмислювалось в часи патристики і схоластики як природне, властиве самій людській природі. Сьогодні католицькі мислителі часто говорять про екзистенційні прагнення до нескінченності, як особисте, а не природне прагнення.
2. Згідно із думкою архієпископ Павла Пецці відповіддю Бога на нескінченні потреби людства в любові, справедливості, щасті є Ісус Христос. Боголюдина – це факт. Не лише реальність історична, але і факт сьогоднішнього життя. Адже Ісус Христос присутній в історії оскільки Церква є Його Тілом.
3. Відповідь на питання «що таке християнство?» може бути лише така: «це Бог, який став людиною». «Це Бог, який прийшов у людську історію і вже її ніколи не полишає». Ісус Христос в Церкві, в громадах, в християнах відкривається людству повністю. А вже від людства залежить, чи воно пізнає Христа чи ні.
4. Пізнання Христа як звершення всіх людських прагнень відбувається лише в реальному досвіді, а не в теоріях. Актом пізнання є не сам релігійний досвід, а безпосередня зустріч з Христом, безпосереднє переживання Присутності, яке можна пережити в цьому досвіді. Таким чином, в теорії богопізнання архієпископ Павло Пецці не зупинився на загальному містичному емпіризмі, а вніс в нього елементи персоналістичної теорії зустрічі, екзистенційної теорії переживання Присутності.
Підсумовуючи можна сказати, що в своїй лекції архієпископ Павло Пецці дав сучасну інтерпретацію містичного емпіризму засновника руху «Спілкування та звільнення» отця Луїджі Джуссані. В цих теоріях для православних слухачів лекції не було нічого нового. Вчення про історичність та фактичність події Христа і Церкви розвивалося ще основоположником сучасної православної теології о. Георгієм Флоровським. Всі сучасні православні теологи вчать про богопізнання як таке, що відбувається в межах релігійного досвіду. О. Г. Флоровський наголошує на безпосередніх актах розуму як інтуїтивної здатності. Христос Янарас – на безпосередніх екзистенційних переживаннях, які є під час досвіду. Іоанн Зузуіулас, о. Думитру Станілоає, св. Іустин Попович дають різні інтерпретації богопізнання як безпосередньої зустрічі із самовиявленням Бога, що відбувається під час релігійного досвіду особистості та евхаристійної спільноти. Так, зустрічаються в православ’ї невибагливі теоретики, які дають більш прості теорії богопізнання, ніж та, про яку розповів о. Павло Пецці. Є в православ’ї богослови, які говорять про релігійний досвід, особливо не задумуючись над тим, що сам по собі релігійний досвід може привести людину куди завгодно. Всі релігійні люди посилаються на досвід, особливо ті, які належать до рухів Нью-Ейдж. Отже, важливі уточнення архієп. Павла Пецці та сучасних православних богословів, що не просто досвід, а якісь конкретні християнські переживання і акти пізнання в досвіді є джерелом істинного богопізнання. Але на фоні ретельної теоретичної розробки цієї проблематики у Г.У. фон Бальтазара, о. Думитру Станілоає, Іоанна Зізіуласа, Іоанна Манусакіса, св. Іустина Поповича, хотілось би зустрітися із більш глибокою феноменологією із боку сучасних проповідників вчення о. Луїджі Джуссані. Вже давно необхідно перейти від ескізного проекту містичного емпіризму, який був у Луїджі Джуссані до розробки більш продуманої феноменології містичного досвіду на основі теологічної естетики Г.У. фон Бальтазара чи досягнень сучасної православної теології. Платонізм та екзистенціалізм давно нікого ні в чому не переконують і відкинуті сучасною філософською думкою, сучасним світоглядом. А тому другим кроком має бути врахування досягнень сучасної феноменології, які приходять до тих же результатів, але більш переконливим для сьогодення шляхом. І лише тоді можна створити переконливу феноменології змісту релігійного досвіду, отримати інструментарій для більш переконливого свідчення про сам цей досвід.
Залишається руху «Спілкування та звільнення» побажати успіхів на шляху до більшого пізнання як Бога, так і особливостей релігійного досвіду. Якщо цього не станеться, то в майбутньому на рух чекатиме криза, оскільки те, що було переконливим раніше вже не є таким сьогодні. Зміна світоглядів, яка раніше займала близько 30 років, час життя одного покоління, сьогодні відбувається значно швидше. Тому необхідні нові методики проповіді, нові способи свідчень. А для вироблення таких нових методик, необхідно більш глибоке розуміння змісту проповіді руху, більш глибока феноменологія християнського досвіду богопізнання.
Статтю підготовано для: Релігія в Україні