Спеціалісти твердять, що Ватиканський Кодекс був написаний двома писарями: один писав більшу частину Старого Завіту, другий – решту Старого Завіту і весь Новий Завіт. Крім того, з плином часу, над Кодексом працювали коректори. Також двоє: перший десь у V-VI столітті, другий – близько X-XI століття. Той другий займався не стільки корекцією тексту, скільки відновлював вицвілі з часом літери.
Переглядаючи різні книги у бібліотеці львівської Митрополичої Курії, побачив там факсимільне видання «Ватиканського Кодексу». Це один з чотирьох найстаріших кодексів Святого Письма давньогрецькою мовою, поряд з Кодексами Синайським, Олександрійським та Бези. Походить з початку IV століття. Старий Завіт там – це переклад Септуагінти, натомість Новий Завіт – це оригінальний текст, який використовують до наших днів всі критичні перекладачі Євангелій, Діянь, Послань Павла і т. д.
Оригінал виконаний на пергаменті і дуже добре зберігся, а це свідчить про те, що дуже рідко використовувався. Нічого дивного, бо ще у XVI столітті Еразм Роттердамський у переписці з ватиканськими бібліотекарами здивовано довідується про існування цього рукопису, а ті йому дорікають, що помиляється тут і там, неправильно подаючи деякі цитати Нового Завіту, бо в них тут мовляв є стародавній оригінал. Завдяки листам Еразма Ватиканський Кодекс став відомий у науковому світі. Скоріше за все, цей кодекс був написаний у Олександрії у IV столітті, а в XV столітті був переданий Папі Римському під час Собору у Базелі. Відтоді і перебуває у Ватиканській Бібліотеці.
Ще у XVIII столітті, незважаючи на листи Еразма, мало хто знав про існування цього кодексу. І лише від початку ХІХ століття до Ватиканського Кодексу були допущені науковці, і десь з того часу почали видаватися критичні переклади Святого Письма. Ватиканський Кодекс у цьому плані, особливо якщо йдеться про Новий Завіт - одне з кращих джерел. Сталося це оприлюднення між іншим тому, що 1809 року Наполеон переніс цілу Ватиканську Бібліотеку до Парижа, і там місцеві фахівці видали цей Кодекс. 1815 року Бібліотека разом з Кодексом повернулася до Ватикану. Під час ІІ Ватиканського Собору Папа Павло VI дозволив зробити фотокопії Нового Завіту з Ватиканського Кодексу, і вони були представлені учасникам Собору. Натомість 1999 року рукопис був оцифрований в Поліграфічному Інституті Риму i виданий. Видання старається точно наслідувати кодекс, не тільки щодо розмірів сторінок (на сьогодні – це 27х27 см), але також і кольору кодексу. Видання наслідує навіть дірки в пергаменті. Саме таке видання я і побачив у бібліотеці Курії.
Початково кодекс мав 820 листків і по 3 колони тексту на кожній сторінці. З цих 820 пергаментних листків збереглося лише 750. Це якщо йдеться про пергаментні власне листки. Бо в перерахунку на наші – це понад 1500 сторінок. Бракує кінцівки Нового Завіту, а саме Послання до Євреїв від 9 розділу, Апокаліпсису, деяких Послань Апостола Павла, а зі Старого Завіту бракує початку, тобто майже цілої Книги Буття, багатьох Псалмів та деяких інших фрагментів.
Спеціалісти твердять, що Ватиканський Кодекс був написаний двома писарями: один писав більшу частину Старого Завіту, другий – решту Старого Завіту і весь Новий Завіт. Крім того, з плином часу, над Кодексом працювали коректори. Також двоє: перший десь у V-VI столітті, другий – близько X-XI століття. Той другий займався не стільки корекцією тексту, скільки відновлював вицвілі з часом літери. Наприклад, якщо в тексті траплялося подвоєння помилкове літер (диттографія), то коректор з X-XI століття просто відновлював одну літеру, а другу залишав блідою. Якщо ж траплявся пропуск літери (гаплографія), то коректор нічого не виправляв. Натомість перший коректор щось там все-таки коригував, звіряючи тест Ватиканського Кодексу з іншими доступними йому рукописами. Деколи замінював не просто літери, а й цілі слова, а можливо і речення.
Одне таке слово перший ревний коректор замінив у тесті Послання до Євреїв 1, 3. Це видно на сторінці 1512 Кодексу. У тому тексті було: «Христос проявляє все словом сили Своєї», а після корекції стало: «Христос, що підтримує усе словом сили Своєї». Тобто, було замінено слово «проявляє» (φανερων – показав) на «підтримує» (φερων – підтримує, носить). Перший коректор це зробив тому, що те «підтримує» було у майже всіх інших тодішніх рукописах.
Проте це сильно не сподобалося другому коректору, тому з X-XI століття. Він, обновлюючи літери, виправив знову те «φερων» на «φανερων», а на полі дописав емоційний коментар, адресований скоріше за все першому коректору: «ἀμαθέστατε καὶ κακέ, ἄφες τὸν παλαιόν, μὴ μεταποίει», тобто приблизно хотів сказати наступне: «дурню поганий, не пропускай і не змінюй стародавнього тексту!».
У сучасних критичних виданнях Нового Завіту, наприклад Нестле-Аланда, у тексті Послання до Євреїв 1,3 є все-таки «φερων» («підтримує»), натомість «φανερων» («являє») поміщене у приписі з посиланням на Ватиканський Кодекс. У всякому разі, як би там не було правильно, другий коректор був правий: не можна змінювати даного тексту лише тому, що у всіх інших інакше. Навіть якщо у всіх інших скоріше за все правильно. Читач має право знати, що насправді було написано чи сказано тим або іншим автором у тому чи іншому рукописі. І вже тоді порівнювати з рештою та робити висновки.
P.S. Ватиканський Кодекс доступний он-лайн на сторінці Ватикану:https://digi.vatlib.it/view/MSS_Vat.gr.1209