Created with Sketch.

Дві вулиці - один хрест (1)

26.09.2010, 19:32

Про події, які залишись практично непоміченими в релігійних українських ЗМІ, але про які не варто мовчати.

Насамперед хочу вибачитись за довгу відсутність в блог-ефірі. Майже три місяці я практично не мав можливості доступу до інтернету і/або часу, щоб його присвятити провадженню постів на блозі. Весь цей час я був зайнятий виконанням обов’язків, які мені визначили настоятелі.

За цей час накопичилось досить багато спостережень, в світі відбулося немало знакових подій. Звичайно, про все разом вести розмову неможливо, окрім того я намагаюсь ділитися тим, чому сам був свідком або над чим сам працюю. Тому сьогодні висловлю кілька думок на тему подій під варшавським президентським палацом та пов’язаних (більш чи менш очевидно) тем. Та і дата сприяє - завтра за юліанським календарем хрест має опинитись в центрі уваги Церкви.

Хрест в центрі уваги - короткий екскурс в подію

Як відомо, 10 квітня 2010 року під Смоленськом трагічно загинули в авіакатастрофі президент Польщі Лєх Качинський з дружиною і квіт польської політичної, духовної та військової еліти. Ця подія в новітній історії Польщі, у свідомості поляків може поступитися за вагою лише декільком іншим. Гадаю, що всі пам’ятають море квітів, свічок і затоплених в молитві людей, які приїздили з різних кутків Польщі на це місце – вулиця Краківське Передмістя, президентський палац. Докладніше про це я вже писав.

Саме тоді польські скаути встановили перед палацом хрест. Хрест як символ пам’яті. Хрест як вираз свідомого християнського переживання національної трагедії. Хрест як надію на злагоду в суспільстві. Хрест як знак для себе і інших, на чому справді хочуть будувати своє життя тисячі зібраних на Краківському Передмісті людей.

Зауважу, що навіть виразно антихристиянські медіа не почувалися тоді на силах, щоб сказати хоч слово проти цього хреста. Звичайно, адже це було б рівноцінне практично повній втраті власних читачів/глядачів/слухачів. Таким був квітень.

Далі були траурні заходи, урочисті промови всіх і вся на кшталт: “Ми вічно будемо пам’ятати…” Трохи згодом виборча кампанія, президентські вибори, формування нової влади – повернення до щоденності в суспільних сферах і в кожній окремій, особистій течії життя. Все це відбувалося більш чи менш спокійно, приймаючи природню швидкість наступності фактів. А далі почалися несподівані “сходи”.

Заява ще президента-електа Коморовського про плани перенесення хреста деінде – кінець липня/початок серпня. Пікети і масові акції протесту під палацом. Невдала спроба взяти хрест в академічне паломництво до Ченстохови, по завершенні якого він мав бути встановлений 300 метрів далі по цій же вулиці – в одній з каплиць академічної церкви св. Анни. Загострення ситуації, мовчання влади і Церкви, кордони поліції, барикади, поява провокаторів і “противників клерикально-церковного мракобісся” і навіть одна сутичка з поліцією. І це все буквально протягом тижня.

Ще далі – понад місяць протистояння і несподівана розв’язка – певного ранку всередині вересня хрест невідомо яким чином опинився в президентській каплиці палацу.

Вулиця Краківське Передмістя, Варшава – хроніки психологічного терору


Тепер я послуговуватимусь фотоплівкою своєї пам’яті.

Знімок 1. На початку серпня вмикаю телевізор (тоді я перебував в Польщі) і бачу спочатку короткі повідомлення в новинах про майже прийняте рішення перенесення хреста, а потім, з години на годину поступово всі канали мобілізують можливі і неможливі ресурси, щоб висвітлити події в жанрі трілерів Хічкока: моментально повсталий натовп людей, зараз потім плакати і голосні вигуки, невпинна ріка нових і нових учасників “оборони хреста” – кадри змонтовані в дусі емоційної напруги та ілюзії з’яви отих самих круків Хічкока. Коментарі журналістів всі як один скидаються на те, що Армагеддон вже почався, але що, чому, кому і для кого – невідомо, черпайте насолоду з передсмаку невблаганного і невідомо ким і як зчиненого кінця світу. Одним словом – годі було щось зрозуміти на протязі двох днів будь-кому, кого тоді не було в Варшаві (але й такі не багато чого розуміли, а приходили головно, щоб дати відсіч таємним силам зла і тривало-невідомій загрозі). Мас-медіа зробили все, щоб спровокувати емоційну паніку, але так і не подати жодної(!) конкретної новини; політики на чолі з новим президентом і його канцелярією вперто мовчали і не тільки не приймали якихось рішень, ухвал, але навіть не коментували події, спритно ховались від журналістів користуючись задніми дверима і так і не з’явились на публіці перед палацом (аж до сьогодні!), принаймні щоб спробувати прояснити хоч для себе – а що саме власне відбувається; люди постійно накачувані хвилями емоційної напруги, головно за причиною ЗМІ, доходили до стану кипіння під палацом, дарма сподіваючись врешті довідатись – а чому я власне сюди прийшов, хто на цей хрест посягає і чому ніхто нічого не знає, але всі і багато говорять? Невже і справді це кінець?

Знімок 2. На другий день конфлікту я врешті викроїв годину, щоб передзвонити до своїх друзів і знайомих в Варшаві. Картина світу в перспективі Армагеддону ще не втратила несвіжого подиху апокаліптичних коней, але розігнала імлу принаймні настільки, щоб бачити хоч щось. Виявляється, що спонтанний протест виник через виток інформації, який підтверджував необачні вислови президента Коморовського перед інавгурацією – власне тепер парламентарі ухвалюють рішення про перенесення хреста з-перед палацу до церкви св. Анни. Одна з моїх співрозмовниць поділилась власними почуттями: почуваюсь другосортним продуктом цивілізації, нова влада підмітає подвір’я з пам’яток за загиблими (які, як відомо, репрезентували протиставну політичну силу), а в запалі “чистки” не нехтує розпоряджатися також релігійним символом, профанує хрест і плює на релігійні почуття мільйонів громадян, які ніколи не погодяться на усування хрестів із стін шкіл чи місць пам’яті загиблих, але що найгірше – жоден представник влади не мав відваги зробити офіційну заяву щодо планів про хрест і майбутній пам’ятник загиблим, ані навіть не відважився на коментар щодо чуток про перенесення хреста, я і тисячі на Краківському Передмісті почуваємося прокаженими, до яких і так ніхто не вийде і яким і так ніхто нічого не скаже і не запитає про нашу думку, почуваюся приниженою у власних правах громадянина і віруючої людини, тим більше мене принижує те, що мене і таких як я медіа вже охрестили релігійними фанатиками і психічно неврівноваженими особами. До цього додам, що передвиборче гасло Коморовського запевняло – це буде президент для всіх громадян; а люди, що брали участь у протесті, так і не спромоглися згуртуватись, вибрати з-поміж себе представників і озвучити власні вимоги, хоч багато хто особисто підкреслював, що він тут, бо хоче від влади гарантій, що на місці хреста в чітко визначеному терміні постане знак пам’яті квітня 2010.

Знімок 3.
Наступний день протистояння. З’являється інформація, що канцелярія президента, міське самоврядування та митрополича курія домовились про перенесення хреста до св. Анни, звідки той вирушить в академічну прощу до Ченстохови (це вже ювілейна, 30 проща) – такою була ініціатива польських скаутів, це власне вони встановили хрест в квітні перед палацом, багато загиблих виводилось із скаутської організації (harcerze), живилося її духом та ідеалами навіть на високих державних чи церковних посадах, в катастрофі загинув між іншими колишній національний зверхник польського скаутінгу (harcmistrz), а гаслом прощі затвердили слова: “через Хрест”. Після прощі хрест мав залишитись в каплиці в церкві св. Анни в Варшаві. Приблизно о першій годині дня на краківському Передмісті з’являється невелика літургійна процесія, що складалася із приблизно 20 скаутів, літургійної служби та декількох священників. Ось тут ситуація набирає виміру ніяковіння і перетворюється на гротесковий фарс і справжній психологічний і духовний Армагеддон. Група найзапекліших “оборонців хреста” кількістю близько трьох десятків людей (головно жінок середнього і старшого віку) відокремлюється від натовпу, блокує процесію і силою відганяє кількох правоохоронців, що безпосередньо біля хреста спостерігали за розвитком ситуації. Всі телевізійні канали активізуються, пхаються один поперед другого на “гарячий край”, транслюють демонстративне прив’язування себе “оборонців” до хреста, хвацькі удари бабусь палицями по обличчю поліціантів, неймовірний потік скарг, звинувачень, нецензурних висловів та навіть погроз і жестів відганяння зла в сторону священиків, екстатичні очі, в яких плескає через край коктейль Молотова – зневіра, доведена до кипіння емоційність, затятість бою і справжній Армагеддон. Невдовзі прибуває поліція, щоб дати змогу процесії обпльованими залишити “поле бою” і намагатись вибудувати живий кордон та втихомирити натовп, де починає з’являтись дедалі більше гарячих голів. Жах. Гадаю, я цього ніколи не забуду – я мав враження, що земля перестала обертатись. Можливо ці 30 людей й були доведені “до ручки” мовчанкою влади і церковних ієрархів, але вони були дійсно готові розірвати на шматки священиків, яких щонеділі слухали і ніби-то поважали (часом навіть “в пику всім”).

Знімок 4. Кожної ночі перед хрестом залишається багато людей. Більшість каже: щоб не допустити його викрадення. Хоча вже тоді зрозуміло – багатьох зачепила створена навколо конфлікту аура: як за комуністичних часів – провокації, спроби викрадення хреста, насміхання над тими, хто визнає себе християнином… Певно, справжніх фанатиків було небагато. Але також певно, що люди були деморалізовані мовчанням пастирів, які відізвалися лише згодом і дуже дипломатично. Невдовзі з’являються також різного покрою активні антихристияни і атеїстичні ексгібіціоністи, не рахуючи вже звичайних хуліганів. Скаути таки розмістили з дозволу канцелярії президента табличку пам’яті про квітень на стіні палацу, яку невдовзі певна неврівноважена особа облила фекаліями принесеними в баночці (даруйте за відвертість). Обіч групи людей, що моляться навпроти хреста, швидко почала збиратись “тусовка” молодиків з гучними магнітофонами, образливими коментарями, зачіпною поведінкою і плакатами з кпинами на адресу хреста і людей навпроти нього. Люди, що залишаються на ніч біля хреста, свідчать про неодноразові погрози.

Знімок 5. Напередодні свята 15 серпня (в Польщі – день Війська та річниця перемоги 1920 року в Варшавській Битві проти армії Радянської Росії) місце перед палацом, де стоїть хрест, обносять подвійною барикадою переносних бар’єрів. Це пояснюється вимогами безпеки на час святкового феєрверку біля палацу. Залізні кордони так і не зняли, спритно відокремлюючи в одну ніч усі групи від самого хреста.

Знімок 6.
В другій половині серпня я був у Варшаві, прийшов на Краківське Передмістя. Хрест перед палацом, подвійні кордони бар’єрів, посилені патрулі поліції і охорони палацу, обгажена та вичищена таблиця пам’яті, жодної штатської людини на огородженій території. Мабуть так виглядав Зимовий палац у 1917, бракує ще робочого і матроса з кулеметом. По другій стороні вулиці – життя, як воно є. Група людей, що не зважають на те, що навколо, і моляться, квіти, лампади, група людей із транспарантами з вимогами захистити, не паплюжити, політичними гаслами скерованими проти влади, група молоді з гучною музикою, яка своєю поведінкою усильно вказує на те, що прийшли тут бавитись по-своєму і прогресивно відпочивати, проводити час, плакати з позбавленими інтелекту текстами і справді інтелігентними кпинами на адресу “оборонців хреста”, час від часу заяви вголос, що вони також мають право проводити тут свою вечірку, хоча ніхто їх про це не запитує, сивий чоловік, який захоплено дивиться на молодиків, а потім починає декламувати віршовану сатиру на Церкву і хрест, певно власного авторства, вдвічі більша група людей, яка з простої цікавості приглядається, туристи, багато з них роблять фотографії найбільш красномовних постатей очного протистояння і обмінюються між собою жартівливими коментарями, врешті – пересічні перехожі, яких це дійство зовсім не цікавить, вони ж бо вийшли прогулятись або просто поспішають у справах… Натовпу немає – маленький натяк на натовп знаходиться неповні 100 метрів далі – у сквері біля пам’ятника Міцкевичу сьогодні промо-концерт одного з сучасних музичних гуртів. Ситуація вповні статична. Хоча сонце ще світить, вже починає збирати на легкий літній дощик.

Знімок 7. Вранці 16 вересня я чекаю на потяг на пероні головного вокзалу в Варшаві. В телевізорі якраз час новин. Передають ключову новину дня – рано вранці з-перед президентського палацу зник хрест. Відтепер він перебуватиме в президентській каплиці, поки не буде досягнуто домовленості щодо остаточного місця встановлення пам’ятника жертвам катастрофи під Смоленськом. Біля мене більшає людей, для яких ця новина вочевидь також виявилася повною несподіванкою. Десь в серці росте почуття, що цей хрест не так мав опинитися хоча б і в тій самій каплиці – не вночі, не потай від людей.

Закінчення – в наступному пості протягом найближчих днів.

PS Перепрошую авторів коментарів до попереднього посту – я не встиг відповісти, але ваша думка для мене також є цінною, намагатимусь як найшвидше дати відповідь.

Читайте також