Безкомпромісна, нещадна і безперервна битва цих двох непримиримих сил є реальнішою за наш видимий світ, бо почалася тоді, коли його ще не було. Та вона не вічна. Маючи свій початок у небі, ще до створення матеріального світу, вона, згідно з Божим Словом, завершиться на землі остаточною перемогою добра над злом. Власне, Бог, як Творець всього видимого і невидимого світу, як абсолютне Добро, – є вічний, тому і як Божа чеснота – є вічним добром. А проти нього, порушивши послух і зрадивши безмежній до себе любові своєму Творцеві, впавши у найважчий гріх гордині, виступив один з найкращих ангелів Денниця і за це разом зі своїми послідовниками був викинутий з неба. Власне, з цього і почався двобій між добром і злом, який перекинувся на землю і триває понині. А завершиться він другим приходом на землю Сина Божого, Який прийде уже не як Спаситель світу, а як Суддя, під проводом Якого ангели небесні на чолі зі святим Архистратигом Михаїлом остаточно звершать останній суд над усім світом: над усіма відпавшими ангелами і всіма живими і мертвими людьми, справедливо, згідно з життям й усіма ділами, визначать вічну участь кожного.
А поки що битва між добром і злом триває. І щоб в ній перемогти, необхідно якнайкраще вивчити свого противника, його стратегію, всі способи і методи його нападів на нас. Добре відомо, що ворог людського роду використовує всі можливі зваби, спокуси і труднощі, щоби звести людину до гріха. Тому нам необхідно добре розуміти природу гріха. А вона полягає у відкиненні Бога: явному чи неявному, усвідомленому чи несвідомому. Отже, відкинення Божих Законів і є гріх. Він виявляє себе багатьма пороками, які кожен зокрема чи усі разом відкривають, власне, основу і корінь природи гріха, яким є гординя.
Св. Іван Золотоустий говорить, що в гордині – початок гріха і його опора. А св. Іван Ліствичник, стверджуючи те саме, говорить, що відкинення Бога через гординю – це те саме діяння, яке звершив Денниця: це витвір бісів, корінь хули, джерело гніву і лицемірства, причина неможливості творити діла милосердя і бути співстраждаючим. Цей великий вчитель духовного життя допомагає нам зрозуміти, що гординя – це не просто риса поганого характеру чи поганих схильностей. Це вияв самої природи гріха, яка відкривається, власне, у відкиненні Бога.
Нам не важко виявити гординю в інших людях. А в собі? Нам обов’язково постійно потрібен самоаналіз і строгий контроль над собою, над своїм внутрішнім станом, над своїми думками, словами і ділами, чи не вражені ми смертним гріхом гордині. «Гординя, – як говорить св. Василій Великий, – завжди домагається переваги». Так, горда людина завжди бажає і робить все, щоб показати себе кращою, особливішою, вищою, розумнішою і т.д. за інших. І заради цього вона використовує, так би мовити, весь арсенал і всю неймовірну витонченість диявольських хитрощів. В хід іде фальшування, брехня, підступність, наклеп, очорнення, лицемірство, облесливість, лукавство і т. д. А в результаті – згубний стан гордині.
Та що вже говорити про простих вірян, коли навіть ми, священнослужителі (і то найвищі, як вчителі духовного життя), часто, заради осягнення своїх ницих земних цілей, користуємося (виходить що) підтримкою лукавого (а це є служінням йому!), коли послуговуємося чинниками зла та гріха. Як же ми, вчинивши зло своєму братові співслужителеві, заради своєї певної вигоди, часто позаочі, щоби його принизити, а виходить, щоб себе вигородити, вивищити (а це – гординя!), не перепросившись перед ним, приступаємо до святого Престолу, до відправи? Адже Господь приймає молитви і жертви тільки від чистих серцем. Хто цього не знає? Ми що, забуваємо чи не розуміємо науки Спасителя про чесність, справедливість, правдивість, щирість, відкритість, жертовність без жодного винятку до всіх і любовне слугування всім?
Не по одягу, не по знаннях чи дипломах, не за становищем, станом, чином чи посадою, не за ангельською красномовністю і найбільшими відзнаками і земними нагородами, і не по чому-будь іншому, а, згідно з Євангельською наукою, по ділах пізнається людина. Христос сказав: «З того усі спізнають, що Мої ви учні, коли любов взаємну будете мати».
Чи є між нами, священнослужителями, такі відносини в любові? А якщо ні, то чиї ми учні?
«Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать», - констатує правду Небесного Судді і строго застерігає у своєму листі св. ап. Яків. То чи не страшно стати противником самого Бога, впавши в гріх гордині, і втратити Його спасенну благодать? Але й смирення може бути неправдивим, фальшивим і згубним. Це стається не лише тоді, згідно з наукою великих аскетів, коли ми демонструємо цю чесноту напоказ, але й коли всередині, в серці, переживаємо і чуємося в цьому, у своїй побожності, вищими за інших. Такий стан свідчить, що ми в полоні гордині. Тому вже давно в середовищі монахів з'явився повчальний мудрий вислів: «краще бути розкаяним грішним митарем, ніж хвалькуватим через свою побожність, гордим фарисеєм».
Чи можливо і як врятуватися чи звільнитися від згубного пороку гордині? Так, безсумнівно і беззаперечно, цей важкий гріховний стан можна побороти. Найперше і найбільше, в усьому необхідно покладатися не на себе, а на Бога. У Нього просити помочі і заступництва святих небесних ангелів-охоронців. Добрими прикладами для наслідування є також життя праведних та святих. Їхні науки, взяті з власного досвіду, є дороговказом і путівником до перемоги у цій важкій духовній боротьбі. Вони свідчать, що з ними завжди був Господь, який сказав, що без Нього не можемо нічого зробити, а з Ним – завжди перемога.
А ось яку коротку і мудру науку подає нам св. Іван Ліствічник. Він говорить: «Дуже корисно гордій людині бути в підлеглості, тому що підлеглість – це по необхідності є виконанням волі інших». Звісно, що такий стан має бути щирим і добродушним послухом. Але й начальник, якщо він християнин, то, згідно з повчанням св. ап. Павла, має ставитись до підлеглого ніби до свого начальника, в усьому бути з ним щирим, чесним і справедливим. Якби між нами, християнами-українцями, відносини були такими, то, без найменшого сумніву, життя у нас було б прегарне.
Що ж, живемо в останні часи. Біблійні пророцтва і передбачення багатьох святих, одне за одним, на наших очах збуваються. Людство опинилося в небаченому досі за всю свою історію полоні цілої індустрії пропаганди гріха та зла. Новітня ідеологія, яка насправді бере початок в небі від головного ідеолога і творця ангельського бунту Денниці, як зрячі – бачимо і мудрі – розуміємо, успішно вчить, що немає ніякого гріха та зла, бо все, що нам подобається, чого прагнемо і що приносить нам задоволення, є справжнім добром. А це і є вершиною гордині, яку людство приймає, і в цьому стані прямує в погибель.
Очевидно, що остання битва добра і зла уже не за горами. Але хто може заперечити, що перемога не буде на стороні добра? Хіба творіння може боротися зі своїм Творцем???
То ж станьмо під провід Архистратига Михаїла і всіх святих небесних сил – і нам усім відкриються двері у щасливу вічність!