Урочище Джублик на Іршавщині було просто собі заболоченою місциною до того, як 27 серпня 2002 року двом місцевим дівчаткам, 9-річній Оленці Куруц та 10-річній Мар’янці Кобаль, несподівано тут, у Джублику, з’явилася Богородиця. Згодом дівчата також бачили Ісуса та святого Йосипа.
У грудні 2002 р Папа Іван Павло II прийняв на аудієнції делегацію з Джублика на чолі з єпископом Іваном (Маргітичем) та благословив дівчаток-візіонерок. А в 2003-му урочище стало частиною найдовшої в світі 300-кілометрової Хресної дороги зі Львова до Джублика. Перший її хрест є у Львові на Високому замку, 7 хрестів є у Львівській області, 7 – у Закарпатській. Кров виділялася на 11-му хресті.
Навесні того року на одному з хрестів в урочищі з’явилася кров. Так Джублик став паломницьким центром. Ігумен монастиря Собору Пресвятої Богородиці отець Атанасій Чийпеш пов’язує чудо з історією України, тому що хрест кровоточить щоразу, як відлуння на певні політичні чи соціальні події в країні. Він кровоточив за місяць до того, як група Femen на Майдані Незалежності спиляла поклінний хрест – 27 травня 2012 року. А хрест той був привезений з Джублика у 2004 році, під час Помаранчевої революції...
— Тоді люди побачили, що з хреста тече темно-бура рідина так сильно, що аж запах було чути, – розповідає отець Атанасій. – Я спочатку й не повірив, за кілька днів сам пішов туди і на моїх очах витекла з хреста крапля крові. Я, як то побачив, то не потребував більше ні переконань, ні нічого іншого...
Робилися різні експертизи, і наші єпархіальні, і я запрошував львівських експертів. Тоді офіційно написали, що рідина, яка стікає по хресті, містить елементи крові. Неофіційно казали, що то є кров четвертої групи людини семітського походження, яка пролита у великих стражданнях. Але офіційно вони боялися це написати, мовляв, у Києві сміялися з висновку, що з хреста тече кров.
Є різні думки – одні кажуть, що то не кров, інші – що там є всі елементи крові, але визначити її до якоїсь групи не можуть. Бо аналогів такої крові на землі просто не існує...
— Як таке може бути?
— Не знаю... Так написали в офіційному висновку львівські експерти. Всі властивості крові, а визначити приналежність до певної групи не можуть!..
Але у Джублику ми більше надаємо уваги тому, з чим прийшла Богородиця в Джублик – вона прийшла для об’єднання всіх християн.
Отець Атанасій почав працювати з молоддю ще «до Джублика», служачи священником, настоятелем монастиря в Бороняві, на Хустщині. Там 4 роки проводили з’їзди, поки в Джублику не з’явилася Богородиця. Тоді він переїхав сюди і молодь стала приїздити в паломницьке урочище.
З того часу — з 2002 року — у Джублику почали проводити молодіжні з’їзди. Цього року Молодіжний християнський з’їзд у Джублику відбувся вже 18 рік поспіль.
— Тут я продовжив традицію з’їздів, які в моєму житті тривають уже 22 роки. Свого роду літній християнський табір при монастирі, куди діти приїздять самі чи групами, розбивають наметове містечко, завжди поділене на два табори (окремо хлопці, окремо дівчата). Ми запрошуємо монахів та монахинь, священників до співпраці, аби помогли з дітьми займатися. Закуповуємо спортивний інвентар, продукти, щоб діти нічим не переймалися, а просто відпочивали на славу Божу в Божій присутності.
— А чому були вибрані саме ці дати — 24-27 серпня?
— 27 серпня 2002 року тут, у Джублику, з’явилася Богородиця. Ця дата є для нас свого роду святою, то є день народження Джублика. А 24 серпня — то День Незалежності України і це переплітається з життям кожного українця-християнина. То 4 дні ми спокійно можемо виділити під відпочинок і відірватися від буденної рутини та клопотів. Раніше ми завжди в ці дні їздили на Красне поле під Хустом, там проводили вечір-реквієм, присвячений воїнам-героям, які загинули за свободу України.
Цього року це неможливо зробити у зв’язку з пандемією, але ми маємо тут побудовану капличку на пам’ять загиблим воїнам та Небесній сотні. І цього року не буде ніяких виїздів, молитимемось тут, щоб не було жодних загроз поширенню вірусу.
— Кожного року, — провадить далі отець, — під час з’їздів у нас молодь жила в приміщенні, в будинку паломників, жили там по 100-150 осіб. Цього року ми категорично від цього відмовилися. Молодь жила, відпочивали, займалася та молилася виключно на свіжому повітрі, в наметах. Звичайно, забезпечуємо антисептиками, всіма необхідними засобами дезінфекції, масками — усім необхідним, щоб не було ніякої загрози захворюванню. Також ми проплачуємо щороку чергування швидкої допомоги, щб вона чергувала в нас у дні з’їзду.
Діти приїжджають у Джублик різного віку — молодшого віку, 6-10 років, та підлітки й молодь 12-18 років. Діти переважно місцеві, вони ночують вдома, а протягом дня вони у християнському містечку в Джублику. Ну і молодь —ділимо їх на групи по вікових категоріях і відповідно до віку, інтересів, здібностей з ними займаються наші волонтери.
Зазвичай щороку приїжджає 250-500 дітей на молодіжий табір. Цього року було їх до 200. А загалом, враховуючи, скільки людей ми причащали в минулі роки, було і до 20 тисяч. Тепер паломників було десь 7-10 тисяч. У нас немає закритого храму, усі служби та події відбуваються в урочищі просто неба. Тому загрози перебування у закритому приміщенні в нас нема.
Слава Богу, поки про жоден випадок захворювання після Джублика я не чув.
— Знаю, що з’їжджаються до вас паломники з усієї України, не тільки з Закарпаття. З яких найвіддаленіших місць приїжджали паломники?
— З Китаю.
— ?!
— Так, з Пекіну. Знайшли нас в інтернеті. Приїхали цілою групою в 50 чоловік, зі своїм священиком, провели тут у нас свою Літургію. Були в захопленні від Джублика.
Ми стараємося йти в ногу з часом, дбати про різне забезпечення, щоб людина мала тут усе необхідне і для тіла, і для душі. Запрошуємо додатково священиків, щоб не було великих скупчень людей, які потребують сповіді. Ну і завжди наголошуємо на дистанції, на дезінфекції.
— Храм, знаю, будується? На якій стадії він уже?
— Ну, думаю ще роки 2, а може і 10 (сміється) — і закінчимо. Це залежить у першу чергу від Божого благословення, потім від паломників. Я би дуже хотів до 20 річниці храм завершити, але то тільки мої бажання.
— Хто його проєктував?
— У Мукачеві є скульптор, який нам робив абсолютно всі скульптури в Джублику — Петро Матл. То я прийшов до нього одного разу і питаю: «Петро, Ви історію вчили?» — «Та вчив, отче», — каже він. «А ви знаєте, — кажу, — що скульптори Мікеланджело і Рафаель побудували Сікстинську капеллу, Собор Святого Петра у Ватикані? А Ви чим гірші? Зробіть мені проєкт церкви». Він каже: «Отче, я такого ніколи не робив...» — «Ну то починайте!»
І він зробив креслення, я додав кілька зауважень-побажань, потім Петро зробив на основі того креслення макет храму, який ми дали в Ужгород на проєктну фірму, щоб нам розрахунки зробили і зробили всі креслення, за якими вже можна будувати.
Так, 5 вересня було вже 6 років, як ми почали будівництво і на цей час ми звели вже відсотків 50 усього храму.
— Він досі кровоточить?
— Періодично. Тепер з нього тече переваажно прозора рідина, подібна до мира. Але все це пов’язано з історією України. Чим більше було кровопролиття на сході України, тим більше хрест кровоточив.
— Чудесні явища, які відбуваються з людьми, паломниками — ви фіксуєте їх? Можете пригадати кілька?
— Ми фіксували їх перші два роки — 2001-2004 роки. Люди писали нам про чудеса і зцілення, які вони отримали і ми їх додали до книги, яку тут пишемо — «Історія Появи».
Сам я теж можу засвідчити зцілення — в мене збільшене серце і в Ужгороді вже боялися щось робити зі мною і відправили в Київ у клініку Амосова на операцію. Ввечері зробили всі обстеження, вранці завезли в операційну, зробили коронарографію і ...вивезли з операційної. Сказали, що серце не треба різати, все в порядку! Тобто за ніч Господь зробив особисто для мене таке чудо, що я більше не потребую операції, хоча серце й досі маю збільшене. Це було десь 10 років тому.
Ще можу розповісти про жінку тут у нас у селі, яка все життя мала епілептичні напади. І від часу, як тут з’явилась Богородиця, вона щодня приходила на богослужіння і ніколи більше таких нападів не мала.
Взагалі, ми на таких речах уваги не акцентуємо, найбільше чудо — це сам Джублик. Коли на місці чагарників, болота та зарослого урочища виросла святиня, про яку знають ледь не по всьому світу. Нам залишається лише трудитися. Маємо нерукотворний образ, збираємо ту кров з хреста, що кровоточить.
— І що з нею робите?
— Збираємо її в бинти, якими обв’язуємо хрест, потім десь раз на місяць їх міняємо. Я ті бинти збираю, вірячи, що колись кожна церква у світі захоче мати бодай ниточку з цього місця. На даний час нашим обов’язком, тих, хто тут живе, є трудитися, будувати, розбудовувати святиню, наскільки є наших сил і фізичних, і матеріальних, і духовних. Тому стараємося і книги випускати, і сувенірну продукцію починаємо випускати з логотипом Джублика.
Тепер будуємо храм, думаю, що найбільший у Закарпатті. Оригінальний проєкт, ми нікого не копіювали, дуже хочеться зробити такий храм, який ще ніхто не будував на світі!.. Тобто, так, тут присутні якісь такі земні амбіції, але хочеться, щоб храм був зведений на Славу Богові, щоб люди мали тут якусь особливу віддушину, щоб це був куточок спокою, рівноваги, духовного очищення та Божої благодаті.
... Завжди хочу відновити запис цих чуд і попросити людей знову присилати нам свої свідчення, але весь час забуваю... Може це не так і важливо? Воно важливе для нашого спасіння — ті всі чуда, але вести список їх — то не є наша основна ціль.
Ми хочемо показати цінність і священність сім’ї, подружніх зв’язків на прикладі Святої Родини. Також ми завжди наголошуємо і на єдності Церкви Христової. Ми всіх приймаємо, незалежно від віросповідання. Приїздять православні молитися — будь ласка! Приїздять греко- чи римо-католики — ми приймаємо. Не робимо жодних перешкод, навпаки — даємо доступ до престолу.
Адже коли з’явилась Богородиця, то сказала, що Вона прийшла для об’єднання всіх християн. Тому навіть у проектуванні храму в нас переплітаються елементи як східного, так і західного будівництва, є грецькі мотиви та європейські, щоб кожна людина могла побачити тут, у Джублику, щось своє, рідне.
Від редакції: Якщо Вам сподобалася ця стаття і Ви б хотіли читати наступні статті цього автора чи на подібну тематику, або загалом підтримати якісну релігійну журналістику — запрошуємо Вас стати меценатом РІСУ. Це зробити досить просто за цим посиланням!