Загалом підтримуючи необхідність поправок до Закону, на нашу думку, буде не достатньо запропонованих окремих «точкових» змін у цьому питанні, а потрібні детальні процедурні доповнення щодо порядку прийняття рішень релігійними громадами при зміні підлеглості.
Як зазначено у пояснювальній записці до нього, законодавча ініціатива спрямована на «забезпечення представників релігійних громад правом на свідомий вибір та вільну і безперешкодну зміну підпорядкованості релігійним центрам для задоволення своїх релігійних потреб і гідного виразу релігійних почуттів». З цією метою «пропонується шляхом доповнень до ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачити положення, якими корелюється належність (членство) особи до релігійної громади, а також уточнюється мінімальна кількість представників релігійної громади, згідно з рішенням яких може бути змінено підпорядкованість діючим в Україні релігійним центрам (управлінням)».
З моменту оприлюднення 25.02.2016 р. на сайті Верховної Ради України тексту законопроекту № 4128, почалися жваві обговорення пропонованих змін.
Одним із перших дав коментар Голова Синодального юридичного відділу Української Православної Церкви протоєрей Олександр Бахов (26.02.2016), наголосивши, що «стаття 8 згаданого закону передбачає право релігійної громади на вільну зміну підлеглості, але за відсутності механізму реалізації цього права викає багато зловживань та конфліктів…» і в такий спосіб «суб’єкт законодавчої ініціативи пропонує на законодавчому рівні закріпити схеми рейдерського захоплення, за яким у західній Україні сьогодні забирають храми у віруючих УПЦ».
Своєю чергою, на думку виконавчого директора Інституту релігійної свободи Максима Васіна (01.03.2016), «складнощі можуть виникнути у діяльності тих релігійних громад, статути яких передбачають фіксоване членство… або делегують право внесення змін до статуту іншим керівним органам – парафіяльній раді, раді старійшин, братській раді тощо”.
На нашу думку, проблемою чинної редакції Статті 8 Закону є двозначність терміну «релігійна громада» — з одного боку це об’єднання віруючих без статусу юридичної особи, з іншого – об’єднання, яке є юридичною особою з моменту державної реєстрації. Запропонована нова редакція Закону не подає розрізнення цих двох понять, що мають різний правовий статус.
Оскільки в чинному Законі не внормовано механізму прийняття рішень релігійними громадами (як юридичними особами), «за замовчуванням» така процедура визначалася у Статутах релігійних громад. Відомо, що з моменту державної реєстрації набувають повноважень органи управління громади. Саме у Статутах вказувалися види органів управління релігійної громади (вищий орган, виконавчий/керівний орган, інші органи), їх назви, порядок їх утворення та процедура прийняття ними рішень. Натомість, в законопроекті № 4128 бачимо спробу запровадити уніфікований вищий орган управління релігійними громадами – «збори громадян, які належать до релігійної громади». Водночас критерії належності (членства) особи до релігійної громади не чітко прописані. На думку авторів, «належність особи до релігійної громади визначає її самоідентифікація із цією релігійною громадою, підтвердженням чого є участь у релігійному житті конкретної громади».
Річ у тому, що майже в усіх православних, греко-католицьких, римо-католицьких, у частини протестантських релігійних громад, а також в громад інших віросповідань членство не є фіксованим, тобто не ведеться реєстру членів громади, які не пишуть заяв на входження до громади, їх ніхто не приймає до громади тощо. Тобто в таких громадах на сьогодні відсутній правовий механізм встановлення точної кількості членів релігійної громади (які є учасниками вищого органу управління – «зборів громадян») та вирахування, який відсоток із них готовий змінити свою підлеглість. Добре коли в окремих Статутах передбачене фіксоване членство (що варто рекомендувати усім релігійним громадам), тоді можна встановити «більше 50% членів релігійної громади». А так приходиться оперувати поняттям «більше 50% осіб, присутніх на зборах громадян» (що не завжди складає більшість членів громади). За умови нечіткості критеріїв формування та нефіксації членства у вищому органі управління релігійної громади, будь-яке рішення такого органу («зборів громадян») втрачає свою легітимність та містить елемент конфліктності.
Питання, які пропонується врегулювати у законопроекті, стосуються процедури прийняття рішення конкретною релігійною громадою, що на сьогодні встановлюється Статутом такої громади. Законопроект не дає відповіді на запитання, що робити тим релігійним громадам, у статутах яких прописана інша процедура прийняття рішень, або вищим органом управління яких не є «збори громадян, які належать до релігійної громади».
Загалом підтримуючи необхідність поправок до Закону, на нашу думку, буде не достатньо запропонованих окремих «точкових» змін у цьому питанні, а потрібні детальні процедурні доповнення щодо порядку прийняття рішень релігійними громадами при зміні підлеглості.
Як варіант, нами ще раніше пропонувалася ідея, яка знайшла свою підтримку та також була озвучена в Києві на засіданні Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій 01.03.2016 р. щодо створення окремих робочих груп з представників релігійних центрів (управлінь), що представляють релігійні об’єднання, та представників органів реєстрації статутів (Міністерства культури України, обласних державних адміністрацій). Завдання таких робочих груп – напрацювання типових статутів релігійних громад для кожної конфесії, в яких чітко прописати процедури прийняття рішень, у тому числі щодо можливої зміни підлеглості. Такі статути можна включити до «порядку денного» відповідних домовленостей між релігійними центрами (управліннями) і державними органами, що передбачено ч. 3 ст. 9 Закону.
кандидат наук з державного управління,
член Експертної ради при Департаменті у справах релігій та національностей Міністерства культури України