Експерт: з юридичного боку позиція Мінкультури щодо УГКЦ має суттєві вади

Коментар на лист Мінкультури до УГКЦ стосовно релігійної діяльності на Майдані Незалежності у м. Києві

Такого роду зауваження на адресу УГКЦ виглядає дивним не тільки з правової, але й з державницької позиції. Загальновідомо, що у пікові моменти суспільного напруження, пов’язані зі спробами розігнати учасників мирних протестів силами спецпідрозділів міліції, саме священики ставали поміж обома сторонами протистояння, стримуючи силові дії та кровопролиття. Такі миротворчі дії безсумнівно є в інтересах суспільства, що мало би заохочуватися представниками влади заради збереження громадянського миру.

З юридичного боку позиція Мінкультури також має суттєві вади, оскільки згідно зі статтею 39 Конституції України стосовно мирних заходів, в тому числі релігійного характеру, закріплено виключно повідомний порядок їх проведення. Тобто вимоги до релігійних організацій щодо отримання дозволів на публічну релігійну діяльність від місцевих держадміністрацій є незаконними, бо в цій частині Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» протирічить Конституції та не може застосовуватись. Відтак, суперечливою є можливість застосування статті 16 Закону щодо припинення релігійної організації у зв’язку з недотримання нею норм, які не відповідають Конституції.

У цьому випадку особливо важливим є той факт, що релігійні обряди на Майдані Незалежності у Києві в останні місяці відбувались не самі по собі, а як частина іншого мирного заходу, про який столичній держадміністрації було добре відомо. Цей контекст дуже важливий, адже повідомлення про мирний захід і відповідний строк його подання згідно з роз’ясненням Конституційного Суду України (рішення № 4-рп/2001 від 19.04.2001 року) є гарантією реалізації права громадян на мирні зібрання. Тобто “упродовж цього строку зазначені органи мають здійснити і низку підготовчих заходів, зокрема, для забезпечення безперешкодного проведення громадянами зборів, …підтримання громадського порядку”.

Тому у даному випадку відсутні підстави стверджувати, що місцеві органи влади не мали змоги здійснити підготовчі заходи для забезпечення реалізації права релігійних організацій на проведення публічних релігійних обрядів і богослужінь.

Також не слід забувати, що серед основних завдань Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» є “гарантування сприятливих умов для розвитку суспільної моралі і гуманізму, громадянської злагоди” (стаття 1). Саме такі заклики можна було почути від єрархів українських Церков протягом останніх двох місяців. Більш того, стаття 5 Закону закріплює право релігійних організацій на участь у громадському житті, відтак віруючи та священнослужителі Церков можуть користатись свободою вільно виражати свої погляди і переконання та долучатись до публічних мирних акцій, ініційованих іншими суб’єктами громадянського суспільства.