Сьогоднішня мода на відбудови становить загрозу збереженню пам’яток культури. Питання відбудови чи музеєфікації постає подеколи як зіткнення історично-культурної сфери та права на релігійну діяльність. Про це йшлося на прес-конференції «Відновлення храмів в Україні: потреба у відбудові чи музеєфікації», яка відбулась 21 липня 2011 року в Інформаційному агентстві «Українські національні новини».
Учасниками прес-конференції були експерти в цій галузі – Гліб Івакін, заступник директора Інституту археології НАН України, Сергій Кот, історик, старший науковий співробітник Інституту історії НАН України та Олександр Бригинець, голова комісії Київміськради з питань культури й туризму, повідомляє для РІСУ Катерина Новікова.
На їхню думку, оскільки в Україні немає чіткого законодавчого регулювання церковно-державних взаємин щодо ставлення до сакральних об’єктів історичної цінності, існує чималий ризик втратити частину української культурної спадщини.
Сергій Кот нагадав, що 1945 року було вирішено на місці Десятинної церкви створити заповідник – стародавній акрополь і покриття решток історичної пам’ятки Київської Русі. Тож під час війни подбали про збереження пам’ятки, а у часі миру вирішують нищити, закриваючи історичну пам’ять новобудовами. «Будови на археологічних залишках – це злочин моральний і правовий», – наголосив Сергій Кот.
«Кожна пам’ятка вимагає індивідуального підходу, а передусім дотримання законів і міжнародних угод», – наголосив Гліб Івакін. Експерт наголосив на потребі орієнтуватись на досвід Європи у збереженні історичних пам’яток і вироблення системного підходу, якого бракує. Адже відбудова відрізняється від новобудови. Як можна відбудувати Десятинну церкву, що загинула у ХІІІ ст. і про вигляд якої не залишилось точних відомостей, ба сам її план відновлювався декілька раз протягом історії й навіть перекладався фундамент. Тоді як відбудова Михайлівського золотоверхого собору і Успенського в Лаврі відбувалась на підставі точної документації, дослідженнях і археологічних доказах.
Олександр Бригинець виділив два підходи до сакральних пам’яток — Церкви і держави. Перша передусім дбає про культ, подеколи знищуючи старі ікони чи перебудовуючи храми з огляду на зручність, а друга – про збереження культурних цінностей. Сьогодні конфлікти виникають саме через прагнення Церкви будувати, зазначив експерт. Стосовно права молитись і сповідувати свою віру слід згадати також інші релігії сучасної України. Зокрема, на місці Десятинної церкви було поганське капище, й українські неопогани також мають право претендувати на здійснення там свого культу.
Гліб Івакін додав, що доки тривають дискусії, залишки Десятинної церкви частково закопані ґрунтом після зняття бетонних глиб й потребують покриття перед зимою. На це досі не виділено гроші, а в жовтні для цього вже може бути запізно.
За словами Олександра Бригинця, збереження пам’яток сакрального минулого є національним завданням і є справою науковців і держави, а не лише Церкви. Залишається відкритим питання вироблення механізму збереження пам’яток і налагодження державно-церковного діалогу в цій царині, що передбачає рух з обох сторін.
«Церква має пригадати свої давні традиції церковних археологічних товариств і музеїв» – додав Сергій Кот на завершення прес-конференції.