Екзарх Харківський УГКЦ розповів про служіння Церкви в умовах постійної небезпеки
Розмову з екзархом Харківським оприлюднив Департамент інформації УГКЦ.
За словами владики, війна докорінно змінила життя людей у Харківській, Сумській та Полтавській областях. Багато парафіян виїхало, частина повернулася, але більшість досі перебуває на Заході України або за кордоном.
«Роль Церкви під час війни особливо важлива — ми маємо бути присутніми з людьми, розділяти їхні труднощі. Наше завдання — підтримувати віру в серцях», — наголошує владика Василь.
За його словами, у Харкові щодня звершують богослужіння, щоб люди мали можливість помолитися і відчути підтримку. Водночас при катедральному соборі допомагають внутрішньо переміщеним особам, які через евакуацію втратили навіть найнеобхідніше.
«Ми допомагаємо і підтримуємо, чим можемо. Церква має бути відкритою», — стверджує єпископ.
Найбільший біль — це втрати. Владика пригадує перших загиблих парафіян у 2022 році. Серед них — військовий Олег Овсеєнко, який поліг під Богородичним на Донеччині. Його дружина Наталія досі приходить до храму, щоб допомагати іншим.
«Пригадую й іншу важку історію військової Оксани Рянської, яка служила в „Азові“, загинула на Азовсталі разом із побратимами і посестрами від авіабомби. Після того, місце їхньої загибелі закидали фугасними бомбами і повністю знищили тіла. Мама не змогла поховати доньку, бо нема останків її дитини», — продовжує владика.
У 2024 році від удару керованими авіабомбами по торговому центру «Епіцентр» на Салтівці загинули парафіянка Ірина та її 12-річна донька Марія.
«Ірина щодня приходила на богослужіння, опісля допомагала під час роздачі гуманітарної допомоги, була відповідальною за допомогу для дітей. Наша парафія болісно це пережила і продовжує переживати. Всі ці загиблі є на щиті пам’яті на церковному подвір’ї. Кожен воїн — це окрема історія. Єдиний син, молода вдова з дітьми, загиблі з однієї родини… Їхні рідні приходять до церкви, шукають підтримки. Ми стараємося запрошувати їх і на молитву, і на різні заходи, разом волонтеримо, спілкуємося».
Попри війну, у громаді відбуваються й радісні події. Уже під час повномасштабного вторгнення в катедральному соборі повінчалося кілька молодих пар, народилися й були охрещені їхні діти.
Екзарх наголошує: без допомоги добродіїв служіння потребуючим було б неможливим.
«Ми вдячні отцю Маркові Семегену, всій спільноті парафії собору Святої Софії у Римі, а також Релігійному товариству „Свята Софія“. Саме звідси до Харкова передають гуманітарну допомогу: продукти, ліки, одяг. Багато допомоги ми також отримали завдяки старанням кардинала Конрада Краєвського, роздавача Папської милостині, який передає від Папи Римського медикаменти, продуктові набори, теплі речі. Папа молиться за нас і також надає допомогу, щоб підтримати людей, що перебувають близько від зони бойових дій. Також ми вдячні за підтримку єпископу-емериту Діонісієві Ляховичу, апостольському адміністратору для українців в Італії владиці Григорієві Комару, Карітасу Італії, парафії італійського міста Комо. Це — наші благодійники впродовж чотирьох років війни».
«Коли щотижня до храму приходять тисячі людей, ми маємо що їм дати. Це — чудо Божого милосердя і людської доброти», — каже єпископ.
Війна руйнує не лише домівки та житло людей — страждають і храми: «У нашому екзархаті зазнали пошкоджень від російських ударів каплиця та парафіяльний будинок у Золочеві, що недалеко від російського кордону. Але люди продовжують молитися, до них приїжджають наші священники, щоб послужити».
Цьогоріч росіяни вдарили ракетами по Ізюму, поблизу каплиці Святого великомученика Юрія, де служить о. Петро Майка. І хоч місто уже понад 2 роки деокуповане, тут постійна загроза обстрілів і бомбардувань.
Однак, за словами владики Василя, досі великою потребою Харківського екзархату є священики та богопосвячені особи: «Важливо, щоб на парафіях був священник. Хто готовий приїхати до нас і послужити у Харківській, Полтавській чи Сумській областях — запрошуємо! Бо це велика справа — служити, жертвувати свій час для Бога і людей, які страждають від війни».
«Кілька бомб розірвалося біля нашої каплиці, де люди моляться і надається гуманітарна допомога. Чудо, що ніхто не загинув від цих ударів, бо священник якраз перебував у каплиці», — згадує владика Василь.
Під окупацією перебувала й громада селища Вільча, біля Вовчанська. Зараз це «сіра зона» на лінії фронту: «Селище понівечене, наша каплиця повністю знищена, будинок „Матері і дитини“, який діяв при парафії, знищений, парафіяльний будинок зруйновано. Ми не можемо туди поїхати, нам надіслати лише фото руїн».
«Найважче на війні — продовжує владика, — втрачати людей. Гинуть як військові, так і цивільні. Це найбільше болить. Злочинним є те, що, обстрілюючи інфраструктуру, у людей забирають нормальні умови для життя. У цьому підлість, жорстокість, нелюдяність. Ця війна підступна, злочинна, бо російський агресор воює не тільки проти військових, а й проти цивільних людей, проти дітей, хворих і немічних».
В умовах постійної небезпеки і невизначеності священники та богопосвячені особи продовжують служіння. Екзарх переконаний: джерело витривалості — у молитві та служінні ближнім.
«Перше — треба просити допомоги в Бога. Коли ми молимося, живемо духовним життям згідно з Євангелієм, перебуваємо в Божій благодаті — тоді маємо відвагу просити благословення в Господа. А друге — це служити іншим, виявляти доброту, любов, співчуття тим, які поруч, які по-різному переживають жахіття війни. Ми лікуємо рани, даємо надію, бо людина навіть під час війни має зберегти людські та християнські цінності», — підсумовує єпископ.
