Останніми днями (та що там, останні декілька років) німецькі медіа активно «освітлюють» тему педофілії в Католицькій Церкві Німеччини. Після нещодавньої публікації аналітичного звіту про розслідування випадків педофілії в дієцезії Мюнхену й Фрайзінгу й гучного камінг-ауту десятків католиків, кількість критичних матеріалів значно збільшилась. Правда, головна увага медіа прикута саме до Папи Бенедикта XVI.
А почалось все це ще у 2019-му на території архидієцезії Кельну. Це період запуску в дію публічної, медійної дифамації кардинала Райнера Марії Вьолькі. Тогочасна перебільшена увага медіа й підвищений рівень критичності співпадають з фазою активної роботи комісії юристів, котрі аналізували якість розслідувань сексуального насильства в дієцезії Кельну в період з 1975 по 2018, де авторами насильства були священики, богопосвячені й світські, які працювали в дієцезійних структурах.
Метою роботи незалежних юристів, спеціалістів з кримінального права, було визначити потенційну наявність помилок в розслідуванні випадків педофілії, й зрозуміти, хто саме є за це відповідальним. (За цим лінком стислий зміст розслідування)
Взагалі в цій всій занадто драматичній й справді важкій темі, перш за все, потрібно чітко розрізняти педофілію, оцінку розслідувань випадків педофілії й медійне покриття цієї тематики. Якщо перші два елементи таки відносяться до категорії факти (навіть якщо висновки останнього Мюнхенського розслідування й методика у багатьох викликають питання), то остання категорія відноситься до сфери емоцій/коментарів. А факти й емоції потрібно відділяти. Інакше правду точно не віднайти, та й ментальне здоров’я може врешті-решт таки похитнутись. Плюс, чітке відділення фактів від коментарів — це таки один з найважливіших принципів журналістики.
Простий приклад. Активна медійна кампанія проти кард. Вьолькі, розпочата в 2019 – хвиля критики, яку підтримали й деякі католицькі ЗМІ, намагаючись не відставати від таблоїдів. Відкрито заявленою підставою звичайно були випадки педофілії в минулому цієї дієцезії.
Юридичний аналіз, про який вже було згадано на початку, стосувався випадків насильства сексуального характеру проти неповнолітніх, починаючи з 1975 по 2018 рік. Піком критики в медіа став момент, коли за порадою експертів цивільного й церковного права, кардинал вирішує змінити юридичну компанію відповідальну за розслідування. Як це виглядало зі сторони? Певні історії чи факти дослідження періодично з’являлись у ЗМІ, що в принципі порушує приватність (в першу чергу самих жертв) і професійні стандарти, та й ставить звичайно під питання неупередженість юристів. Офіційна причина зміни: наявність проблем в методології, однобокість дослідження, недотримання німецького законодавства в питаннях захисту приватності. В результаті розслідування було передано Prof. Dr. Gercke und Dr. Stirner, незалежним юристам, які є спеціалістами в області кримінального права.
І це все просто факти. Але з цього почалась конспірологія. Медіа почали системно й доволі радикально говорити про те, що Вьолькі хоче скрити факти. Так, саме так, скрити факти, замовляючи незалежне розслідування. Цікава логіка. Враховуючи той аспект, що це перша німецька дієцезія, яка відкрито заговорила про цю трагедію, а в 2019 на рівні дієцезії було створено «Консультативну раду постраждалих від педофілії».
Так от, поки юристи аналізували якість й правомірність розслідувань педофілії в дієцезії за останні 50 років, і ще ніхто не знав фактів, не було відомо, що у цьому розслідуванні, і які будуть висновки, протягом року і майже щоденно різні медіа й особливо жовта преса (плюс офіційний медіа портал конференції єпископів) подавали безліч упереджених, критичних коментарів, поступово створюючи конкретний емотивний й змістовий, суто негативний фрейм довкола постаті кардинала Вьолькі.
Уявіть, протягом цілого року і майже без перерв різні «експерти» та небайдужі до справи (теологи, священики, юристи, протестантські пастори, журналісти тощо) висловлювали свої думки з приводу того, наскільки кардинал «зашкварився у покриванні педофілії». Його публічно називали тим, хто «покриває педофілію». Цим рясніли заголовки. Для медіа це був синонім імені самого кардинала. Чи варто тут згадувати про логіку й професійні стандарти? Не думаю. Ось факти: замовив відкрите розслідування (проведене експертами з кримінального права), створив раду постраждалих, почав відкрито говорити з жертвами… А потім, (а це вже емоції й теорії) знаючи, що на нього направлена увага всіх медіа, начебто вирішив щось приховати. Попри нелогічність й безпідставність, критика була жорсткою, системною й масштабною.
Результат (суто факти): на фоні всієї медійної паніки й критики 18 березня 2021 (напередодні дня святого Йосипа, покровителя Церкви) під час прес-конференції юристи доповідають про результати й передають звіт кардиналу Вьолькі. 895 сторінок (809, якщо англійською. Повний текст звіту/дослідження англійською мовою). 202 звинувачених, 314 жертв. Кардинал Вьолькі висловлює жаль і підтримку, говорячи, що йому дуже соромно, що буде зроблено все можливе, у співпраці із місцевою владою, задля загоєння цих ран й превенції педофілії.
Юристи чітко заявляють, на підставі аналізу документів і свідчень, що претензій до дій кардинала немає. Тобто він не є ані автором насильств, ані тим, який намагався це скрити. В той самий час, певні процедурні помилки були виявлені в минулих рішеннях одного нинішнього єпископа-помічника й єпископа Гамбургу, в часи, коли вони ще були вікаріями в Кельні.
А що ж медіа? А медіа відразу під час прес-конференції допитуються лише про одне: про те, чи точно кардинал Вьолькі невинен? Юристи відповідають спокійно, правда з усмішкою, зазначаючи, що їхньою метою було проаналізувати якість розслідувань випадків педофілії, а не довести помилки кардинала Вьолькі.
В цьому моменті варто таки додати емоцій: медіа звинувачували кардинала Вьолькі у тому, що він грубо помилився стосовно одного священика, звинуваченого в педофілії, чию справу, на думку журналістів і теологів (тут це доволі популярна професія), варто було б передати відразу в державні органи, позбавити його сану й повідомити в Рим.
Йдеться про звинувачення, котрі стосуються фактів, які начебто відбулись в 70-х роках. Факти про які, на думку критиків, кардинал мав би дізнатись, коли очолив дієцезію в 2014 році. Проте це неповна картина: священик, якого звинувачують в актах педофілії в 70-х роках, вже доволі похилого віку, має деменцію й паралізований після двох інфарктів. Та й про справу цю кардинал Вьолькі таки повідомляв в Рим, і Рим підтвердив, що Вьолькі їм повідомив, і що він вчинив правильно, відповідно до передбачених процедур. Тобто він не порушив, ані кримінального права Німеччини, ані Церковного права.
Але журналісти цього наче і не чули. Й надалі з’являлись спекулятивні матеріали про те, що в Церкві «всі пов’язані». І навіть, що начебто судді адміністративного суду Кельну, бо це ж начебто католицьке місто, підіграють кардиналу, та й взагалі, юридична фірма, що все це розслідувала — не об’єктивна. І всі ці заяви звучали різними голосами («експертів»), в різних медіа (не варто забувати про зусилля офіційного інформаційного порталу конференції єпископів), але зміст був по-суті однаковим. Про це писали топові медіа, про це говорили на радіо і тб. Суто німецька денна повістка. Медіа знову і знов штучно повертали цю тему на порядок денний, знаходячи нових відомих чи навіть просто ноу-нейм експертів, готових щось прокоментувати. Упередженість, критичність, системність і масовість такого «інформування» в головах споживачів інформації створює абсолютно викривлену, неправдиву й обмежену картину.
По факту, кардинал Вьолькі реально не винен ані в педофілії, ані в її приховуванні. Невинен, як з точки зору канонічного права, так і з точку зору німецького законодавства. Це факт, який не завадив навіть найбільшим медіа й деяким католикам продовжувати дифамацію.
Якщо подивитись на це суто з комунікаційної точки зору, то новині усіма силами просто не давали померти, намагаючись залишити її на порядку денному. Бо, як відомо, у людей пам’ять коротка. І якщо дозволити кард. Вьолькі раптом зникнути з заголовків, то є ризик, що люди вже на нього не будуть дихати вогнем, бо нарешті запустять процес критичного мислення, вимкнувши емоції.
Насправді ж розслідування педофілії – це просто привід для тих, які шукали як публічно дискредитувати кардинала й надати усім його словам присмаку іпокризії. Справа в тому, що кардинал Вьолькі є доволі незручним: публічна й чітка позиція, яку він прийняв стосовно Синодального Шляху Німецької Церкви, обурила значну кількість єпископів й світських.
Він публічно розкритикував Синодальний шлях, який Німецька Церква розпочала в грудні 2019. Ще тоді кардинал Вьолькі назвав сам дух й методику цього процесу «протестантськими». Іншими словами, він чітко відкинув так звану німецьку потребу змінювати Катехизм й канонічне право, про яку постійно говорять голова конференції й більшість німецьких єпископів. В своїх заявах кардинал Вьолькі наголошував, що відродження Церкви – це навернення, повернення до джерел, а саме, і в першу чергу, до Літургії. Адже кількість католиків, які відвідують недільну службу від сили може досягти 10 відсотків. Саме у втраті літургійності, себто Літургії як центру й найвищої точки життя Церкви, кардинал вбачає найбільшу проблему. До того ж, що найпроблемніше, кардинал Вьолькі не підтримує ідею благословляти одностатеві пари й фактичну вимогу змінити моральне Вчення Церкви. А це тепер дуже непопулярна позиція.
Така позиція суперечила і суперечить ідеям ініціаторів і поціновувачів ідеї Синоду. Адже в їхніх планах перегляд моралі (визнання одностатевих пар, перегляд підходу до контрацепції), розширення ролі світських в управлінні Церквою, жіноче священство тощо. Бо на їхню думку причиною браку покликань й кризи (в тому числі педофілії) є те, що Церква має занадто «репресивні» позиції, й фактично «пригнічує» сучасну людину. Правда Вчення Церкви, таким чином, постає як одна з течій в філософії, яка підходила в понеділок, але є вже не актуальною в четвер. Факт того, що природа людини незмінна, якось просто оминається. Саме прагнення змінити норми, Традицію, Вчення лише тому, що певна кількість людей їх не приймають – це доволі небезпечний й не зовсім надійний підхід.
Якщо ж повернутись до того, як всі ці процеси передають медіа, то варто таки окреслити деякі негативні наслідки подібного стилю інформування:
Кардинал Вьолькі попросив у Папи довгу відпустку з середини жовтня 2021 і до початку Великого Посту. В останньому відеозвернені він закликав всіх до молитви і тиші, які потрібні для того, щоб проаналізувати помилки й почати разом відбудовувати дієцезію. І поїхав на реколекції. Але тиші не було. Офіційний портал конференції єпископів, katholisch.de періодично й вперто повертає кардинала до переліку тем, про які католики мають думати:
— А чи продовжує він отримувати зарплату? А чи має він повернутись? А хто взагалі хоче його тут бачити. Плюс коментарі на кшталт, «На його місці я б не повертався». І все це мінімум декілька разів на тиждень.
До повернення кардиналу 2-го березня на попільну Середу, в архидієцезії призначено тимчасового апостольського адміністратора.
Після Вьолькі колективним і зовсім не новим ворогом так званого «прогресивного», але дуже агресивно в діях і словах суспільства став Папа-емерит Бенедикт XVI.
Суто медійно ситуація має схожу до Кельну і Вьолькі схему. В Мюнхені презентували аналіз того, як були розслідувані справи педофілії в цій дієцезії. Документ стосується періоду 1945-2019 років. Але всі медіа без винятку відразу і ще до презентації результатів сконцентрувались лише на папі-емериті, на тих неповних 5 роках, 1977-1982, коли він був архиєпископом цієї дієцезії. Найцікавіше, що ані преса, ані ті, які проводили аналіз, не взяли до уваги все те, що вже написано і сказано про ті 5 років й 4 випадки педофілії з якими стикався. І взагалі не врахували всю роботу Ратцінгера як голови Конгрегації Віровчення й потім як Папи в боротьбі з сексуальним насильством в середині Церкви. Тобто та начебто тиша й замовчування, в яких його звинувачують медіа і єпископи, — це інформація, яка вже є публічно відомою.
В останній біографії Ратцінгера, «Benedikt XVI.: Ein Leben», опублікованій ще в 2020 році Peter Seewald пише, що в 1980 році, коли Йозеф Ратцінгер був архиєпископ дієцезії München und Freising, він брав участь у засіданні, на якому був підписаний документ, що дозволяв священику з дієцезії Ессену проходити психотерапію в Мюнхені. Генеральний вікарій Герард Грубер дозволив цьому священику проживати на території однієї з парафій.
Біограф Ратцінгера Зеевальд вже ось тут зазначає, що Ратцінгер взагалі не знав, про якого священника йдеться, і про які саме проблеми. Під час засідання не було обговорено причину такого прохання від дієцезії Ессену, й не обговорено підстави для проходження священиком психотерапії. Та й взагалі, як логічно зазначає Зеевальд, не може, просто фізично, архиєпископ дієцезії на більш ніж мільйон католиків знати особисту справу кожного священника. Але саме це і є те засідання, і те рішення, яке зараз, під час прес-конференції відповідальний за розслідування подав як новину, як унікальне викриття. І, як виявляється, це саме та помилка, за яку від папи-емерита вимагають вибачень.
Сексуальне насильство проти неповнолітніх, автором якого є той священик, і про яке йдеться в розслідуванні дієцезії Мюнхену, стосуються не початку, а середини 80-х років, коли сам Ратцінгер вже як декілька років перебував у Римі, адже ще у 1981 Папа Іван Павло ІІ призначив кардинала Ратцінгера префектом Конгрегації з Доктрини Віри.
Про це все знає і відкрито пише в книзі біограф папи-емерита ще в 2020. А в 2022-му раптом, під час розслідування цей факт подають новиною самі автори розслідування, а згодом вся преса і голова Конференції єпископів звинувачують папу-емерита у мовчанні й вимагають вибачень.
Так, правда, з моменту виходу цієї «новини» Папа Ратцінгер не надав ще чіткої відповіді. Його персональний секретар Георг Генсвайн зазначив, що Бенедикт XVI ще не переглянув весь Мюнхенський звіт, адже у ньому більше тисячі сторінок. Тобто 94-х річному Бенедикту XVІ потрібно більше часу аби глибинно ознайомитись зі звітом. Враховуючи ці факти, звичайно виникає ціла серія абсолютно простих й логічних запитань: чи може людина забути про одне з тисяч засідань, яке відбулось 40 років тому і не згадати про нього відразу? Чи може папа-емерит таки не завжди вдало підбирає радників? Чи було взагалі під час того засідання відкрито обговорено минуле й причину, чому Ессен просить прийняти того «славнозвісного священика» на терапію до Мюнхену? Чи кардиналу Ратцінгеру тоді просто надали на підпис документи? То чиї ж це все насправді помилки і хто, власне, має вибачатись? І чому розслідування охоплює майже 70 років (1945-2019), а увага медіа й голови конференції прикута лише до засідання, в якому брав участь Ратцінгер в далекому 1980? Чи не має все це ознак зміщення уваги преси і католиків від справжнього кореня проблеми? Чи не виглядає це часом як намагання дискредитувати всю «епоху» Ратцінгера, а за компанію й Івана Павла ІІ, який і привів першого в Ватикан? І найголовніше, як весь цей медійний галас, гучні публічні звинувачення й системна критика того, хто відкрито роками боровся з педофілією і її приховуванням, допомагають вирішити саме проблему педофілії?
Якщо ж аналізувати суто факти, то стає очевидним, що важко знайти людину, яка зробила більше для боротьби з педофілією, ніж Папа Бенедикт XVI. Ще за років свого головування в Конгрегації Доктрини Віри він був фактично першим, який активно почав займатись розслідуванням й боротьбою з цими злочинами. Він зробив усе можливе, аби юридичні норми стали жорсткішими й Церква почала активне очищення:
Декілька днів до смерті Папи Івана Павла ІІ тоді ще кардинал Ратцінгер під час Хресної Дороги на Страсну п’ятницю відкрито сказав про «бруд в Церкві». Він першим заговорив про педофілію відкрито й прямо, без прикрас і виправдань, засудив, просив вибачення й зробив усе можливе, щоб цю проблему виривати з коренем.
Саме Йозеф Ратцінгер підписав у 2001 De delictis gravioribus (про найважчі злочини), дозволивши попереджати спроби єпископів «зам’яти» подібні справи ще на рівні дієцезії, швидше реагувати на випадки педофілії й позбавляти таких священиків сану. Вже папою Він часто персонально зустрічався з жертвами й вимагав від єпископів прозорості й дотримання юридичних і моральних зобов’язань. Його позиція, слова і дії, в цьому питанні прозорі, як ні в кого іншого. Тому звинувачення його в покриванні звучать, як мінімум, безпідставно. Покривати – це точно не його стиль.
Чому ж тоді, з усього звіту про розслідування педофілії в дієцезії München und Freising медіа, певні єпископи й голова самої конференції, сконцентрувались саме й виключно на папі-емериті?
Заголовки «Він має вибачитись» (цитата голови конференції єпископів), «Головний покриватель» чи-то реклама від Spiegel «Чи має папа Бенедикт XVI відмовитись від свого титулу?» — це реалії останніх днів. Медійне покриття настільки масштабне, що для того, щоб все це не помічати, доведеться не вмикати радіо й взагалі не читати ніяку пресу.
Причиною такої стратегії є зручність і легкість. Легко і зручно критикувати того, хто в свої майже 95 навряд чи зможе голосно себе захистити. А ще це послідовно (Ратцінгера завжди критикували ліберальні медіа й єпископи), це приємно вуху тих, які очікують, що Католицька Церква нарешті змінить своє Вчення. І тепер ось нарешті з’явився «привід» знести репутацію головного захисника Церкви від сучасної ідеології.
В Німеччині багато хто його не любив, в тому числі й серед кліру. Його називали «панцирем», бо та сила розуму, просвітленого вірою, з якою він захищав Вчення Церкви, багатьом зв’язували руки. Його критикували завжди, а зараз, в свої неповні 95, він є ідеальним «цапом відбувайлом», на якого можна стандартом переключити людське незадоволення станом справ у Церкві. І ще: посіяти тотальну недовіру і скепсис до всіх його слів. Як і кардинала Вьолькі, Бенедикта дискредитують не випадково. І ця медійна ситуація, схоже, ідеально пасує до цілей Німецького Синоду. Адже якщо дискредитувати ті поодинокі голоси, які аргументовано й щиро відстоюють Вчення Церкви, то основні реформаторські тези авторів Синоду мають більше шансів посіяти зерно в головах католиків, не ризикуючи бути з легкістю відкинутими вірними Церкві пастирями.
Питань багато. Проте озвучу лише одне. Я частково розумію ажіотаж медіа, які на фоні сучасного нерозуміння поняття «мораль» й Вчення Церкви, в гонитві за сенсацією, скандалами, хайпом, переглядами й кліками, вже давно не замислюються про сутність професійного, об’єктивного, неупередженого інформування й про поняття «правда» й «соціальної відповідальності». Але чому, нехтуючи фактами й банальною етикою, в унісон з ліберальними й часто суто «жовтими» медіа говорять єпископи і в першу чергу голова Конференції – це таки питання суто риторичне.