Єпископам, священикам, релігійним сім’ям, синам і дочкам Церкви і всім людям доброї волі на двадцяту річницю Populorum progression. 30.12.1987
Переклад Ганни Підлісної. Видання Митрополичої комісії «Справедливість і мир» УГКЦ. Львів: Видавництво «Свічадо», 2011.
Текст: Енцикліка "Турбота про соціальні справи" (.pdf)
Шановні Брати, дорогі Сини Дочки!
Бажаю Вам здоров’я та уділяю Апостольське Благословення!
І. ВСТУП
1. Турбота про соціальні справи та про справжній розвиток людини, такий, який поважав би всі виміри людської особи та сприяв би їм, завжди була в центрі уваги Церкви, і Церква найрізноманітнішим чином постійно її виявляла. Одним із способів вияву такої турботи останнім часом є учительство римських пап, які, починаючи, як від точки відліку, від Енцикліки Rerum novarum Лева XIII, часто зверталися до цієї проблеми й іноді приурочували дату публікацій різних соціальних документів до річниць виходу цього першого документу.
Своїми посланнями папи завжди проливали світло на нові аспекти соціальної доктрини Церкви. Як наслідок, починаючи від визначного доробку Лева XIII і завдяки подальшим збагаченим напрацюванням Учительського Уряду Церкви, вчення це стало тепер оновленою доктринальною «збіркою», яка творилася і твориться поступово, мірою того, як Церква прочитує події в історичному процесі, керуючись повнотою слова, що його об’явив Ісус Христос під проводом Святого Духа (пор. Йо.14, 16,26; 16, 13–15). Таким чином Церква прагне скеровувати людей так, щоб вони могли відгукуватися на своє покликання бути відповідаль ними будівничими земного суспільства, спираючись також на раціональне мислення та науки про людину.
2. Частиною цієї великої збірки соціального вчення є визначна Енцикліка Populorum progressio, яку мій високодостойний попередник Павло VI опублікував 26 березня 1967 року.
Наскільки ця Енцикліка зберігає свою актуальність, можна бачити хоча б з того, як багато присвячених їй різноманітних урочистих заходів відбувалося протягом 1987 року в багатьох куточках церковного та мирянського світу. З цією ж метою Папська комісія «Справедливість і мир» (Iustitia et Pax) розіслала Синодам Східних Католицьких Церков та Єпископським Конференціям циркулярного листа з проханням подавати ідеї та пропозиції щодо якнайкращого відзначення річниці енцикліки, збагачувати її вчення, а за потреби й оновлювати його. На двадцяту річницю та сама Комісія організувала урочисте святкування, в якому я особисто брав участь і виголосив завершальну промову. І тепер, на завершення 1987 року, беручи до уваги також відповіді на згаданий циркулярний лист, я вважаю доречним присвятити темі Populorum progressio окрему енцикліку.
3. Таким чином я маю на меті, з одного боку, віддати шану цьому історичному документові Павла VI та його вченню, а з іншого – наслідуючи традицію моїх високодостойних попередників на престолі Петра, підтвердити тяглість соціальної доктрини, а водночас її постійне оновлення. По суті, тяглість та оновлення є доказом непроминальної цінності вчення Церкви.
Цей подвійний вимір є типовим для її вчення в соціальній сфері. З одного боку, воно є сталим, оскільки залишається ідентичним у своєму фундаментальному натхненні, у своїх «рефлексіях», «критеріях оцінювання», головних «інструкціях», а передовсім у своєму живому зв’язку з Господнім Євангелієм. А з іншого боку, воно є постійно новим, бо проходить необхідну та належну адаптацію відповідно до змін історичних умов та нестримного потоку подій, які супроводжують життя людей і суспільства.
4. Я переконаний, що вчення енцикліки Populorum progres sio, адресованої людям і суспільству 1960-х років, не втратило своєї актуальності як звернення до сумління і сьогодні, наприкінці 1980-х, намагаючись визначити основні шляхи сучасного світу в перспективі мотиву розвитку народів, який ще далеко не реалізований. Тому я пропоную розглядати це послання ширше, екстраполюючи його на сучасний історичний момент, не менш драматичний, ніж це було двадцять років тому.
Як нам добре відомо, час має свій сталий і незмінний ритм. Але сьогодні в нас складається враження, що він минає як ніколи швидко, особливо через нагромадження та ускладнення явищ, серед яких ми живемо. Як наслідок, хоч у конфігурації світу й залишилися певні підставові константи, проте за останні двадцять років ця конфігурація зазнала помітних змін і вказує на зовсім нові аспекти.
Для сучасного періоду, на порозі третього християнського тисячоліття, характерне загальне очікування, щось на кшталт нового «Пришестя», яке до певної міри стосується кожного, бо дає можливість детальніше заглибитися у вчення енцикліки й побачити шляхи його потенційного майбутнього розвитку.
Мета цих роздумів – наголосити на необхідності створення глибшої та деталізованішої концепції розвитку через богословське дослідження сучасного світу, відповідно до пропозицій, які містяться в Енцикліці. Крім цього, ставимо собі завдання вказати на певні шляхи реалізації цієї концепції.