17 липня 2019 року на Генеральній капітулі в Римі обрано нову архимандриню сестер Чину святого Василія Великого. Нею стала протоігуменя сестер василіанок провінції Непорочного Серця Марії з Румунії 49-літня мати Марчела Рункан.
17 липня 2019 року на Генеральній капітулі в Римі обрано нову архимандриню сестер Чину святого Василія Великого. Нею стала протоігуменя сестер василіанок провінції Непорочного Серця Марії з Румунії 49-літня мати Марчела Рункан.
На виборах архимандрині був присутній і проголосив новообрану представник від Італо-Албанської Католицької Церкви єпископ Юрій Димитрій Галларо.
Зранку того ж дня він відправив для сестер Генеральної капітули Божественну Літургію, яку провадили сестри василіанки провінції Матері Божої Неустанної Помочі. Про це повідомляє Департамент інформації УГКЦ.
Довідка РІСУ:
Василіанки – сестри Чину Святого Василія Великого. Жіноча монаша спільнота, яка живе за правилами, укладеними св. Василієм Великим.
Монастирі василіанок діють у східних Католицьких Церквах, які дотримуються візантійського обряду. Зокрема, й в Антіохійському Патріархаті та на Сицилії - сестри св. Макрини (італо-албанська традиція).
Традиція жіночих василіанських монастирів сягає часів заснування сестрою Василія Великого Макриною жіночого монастиря в Аннесісі (Мала Азія). В VI столітті монастирі з‘явились в Єгипті, на Сицилії та в Південній Італії. В ХІ столітті на Русі також з‘явились жіночі монастирі, які жили за правилами Святого Василія Великого. Після Брестської Унії разом із реформою руських монастирів, були сформовані також і жіночі обителі. Доля жіночих василіанських монастирів на території, захопленій Російською імперією, була така ж, як і доля чоловічих обителей.
Тільки в Галичині Чин васиіланок зміг вільно розвиватись, а з плином часу були також засновані монастирі в Югославії, Чехії, Аргентині та США, а після ІІ Світової війни– в Польщі. В 1897 році Митрополит Сильвестр Сембратович доручив Отцям Василіанам провести реформу (1887-1902). Згодом, під проводом Митрополита Андрея Шептицького, відбулася Капітула сестер Василіянок, на якій вони прийняли Правила св. Василія, впорядковані Митрополитом Рутським.
Монастирі василіанок спершу розвивались як автономні обителі та підпорядковувались місцевим єрархам, розростання мережі монастирів викликало потребу їх реорганізації. Тому в 1951 році жіночі василіанські обителі були об’єднані в монаший Чин. Конституція Чину була затверджена Папою Павлом VI у 1964 році. З того часу генеральна управа розташована в Римі.
Сьогодні Чин нараховує 630 сестер, котрі є в таких країнах: Україна ― Провінції Пресвятої Тройці (Львів) і Контемплятивний Монастир св. Пророка Іллі (Брюховичі); Угорщина ― Делегатура Успення Божої Матері; Словаччина ― Провінція Страждальної Божої Матері в Пряшеві і Віце-Провінція Святих Кирила і Методія в Сечове (1994); Польща ― Провінція Святого Хреста (1958); Хорватія ― Віце-Провінція Святих Василія і Макрини, Крижевці й Провінція св. Архангела Михаїла, Осієк; Місія в Німеччині; Італія ― Генеральний дім, Рим (1954) і Контемплятивний Монастир св. Василія Великого, Албано; Місія в Греції; Сполучені Штати Америки ― Провінція Христа Чоловіколюбця, Факс Чейс Менор ПА і Провінція Матері Божої Неустанної Помочі, Юніонтаун, ПА та Контемплятивний Монастир Пресвятого Серця, Мідлтаун, НЙ; Аргентина ― Провінція Христа Царя; Австралія ― Делегатура Святої Родини (1967); Бразилія ― Делегатура св. Макрини (1972) і Румунія ― Провінція Непорочного Серця Марії.
Крім виховної праці в школах, сестри працюють в харитативних інститутах, лікарнях, задіяні в праці при парафіях, навчають катехизму, провадять духовні організації, займаються видавництвом і ризницею.