«Героїзм – це не готовність померти. Це готовність жити. Це любов до життя, і ця любов всеохопна: до рідної землі, Батьківщини, рідних і близьких, до дітей, побратимів, природи, тварин», – історикиня Олена Джеджора.
Джерело: УКУ
В УКУ відбулася презентація книги «У сутінках перед світанком: історії непохитних» від команди проєкту УКУ «Малі історії Великої війни».
З початком повномасштабного вторгнення в університеті зародився волонтерський проєкт «Малі історії Великої війни». Протягом майже трьох років команда збирає історії різних людей, яких торкнулася і змінила війна. Зараз є уже близько 300 записаних відеоінтервʼю.
Нещодавно у «Видавництві Старого Лева» вийшла книга «У сутінках перед світанком: історії непохитних», де зібрані вісімнадцять історій волонтерів, лікарів, священнослужителів, митців, бізнесменів, письменників та студентів. Історії тих, хто втратив дім, роботу, рідних людей… Попри страшні потрясіння, ці люди знайшли спосіб як рухатися далі, допомагати іншим та наближати нашу перемогу. Кожне інтерв’ю супроводжується QR-кодом, де читач також може переглянути відео зі співрозмовником.
«Це історії звичайних людей, тому вони промовляють більше ніж політичні огляди чи соціологічні дослідження військових аналітиків зі спробами когось у чомусь переконати. Проєкт “Малі історії Великої війни” – про правильне розставлення наголосів. Через ці історії видно, яке мале насправді велике. А те, що зазвичай називають великим – достатньо мізерне. І це для нас було дуже важливо», – наголосила викладачка УКУ, історикиня Олена Джеджора, одна із редакторів-упорядників книги та співзасновниця проєкту.
Вона підкреслила, що це історії про героїзм: «Тільки героїзм – це не про готовність померти, це щось значно-значно більше. Це готовність жити. Якщо говорити про секрет нашої стійкості, то, на мою думку, він у тому, що ми вміємо любити».
Головна редакторка і співзасновниця «Видавництва Старого Лева» Марʼяна Савка розповідає, чому вирішила видати книгу: «Мені відразу сподобалася ця ідея, тому що насправді ми всі всередині цих історій. Тут дуже багато того, що окреслює наш дім, чим він є для нас, і навіть, якщо ми його втратили, як ми його зберігаємо. Ця книжка дуже людяна. Мені би хотілося, щоб її читали люди іншими мовами, бо вона дає змогу дізнатися багато важливого про українців. Ці неймовірні історії про те, що сталося у період після 24 лютого 2022 року, можуть багато всього пояснити про нас: чому ми тримаємося досі і на чому ми тримаємося. Тут, власне, про силу духу, людяність», – зазначила під час презентації Марʼяна Савка.
Ідея створення проєкту належить віцепрезидентові УКУ о. Богданові Праху. Саме він на початку вторгнення Росії запропонував команді відділу інформації УКУ записувати історії російсько-української війни вже, не чекаючи її завершення.
«Як історик, я досліджував архівні матеріали про події 40- поч.50-х рр. ХХ ст. Коли я хотів зрозуміти поставу тих людей, що їх мотивувало приймати ту чи іншу позицію, то побачив, що задокументовано лише 10-15% свідчень, а все інше люди забрали зі собою в могилу. І все – їхня історія пропала. В архівах дуже часто були спогади з далекої відстані – через 20-30 років після певної події. Там вже було багато фантазії, неправди. Тому для мене дуже важливим було ловити історії людей цієї війни у момент, коли все відбувається. Тож цей проєкт для майбутніх істориків матиме величезну цінність», – розповів під час презентації о. Богдан.
Керівниця відділу інформації та маркетингу УКУ Вероніка Саврук – одна із редакторів-упорядників книги, яка відгукнулася на ідею о. Богдана у перші дні повномасштабного вторгнення. Вона пригадала перші матеріали, які записували автори проєкту. Тоді її дуже вразила історія з Унівського монастиря, коли настоятель отець Макарій Дудка розповідав, як люди з села зносили останнє, для переселенців. Важкий і важливий етап у роботі над проєктом був, коли на війні загинув випускник УКУ Артемій Димид. Тоді команда познайомилась із його найближчими друзями, які приїхали на похорон і погодились дати інтервʼю.
«Таких історій в нас багато – орієнтовно понад 270. Багато з них у роботі. У нас не вистачає часу і рук, щоб їх всіх обробити, опублікувати, розшифрувати, але ми працюємо. Це колосальна робота багатьох-багатьох людей, які долучаються на волонтерських засадах. Ми це робимо зазвичай по ночах або на вихідних, бо хочемо зафіксувати цю війну», – наголосила Вероніка, і закликала всіх охочих допомогти з роботою над новими історіями.
Вона зазначила, є такі герої, розмови з якими записували вже по два рази, наприклад, Грицько Пристай чи Максим Осадчук: «Ми бачимо, як люди змінюються в цій війні. І як змінюється їхнє сприйняття подій. Коли ти фіксуєш цей процес, то розумієш, наскільки важлива ця робота – бути з героєм інтервʼю у цьому моменті. Це історії нашої стійкості. І мені здається, що ділячись ними, читаючи їх, розповідаючи один одному, ми якось тримаємось, підтримуємо один одного», – пояснила Вероніка Саврук.
Журналіст відділу інформації УКУ Петро Дідула знімав на камеру більшість інтервʼю. Він наголосив, що «Малі історії Великої війни» створювали непрофесіонали. Це робота скоріше аматорів, і в цьому цінність проєкту.
«Ми цією своєю непрофесійністю, по суті, знаходимо якесь своє дуже специфічне місце у просторі фіксації живої історії війни. Ці розмови були такою формою пошуку цих нових інтуїцій, нових питань, які мені здається, кожного разу давали якісь нові плоди», – поділився Петро Дідула.
Він розповів про експедицію на Схід цього літа, коли журналісти УКУ поспілкувалися із військовими з нашої спільноти: «Вперше так тягло і глибоко ми говорили про стосунки військових із їхніми дружинами, з дітьми, про стосунки між побратимами у строю. Коли ми їдемо на терен, звідки військові не можуть виїжджати, тобто по суті з такої закритої зони, це дає якусь таку відкритість з боку військових. Мене дуже це тішить».
Син Петра – Павло Дідула, випускник УКУ та військовослужбовець. Він теж став героєм «Малих історій Великої війни». Також Павло сам записує історії побратимів у дружніх розмовах під час ротацій. У його доробку уже близько 40 інтервʼю для проєкту.
«Мені дуже цікаво слухати ці історії. Я дякую цьому проєкту, бо ці розмови дають мені можливість ближче пізнати багато чудових людей», – розповів під час презентації Павло Дідула.
Співвласниця львівського підприємства «Домашня пекарня “Кримська перепічка”» та голова ГО «Кримська хвиля» Оксана Новікова вимушено переїхала з Криму до Львова з 2014 року, коли туди зайшли російські війська. Її рідний півострів їй довелося покидати через блокпости. Вона оселилася у Львові і почала усе з початку. Жінка зазначила, що завжди знала, що велика війна буде і вона не закінчиться за два-три тижні. У травні 2022 року Оксана Новікова дала інтервʼю для проєкту «Малі історії Великої війни».
«Це були дуже насичені дні. Ми у пекарні багато всього робили. Кожен був на адреналіні. Зараз я дивлюся на моє інтервʼю і бачу, наскільки все змінилося. Деякі деталі я забула. Тому важливо усе документувати. Проєкт “Малі історії Великої війни” дуже потрібний, бо завдяки своїм героям це живий проєкт. Такі речі живуть довго, набагато довше ніж те, що створили наукові інститути чи на гроші грантів», — підкреслила Оксана Новікова.
Військовий Віктор-Микола Гаврилюк, побратим полеглих на війні Артемія Димида та Дмитра Пащука, подякував за проєкт, адже, на його думку, ніхто не розкаже історію краще людини, ніж вона сама.
«Зараз в нашому світі гине безліч людей, і є багато тих, яких би ти міг знати, але не познайомився через війну, через те, що їх просто не стало. Такі історії дозволять трішки більше пізнати людину, почути, як вона сама говорить про себе», – поділився Віктор-Микола Гаврилюк.
Харківʼянка, титарка (церковна староста) Свято-Дмитрівського храму УГКЦ у м. Харкові, літературознавиця Ольга Резніченко також героїня проєкту. З 2014 року, з початком війни вона активно допомагає як військовим, так і цивільним на Сході України.
«Кожна з історій різна, але вони мають дещо спільне. Вони показують, що у найкритичніші моменти ми можемо обʼєднатися, відчути один одного і стати як одна родина. У такі миті у мене абсолютно немає сумнівів – ми нікому не віддамо Харків, не програємо, – підкреслила Ольга Резніченко. – Тому нам потрібно сьогодні зберігати ці свідчення, щоб памʼятати, коли ми були найсильнішими, і постійно до них повертатися, щоби ще раз пережити цей стан унікальної єдності і любові один до одного».
Серед найближчих планів команди проєкту – створення дослідницької архівної платформи «Малі історії Великої війни», де будуть зібрані усі інтервʼю у текстовому та відеоформаті. Мета – збір і популяризація свідчень, а також збереження документів усної історії сьогодення, з якими зможуть працювати дослідники. Збирання, збереження і поширення свідчень про цю війну є завданням якнайповніше відповідним покликанню академічної університетської і християнської спільноти – переконані творці проєкту.
Редактори упорядники видання: Олена Джеджора, Вероніка Саврук.
Менеджерка проєкту: Іванна Могиляк.
Відеооператор та журналіст: Петро Дідула.
Книжка опублікована в межах проєктів: Бібліотека Журналу «Україна Модерна», серія «Спогади, щоденники, інтервʼю», число 10.