За повідомленням департаменту інформації УГКЦ, «листи сопричастя» були надіслані кард. Антонію Нагібу, Патріарху Коптської Католицької Церкви, кард. Емануїлу ІІІ Делі, Патріарху Халдейської Католицької Церкви, Ігнатію Юсифу ІІІ Юнану, Патріарху Антіохійської Католицької Церкви, Григорію ІІІ Лахаму, Патріарху Мелхітської Греко-Католицької Церкви, Нерсесу Бедросу XIX Тармуні, Патріарху Вірменської Католицької Церкви та новообраному Главі Маронітської Церкви Бехару Бутросу Раї.
«Листи сопричастя» отримали також Верховні Архиєпископи Морану мор Басілеосу Клеемісу, Глава Сіро-Маланкарської Католицької Церкви, та Лучан Марешан, Глава Румунської Греко-Католицької Церкви. Для Сиро-Малабарців «листи сопричастя» були надіслані на ім’я єпископа Боско Путура, Адміністратора Сіро-Малабарської Церкви, яка зараз вибирає нового Предстоятеля після смерті попереднього очільника Кардинала Варкана Вітхаятхіла.
Згідно із стародавньою традицією, голови Помісних Церков, Патріархи чи Архиєпископи підтримували спілкування через відвідини або листи «litterae communionis», тобто «листи сопричастя». Прикладом таких відвідин може послужити недавній візит Патріарха Григорія ІІІ, Глави Мелхітської Греко-Католицької Церкви, до Києва з нагоди інтронізації нового Глави УГКЦ Патріарха Святослава.
Щодо листів, то їхній зміст звичайно становили важливі події із життя помісних Церков, про які Голови цих Церков хотіли повідомити своїх співбратів. Із виходом УГКЦ з підпілля, очільники УГКЦ блаженої пам’яті Мирослав Іван (Любачівський) та кардинал Любомир (Гузар) підтримували цю традицію, надсилаючи «листи сопричастя» після чергових Синодів єпископів УГКЦ.
У своїх перших «листах сопричастя» Глава УГКЦ, після короткої хроніки перебігу Виборчого Синоду, підтвердження вибору Папою, церемонії інтронізації в Патріаршому соборі та аудієнції в Святішого Отця Бенедикта ХVI, звернувся до Предстоятелів Східних Католицьких Церков такими словами: «Чудові відносини, встановлені з Вами моїм шанованим попередником, становлять також для мене упривілейований спосіб продовження спільного шляху, обміну досвідом та новинами, задля укріплення спільних позицій, які б зміцнили нашу ідентичність у Вселенській Церкві, у світі та в екуменічному діалозі. Плекаю надію, що велика відкритість, виявлена до цього моменту, не лише збережеться, але й розвинеться ще краще».