У Національному музеї Голодомору-геноциду 28 листопада відбулася церемонія вручення Відзнаки блаженного священномученика Омеляна Ковча.
Про це повідомляє Департамент інформаці УГКЦ.
Подія розпочалася зі вшанування жертв Голодомору та покладання колосків біля монумента «Гірка пам’ять дитинства» на території музею.
Цьогорічними лауреатами стали:
Відзнаки лауреатам вручили: Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав, голова Комітету вшанування священномученика Омеляна Ковча Іван Васюник і члени комітету.
За словами Глави УГКЦ, цьогорічне вручення відзнаки священномученика Омеляна Ковча — особлива подія, бо з часу повномасштабного вторгнення вона відбувається вперше.
«Сьогодні дві події об’єдналися, — зауважив Патріарх УГКЦ. — Ми переживали мить нагородження саме тут, у Музеї пам’яті Голодомору-геноциду. Цього року вшановуємо 90-ті роковини цієї трагедії. Але також сьогодні ми вшанували тих, хто продовжує справу отця Омеляна Ковча, душпастиря в надзвичайних обставинах, пароха Майданека, священника, людини, яка могла бути собою в нелюдських обставинах.
Блаженніший Святослав наголосив, що цьогорічні лауреати продемонстрували героїчну людяність під час війни. «Ми вшанували молоду дівчину — „Пташку“, яку сьогодні знає весь український народ. Ми вшанували польський народ — не державу, не інституцію, а звичайних людей, які спонтанно відчинили свої домівки для українців. Ми вшанували військових капеланів різних Церков, навіть різних релігій, які подібно, як отець Омелян Ковч, серед пекла війни бачать Бога і на нього вказують нашим військовослужбовцям. Ми пишаємося, що справа отця Омеляна продовжується, а це означає, що Україна перемагає», — заявив Предстоятель.
Отець Юрій Логаза розповів, що лист блаженного Омеляна Ковча з концтабору до рідних нагадав йому про побратимів, нацгвардійців зі Славутича, які досі перебувають у полоні. А радше — їхніх дружин, матерів, які сьогодні не отримують листів, але з нетерпінням чекають на їхнє повернення, хоч на якусь звістку. Отець Юрій подякував Блаженнішому Святославові та владиці Йосифові Міляну за підтримку в перші тижні війни: «Моя родина відчувала, що ми не одні — з нами ціла Церква, яка молиться, яка поруч».