Глава УГКЦ Святослав у Люблінському архикатедральному соборі під час Літургії з нагоди освячення пам’ятника блаженному Омелянові Ковчу наголосив, що священик був переконаний, що ненависть можна подолати лише любов’ю, а зневагу – прощенням і милосердям, тому й просив про молитву за творців ідеології насильства та беззаконня.
Глава Церкви пригадав, що через 24 роки після смерті отця Омеляна Ковча Патріарх Йосиф Сліпий, звільнений із заслання, у листі до Папи Павла VI просив від імені греко-католицьких єрархів та священників про його беатифікацію, повідомляє Департамент інформації УГКЦ.
За словами Патріарха Святослава, феномен отця Ковча полягав у силі духу, який пронизував його і не дозволив страху, сумнівам та відчаю паралізувати його.
«Не бійся! Просто вір!» – це однозначна відповідь на наші труднощі, каже Блаженніший Святослав. Віра в Божу доброту і любов – це сила, яка долає всі екзистенційні страхи.
Заклик "не бійся і вір" переконує, що світ навколо нас сповнений тривогами. Це запрошення покладатися лише на споконвічну мудрість слова життя, яке є джерелом оновлення надії та сили».
«Плекаймо людяність у собі, – закликав Блаженніший Святослав, – та підтримуймо тих, кого Господь посилає на нашому життєвому шляху. Нехай приклад блаженного Омеляна Ковча, який на першому місці у своєму житті ставив повагу до інших, надихне нас бути поруч із нужденними та зневаженими».
Із Главою УГКЦ на Архиєрейській Божественній Літургії співслужили: владика Євген Попович, архиєпископ і митрополит Перемишльсько-Варшавський, єпископ Мечислав Цісло, старший єпископ-помічник Люблінської архидієцезії, владика Тарас Сеньків, єпарх Стрийський, владика Богдан Дзюрах, екзарх для українців візантійського обряду Німеччини та країн Скандинавії, і численне духовенство з Польщі та України.
Після Літургії відбулося урочисте освячення та відкриття пам’ятника, вручення Відзнаки Омеляна Ковча.
Омелян Ковч був українським греко-католицьким священником; визнаний блаженним священномучеником. У часи Другої світової війни він рятував євреїв. 1942 року потрапив до концтабору Майданек; тут служив душпастирем для співв’язнів, сповідав їх, відправляв богослужіння. Його називали «парохом Майданека». У листах своїм рідним просив, щоб не намагалися його звільнити. Помер у березні 1944 року, за декілька місяців до визволення концтабору.