26 березня 2016 року Департамент інформації УГКЦ оприлюднив колективне Звернення групи українських греко-католиків у відповідь на заяву відомих православних християн світу, в якому вони визнали насильницький характер приєднання УГКЦ до Російської Церкви у 1946 році та закликали «сучасне церковне священноначаліє в Росії, Україні та ін. визнати недійсними трагічні рішення Львівського собору».
26 березня 2016 року Департамент інформації УГКЦ оприлюднив колективне Звернення групи українських греко-католиків у відповідь на заяву відомих православних християн світу, в якому вони визнали насильницький характер приєднання УГКЦ до Російської Церкви у 1946 році та закликали «сучасне церковне священноначаліє в Росії, Україні та ін. визнати недійсними трагічні рішення Львівського собору». Серед тих, хто підписали Заяву є Глава Української Греко-Католицької Церкви – Блаженіший Святослав (Шевчук), єпископи Богдан (Дзюрах) та Василь (Тучапець), відомі священики та науковці.
Підписанти «Слова до православних братів і сестер, які підписали Заяву з приводу 70-ї річниці так званого «Львівського собору 1946 року»» висловили вдячність православним за їхнє звернення, відзначивши не лише тих, чиї підписи вміщено під цьогорічною спільною заявою, але й всіх православних, які протягом останніх десятиліть визнавали правду про трагічні події 1946 року.
Зі свого боку греко-католики пропонують православним відкинути полемічну модель взаємостосунків та розпочати діалог щодо подій минулого, який повинен «відбуватися в спокійній доброзичливій атмосфері взаємного пошуку об’єктивної істини, на підставі наукової методології та академічної чесності й відповідальності».
У той же час, греко-католики відзначають, що діалогу щодо історії було б замало і необхідно також провадити діалог про єдність Церкви. В УГКЦ пропонують відкинути хибні концепції єдності, в яких одна сторона трактує іншу: «не як спільноту братів і сестер у Христі, а як супротивника, а інколи навіть як ворога». На думку греко-католиків, «єдність» не можна розуміти як «приєднання» чи «воз’єднання», оскільки такі моделі є: «насправді, нічим іншим, як сумнозвісним «уніатизмом», що його і католики, і православні засудили, як невідповідний спосіб церковного поєднання.»
В УГКЦ відзначають, що греко-католицька і православна сторони пройшли свій унікальний шлях розвитку і їх досвід міг би слугувати задля взаємного духовного збагачення.
Як зазначив у коментарі РІСУ один з підписантів колективного Слова, головний редактор журналу «Патріярхат» Анатолій Бабинський: «Заява наших православних братів була найціннішим свідченням, яке прозвучало в дні, коли ми згадуємо трагічні події 1946 року. Вона дала надію, що ми справді розпочинаємо процес відходу від полеміки минулого і відкриваємо нову сторінку взаємовідносин. Блаженніший Святослав сказав, що для греко-католиків ця заява є вагомішою ніж Гаванська декларація. В цьому можна пересвідчитись і самому. Сумнівні пункти згаданої Декларації лише збурили полеміку навколо католицько-православних стосунків не лише в Україні, але й за її межами. Натомість у ситуації з обміном листами між православними і греко-католиками з приводу подій 1946 року ми бачимо спробу вийти на новий рівень взаємин через щиру розмову, без застосування дипломатичних хитрощів, які як правило не дають жодного результату».
Заява з боку УГКЦ була оприлюднена від імені учасників Міжнародної наукової конференції «Сила віри супроти насилля влади: Греко-католики Центрально-Східної Європи в умовах переслідувань тоталітарних режимів після Другої світової війни», яка відбулася в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка 17 березня 2016 р.
До її підписантів може долучитись кожен греко-католик, перейшовши за відповідним посиланням.