Таке запитання виникло у мене під час роздумів про свято Введення у храм Пресвятої Діви Марії з огляду на наше ставлення до християнських святинь (храмів, капличок, святих відпустових місць тощо).
Єрусалимський храм був єдиною святинею юдеїв, зведений царем Соломоном, сином царя Давида, за велінням та архітектурним проектом самого Творця, Який і освятив його. Господь запевнив Соломона, що Його ім’я та постійна присутність у цій святині будуть вічно. При тому попередив та застеріг: якщо народ відвернеться від Нього, тобто не пильнуватиме Його заповідей та установ, а стане служити неправдивим та видуманим богам, то тоді й Він відвернеться від них, а Ізраїль буде віддано на поругу іншим народам, і храм буде зруйновано ворогами юдеїв.
І не раз сповнювалися Господні слова через відступництво від Нього Ізраїля. Та найганебнішим і найзухвалішим було останнє, коли юдеї не лише не прийняли посланця неба, самого Сина Божого, якого як Спасителя так чекали, а й жорстоко вбили Його, хоч Він зробив усе для їхнього спасіння: дав єдину спасенну науку, вказав на спасенну дорогу і запевнив свою всесильну поміч всім, хто ступить і йтиме по вказаному Ним шляху. Та їхнє лицемірство, лукавство і гординя так засліпили їм духовні очі й закрили серця, що вони не змогли побачити й усвідомити, що власне цей Ісус з Назарету і є Дорога, Істина і Життя і прийняти Його. Тепер вони стали сліпими провідниками, які не могли вже привести народ до спасіння. Тому навіть найстрогіше дотримання всіх приписів юдейських законів і сповнення храмових обрядів молитв та жертвоприношень нікого не могли спасти, бо спасіння було вже тільки у Ньому.
Як повновладний, Ісус перекидає у храмі столи міняйлів, батогом виганяє їх на вулицю, бо ж святиня ця з дому молитви перетворилася в «печеру розбійників». А Отець Небесний, як наголосив Його Син, шукає собі поклонників у дусі й істині. Отже, місія Єрусалимського храму завершена і Господь виголошує пророцтво про його повне знищення, так, що каменя на камені не залишиться, яке невдовзі збудеться.
«Мене гнали і вас гнатимуть», – говорив до своїх послідовників Христос.
Майже три століття християни терпіли жорстокі гоніння. Заради спасіння вони навіть радо йшли на найважчі муки і смерть, засвідчуючи цим свою велику віру. А своїм праведним та святим життям вони дивували і захоплювали своїх гонителів і катів так, що ті часто ставали на місце мучеників.
Так, повна перемога за правдою, добром та любов’ю. Прислухаймося до свого серця і воно потвердить цю незаперечну істину.
Та дивно, як тільки на початку IV століття християни отримали право відкрито сповідувати свою віру, зовнішнє поклоніння (обряди, традиції) поступово почало брати гору над внутрішнім (духом). Активно формуються структури Церкви (єпархії, парафії і т. д.) і будуються храми. І це стає ніби найважливішим для реалізації своєї віри як для служителів, так і для простих вірян. Тому не дивує запитання до св. Івана Золотоустого одного мецената про те, «якою великою перед Богом буде його жертва, якщо він сам побудує храм за свої кошти»? Та той, кого дуже влучно народ назвав Великим Вчителем і проповідником Золотоустим, якнайкраще відповів: «Ніякою це не буде жертвою! Найбільшою заслугою буде те, коли ти правильно і по-християнськи побожно виховаєш своїх дітей. Через це спасуться і вони, і ти!»
А ось ще один цікавий і повчальний приклад з життя цього святого.
Коли св. Іван був уже на Константинопольській катедрі, то розпорядився продати мармур, приготовлений єп. Нектарієм для оздоблення невеликого храму Воскресіння, в якому ще служив та проповідував св. Григорій Богослов. Також цей святитель продав деякі коштовності з церковної скарбниці, в чому, серед іншого, і звинувачували його на Соборі «під Дубом». А за виручені кошти він побудував у Константинополі кілька нових лікарень і частину передав одній уже діючій. Прославився цей святий ще й простотою, скромністю, вбогістю та аскетизмом.
Ось приклад правильної реалізації Христової науки! Як справжній поклонник у дусі й істині, св. Іван Золотоустий добре розумів, що правильніше в очах Господа проявити милосердя до страждаючих, які самі є храмом Святого Духа, даючи засоби і надію на вилікування, аніж використати нехай і найкращі матеріали для будівництва чи обробки храму. Такі вчинки милосердя укріплювали християн у вірі й служили прикладом для наслідування, а нехристиян навіть навертали до Христа. Адже хіба щось можемо дати Творцеві, чого у Нього немає? Хіба сам Творець не сказав: «Небо – престол мій, земля ж – підніжок ніг моїх. Який дім ви мені збудуєте, – говорить Господь, – або яке місце мого відпочинку? Хіба то не моя рука створила те все?»?
На жаль, побудова якнайкращого храму, якнайкраще його прикрашення чи великі пожертви на нього у нас вважаються чи не найважливішим і найдостойнішим вчинком християн. А такі прагнення у жертводавців і навіть священнослужителів часто породжені бажанням марнославства чи уявленням про те, що таким чином здобудуть собі найвищу ласку і нагороду від Господа, а від людей велику пошану і добру славу. До того ж, скільки було таких випадків за роки нашої незалежності, коли жертводавців, які й до храму не ходять, а в стосунках з ближніми є далеко не кращим взірцем, нагороджували високими церковними нагородами…
А що сьогодні для нас, християн-українців, найважливіше в духовному житті? Перші роки незалежності України для традиційних Церков минули в гострій, а іноді й кривавій боротьбі за храми. Але ж людина незрівнянно дорожча за будь-який храм. Та й всі разом взяті храми світу є нічим перед Богом, навіть проти найбільшого грішника, який щиро кається, бо ж заради його спасіння і прийшов на землю Господь. Він не меншою мірою може бути в людині, як у будь-якій земній святині. Та для цього людині, згідно з наукою св. ап. Павла, потрібно звести храм у своїй душі. Саме на це першою і найбільшою мірою наші Церкви мали б направити всі свої сили. Наше суспільство важко хворе. І виглядає, що не всі це бачать і усвідомлюють. Бо ж хто б’є на сполох?
Уявімо собі картину, коли в державі будують дедалі більше гарних лікарень. Є достатньо лікарів і всіх потрібних лікарських засобів, про що постійно повідомляють ЗМІ. А хворих людей більшає і більшає. Чому? Очевидно, немає правильної профілактики, діагностики і курсу лікування. Подібно до цього – і в духовному житті. Зло потрібно бороти, побороти і вирвати в корені. Необхідно постійно застерігати всіх вірних від зла, яке, як бачимо, всіма силами через ЗМІ, Інтернет, кіно, мультфільми шалено мусується у всьому світі, радити, пояснювати, вчити, настановляти і вказувати на шляхи подолання його в самому зародку, в корені, якщо воно вже опанувало людиною, щоб воно не росло, не збільшувалося. А ми, на жаль, проповідуємо тільки засоби, не переймаючись відсутністю позитивних результатів. А вони будуть тільки тоді, коли ми поборемо зло в собі, в своїй душі великою вірою, непохитною надією, жертовною любов’ю, чеснотами, праведним та святим життям зведемо храм у своїй душі, в якому обов’язково тоді оселиться Господь. І це буде введення у наш храм нашого Спасителя.