Традиційна молитовна хода у Львові зібрала десятки тисяч вірян
У Хрестопоклонну неділю, 23 березня вулицями Львова пройшла молитовна хресна хода. Разом з духовенством Львівської архиєпархії УГКЦ, монахами, семінаристами, міською і обласною владою, освітянами і студентами львівських вишів у ній взяли участь близько 40 тис. вірян. Очолив хресну ходу владика Венедикт (Алексійчук), єпископ-помічник Львівський УГКЦ. Присвятили її трьом знаменним датам – 70-тій річниці від смерті Митрополита Андрея Шептицькогого і 25-річчю виходу УГКЦ з підпілля та Євромайдану.
Рушили віряни дорогою страстей Господніх близько 15:00, від храму святого архистратига Михаїла. Молячись, чоловіки, жінки і молодь, несли в руках запалені лампадками і свічки, маленькі дерев'яні хрести, огорнуті вервицею. Переживаючи Христові страждання на кожній із 14-ти зупинок, люди наново переосмислювали їх. Заглиблювались віряни і в уривки творів Митрополита Шептицького, які священнослужителі і семінаристи Львівської духовної семінарії Святого Духа зачитували разом із спогадами свідків підпілля УГКЦ. Зокрема, згадувалось про блаженних священомучеників Омеляна Ковча, Миколу Цегельського, Миколу Конрада.
«Попри жорстокий терор комуністичної влади отець Микола Цегельський, який у той час був важкохворий і потребував термінової операції, не відрікся від Католицької Церкви. На зібранні священиків він оголосив категоричну відмову прийняти московську юрисдикцію. Додавши, що навіть під страхом смерті не зломить своєї присяги», - йшлося у читанні священослужителів.
Найперше великий дерев'яний хрест – символ Господніх страстей на свої плечі взяли активісти Львівського Євромайдану, малий – представники обласної і міської влади.
«Для мене нести цей хрест – це гордість, це те саме, що нести свій власний хрест. Хресну дорогу сприймаю як прощення своїх гріхів, які колись затаїв від священика, не сказав через сором», - каже львівський євромайданівець Володя. За його словами, хрест українського народу – дуже важкий, але ми можемо з гідністю його нести, довівши це на майданах країни.
В часі Хресної ходи дуже багато вірян прагнули торкнутись Господнього хреста. Найсміливіші проривались через кордон молоді, яка оберігала молитовну процесію, й таки дотикались до його краю.
Неквапом Хресна хода на чолі з єпископом-помічником Львівським Венедиктом дійшла до фігури Божої Матері, на площі Міцкевича. З гучномовця люди почули розважання на тему зради апостолом Петром Ісуса Христа, із «Заклику до покаяння» Андрея Шептицького: «Як і для апостола Петра, для кожного з нас є відкрита дорога, на якій можемо зустріти погляд Христа, який з великим довір'ям промовляє і до нас: «Я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла, а ти, колись навернувшись, утверджуй своїх братів». Якщо грішник, бодай трохи задумується над собою, коли Бог йому дав стільки життєвої мудрості, щоб бодай одним «Отче нашем» підносив очі до Бога і просив помочі у неба в трудному ділі покаяння, тоді він на добрій дорозі, бо благодать вже в його душі і поступово веде його тією дорогою, якою блудний син повертався до батьківської хати».
Роздумуючи над сказаним, помічаю, як миттєво збільшується кількість учасників Хресної ходи. Люди з бічних від Проспекту Свободи і площі Міцкевича вулиць, доєднуються до неї. Ті, які кудись поспішали, зупиняються і проводжають поглядом процесію. Молитовно долучились до Хресної дороги і ті львів'яни, які у цей час були вдома (вони вийшли на балкони). Особливо запам’ятався старший чоловік із вулиці Гнатюка, який, стоячи на балконі, спостерігав за ходою, перебуваючи у глибокій задумі, допоки вона не рушила далі.
Взагалі на Хресній ході було дуже багато людей похилого віку, як чоловіків, так і жінок. Деякі з них окрім лампадок, мали в руках і розгорнуті книжечки Хресної дороги. 72-річна пані Марія зізналась, що прийшла на Хресну дорогу, аби засудити свої гріхи, зрозуміти як жити далі, як діяти в часі приготування до спасення Господнього. Вразила мене і велика кількість дітей, які йшли за руки з батьками, яких матері везли у візках. «Хресна дорога для мене – це невеличка жертва в часі посту за мої гріхи, аби якось віддячити Богові за щоденні ласки, які отримую», - розповіла пані Галина, яка йшла за руки з двома доньками. За ними - її чоловік. Жінка зізналась, що на Хресній дорозі не вперше, дітей взяла, оскільки і до церкви вони ходять разом.
Впродовж Хресної ходи нести великий хрест удостоїлись і львівські автомайданівці, і лікарі Майдану, і представники Католицького скаутства Європи, і ГО «Українська молодь - Христові», і студенти вишів, малий - співорганізатор Львівського євромайдану Роман Брезіцький, отець Михайло Димид, голова Львівської обласної організації Української спілки ветеранів в Афганістані Михайло Магеровський.
Піднімаючись вул. Листопадового Чину, й щораз ближче підходячи до останньої молитовної зупинки, люди обходять припарковані машини, тиснучись біля них. Саме біля архикатедрального собору святого Юра (останньої зупинці Хресного ходу), куди ми вже дійшли, я врешті побачила не тільки духовну, а й кількісну велич Хресної дороги, останні віряни якої були біля Франкового університету.
Завершивши чотиригодинну Хресну ходу, владика Венедикт (Алексійчук), висловив слова вдячності не тільки учасникам молитовної процесії, а й тим людям, які «протягом останніх чотирьох місяців займали активну громадську і християнську позицію». Опісля він попросив у представників влади допомогти у побудові пам’ятника Митрополиту Андрею Шептицькому.
«Митрополит не потребує пам’ятника – він зробив все, що міг. Пам'ятника потребуємо ми, аби пам’ятати наших героїв, святих людей, щоб взираючи на них, і ми гідно змогли проходили свій життєвий шлях», - зазначив єпископ УГКЦ. Також він висловив переконання, що наш народ йде до воскресіння, оскільки після будь-яких терпінь і несправедливості обов’язково наступає Воскресіння, як це було і у випадку з Христом.