Десятки тисяч людей долучилися до недільної Хресної ходи у Львові.
Молитовно йшли за хрестом. Вислухали уривки з Євангелії та розважання священиків. Очистилися і на вході до митрополії отримали відпуст від Львівського митрополита.
Чудовий день, чудова погода.
Однак щось знову псувало всю справу. Що?
Та те, що і завжди – ми самі, наша все ще традиційна, «совєтська» поведінка.
Ми все ще дуже «східні» люди, хоч намагаємося хвалитися своєю європейськістю. Того радянського, азійського нутра ніяк дотепер не позбудемося.
Не раз спостерігав, як люди не можуть нормально вийти із переповненої церкви, бо на порозі товпляться ті, хто конче хоче першим зайти на наступну Службу Божу. Всі зайдуть, всі помістяться, але декотрі прагнуть бути першими і тому пхаються навпроти тих, хто виходить із храму.
Пхаються пройти першими туди, де вчать, що це вірний спосіб стати останніми.
І ті, хто пхається, і ті, хто намагається вийти – усвідомлюють ідіотизм ситуації, але нічого не можуть вдіяти із своїми звичками і лише шкодують, що «нема німця з гарапником, бо був би порядок».
Точнісінько так само порядку бракувало на Хресній ході.
До Станцій Хресної ходи священики написали чудові, високодуховні проповіді. Ходу супроводжував гарний спів. Духовна частина була справді добре продуманою і якісно підготованою.
Але не організація самої ходи.
Зрозуміло, якби така хода проводилася вперше, а то була вже чи не п’ятнадцята!
І завжди з людьми щось дивне діється – вони втрачають цивілізованість.
Всі пхаються поближче до хреста, незважаючи на кадетів та молодь, котрі творять загороджувальний ланцюг. Може я поганий християнин, але це мені дуже нагадує язичництво. Замість молитовного умиротворення, духовного єднання з живим і невидимим Христом, всі пхаються, щоб торкнутися хреста матеріального, дерев’яного. Ризикуючи звалити з ніг тих, хто цей важкий хрест несе.
А також прагнуть іти не за хрестом, а перед ним - поближче до митрополита і світського начальства.
Єдиний момент порядку настає аж на Святоюрській площі, огородженій сотнями священиків та семінаристів. Лише їхній духовний сан зупиняє і отвережує паломників.
Але не надовго.
Апогей «азіатчини» настає на площі перед собором.
Як тільки хрест поставили вертикально, багатотисячний натовп звідусіль ринув до нього і горе тим, хто слабкий чи малий. Лише Ангели-охоронці та Божа ласка рятували від удушень та переломів. Ласкаво просимо в «Рускій Мір» на Свято-юрському подвір’ї!
Якщо люди не мають внутрішнього такту і дисципліни, то культуру поведінки треба виховувати твердою рукою. Можемо легко обійтися і без «німця» - пропоную наступного року доручити практичну організацію ходи військовому інституту та ліцею.