Хрестоматія з історії України литовсько-польської доби є цінною знахідкою для фахових істориків, правознавців, юристів, а також для усіх, хто цікавиться історією України.
Упорядник доц. Тетяна Гошко, Видавництво Українського Католицького Університету, Львів, 2011
Це видання джерел з історії литовсько-польської доби, яка недооцінювалася в радянській історіографії, або була представлена в попередніх подібних виданнях у світлі розвитку лише соціально-економічних процесів. Хоч період XIV – XVII ст. не позначений існуванням української державності, але він має важливе значення у формуванні різних аспектів національного життя. Саме в цей час були закладені підвалини української культури і права. Увесь матеріал хрестоматії поділено на дев’ять розділів, які представляють джерела в таких царинах: держава та політичні процеси, шляхта, міста, торгівля, селяни, козаки, жінки, Церква та духовенство, культура.
Упорядник видання надала пріоритет відображенню правового життя суспільства, діяльності деяких церковних, освітніх інституцій, різних станів, міст, національних громад. Ще одним новим аспектом, який відрізняє цю хрестоматію від усіх попередніх є те, що в ній виділено в окремий розділ проблему соціального, економічного та правового статусу жінок, що пов’язано із зростаючим у сучасній історіографії інтересом до гендерних студій.
Документи у виданні подаються повністю або у фрагментах. До них упорядник додає ґрунтовні коментарі та інформацію про авторів публікованих текстів, короткі біограми згаданих у них історичних осіб. Крім того у примітках містяться пояснення незрозумілих слів, нумізматичних, метрологічних та юридичних термінів.
Для бажаючих займатись науковими дослідженнями з історії литовсько-польської доби, є можливість вчитися читати документи мовою оригіналу, оскільки окремі тексти надруковані книжною руською мовою XIV – XVII ст. Латиномовні та польськомовні документи подано у перекладі. Крім того видання має оригінальні додатки: Нумізматично-метрологічний словник, Польські та литовські уряди, Судова влада в Речі Посполитій, Адміністративно-територіальний поділ Речі Посполитої, Єпархії та предстоятелі Київської митрополії. Вони становлять окреме самостійне дослідження.
Придбати книгу можна у видавництві Українського Католицького Університету, зокрема, на Форумі видаців у Львові (Палац мистецтв, стенд № 135).
* * *
I. – Самъ Александръ. Во имя Божее, аминь. Чинимъ знаменито симъ нашимъ листомъ, хто на него посмотритъ або чтучи его услышитъ, нынѣшнимъ и потомъ будучимъ, кому будетъ потреба того вѣдати. Клалъ передъ нами нареченый митрополитъ Кіевскій и всея Руси, епископъ Смоленскій Іосифь списокъ, то есть свитокъ правъ великого князя Ярослава Володимеровича, которые жъ онъ правд духовные выложилъ съ правъ духовныхъ Греческихъ, то есть зъ Номоканону Восточноѣ церкви, и тые права въ свитку выписалъ, и заказалъ, абы тыхъ дѣль и доходовъ церковныхъ и судовъ духовныхъ нихто отъ свѣтскихъ не смѣлъ судити и рядити, и полѣтилъ вси тые дѣла духовные въ моцъ митрополита Кіевского и всея Руси, хто коли будетъ митрополитомъ, и тежъ въ моць епископовъ тыхъ, которые суть подъ митропольею вышереченною Кіевскою: ино дей нѣкоторыи князи и панове, воеводы, старосты, намѣстники и тивунове наши, державцы городовъ, мѣстъ и волостей нашихъ, Церкви Божьей и митрополиту и епископомъ кривду чинивали, въ доходы ихъ церковные и суды духовные вступывалися, тые справы ихъ митропольи и епископскіе сами справливали. И билъ намъ чоломъ митрополитъ Іосифь, абыхмо тую уставу великого князя Ярослава, то есть свитокъ, выписъ съ правъ духовныхъ Греческихъ, ухвалу духовенства обычая Восточноѣ церкви, нашимъ листомъ потвердили. И мы, посмотрѣвши у тотъ свитокъ Ярославль, обачили есмо, ижъ онъ вси справы духовные полѣтилъ въ моцъ и справу митрополиту и епископомъ надъ поддаными тыми всими, которые суть Греческого закону, на вѣчные часы, – зъ ласки нашое, тое право, которое жъ выписано въ свитку Ярославли, потвержаемъ симъ нашимъ листомъ нареченному митрополиту, епископу Смоленскому Іосифу, и всимъ епископомъ въ отчинѣ нашой, великомъ князѣствѣ Литовскомъ и въ панствахъ нашихъ Рускихъ. Маетъ митрополитъ Іосифь и по немъ будучыи митрополиты и вси епископы, которые жъ подъ митропольею Кіевскою, судити и рядити, и вси дѣла духовные справовати, хрестіянство Греческого закону, подлѣ тыхъ правъ, выпису того свитка Ярославля, на вѣчные часы. И приказуемъ, абы князи и панове нашого Римского закону, такъ духовные, какъ и свѣтскіе, и тежъ воеводы, старосты и намѣстники, такъ Римского закону, какъ Греческого, и тивуны, и вси заказники, державцы по городомъ нашимъ, и тежъ по мѣстомь нашимъ войтове, бурмистрове и радцы, тые, которые здавна отъ продковъ нашихъ права мають Майтборскіе, и тежъ вже которымъ мы тые права Нѣмецкіе подавали и напередъ еще которымъ инымъ мѣстомъ нашимъ тое право зъ ласки нашое дадимъ, – кривды церкви Божьей и митрополиту и епископомъ не чинили, въ доходы церковные и во вси справы и суды ихъ духовные не вступалися: вже тые вышей писанные державцы наши не мають въ тые дѣла духовные вступаться; бо есмо приказали митрополиту и епископомъ судити и рядити, и дѣла духовные справовати, и люди церковныи завѣдати, подлугъ давного обычая, по городомъ и по мѣстомъ нашимъ. Тежъ которые люди митропольи або владычнины сѣдять по мѣстомъ нашимъ, а въсхотятъ торгомъ ся обыходити, тые поплатки наши мають намъ платити, посполъ зъ мѣстомъ нашимъ, по давному. И тежъ которые князи и панове наши Римского закону мають по своимъ имѣньямъ церкви закону Греческого, и здавна будетъ которая церковъ поданье митрополье або владычне, тая и теперъ нехай будетъ церковъ ихъ поданья; естлибы жъ которая церковъ была въ поданьи здавна державцы того имѣнья, ино и теперъ нехай тотъ державца подаетъ, зъ благословеньемъ митропольимъ: нижьли вже не маетъ моцы того свещенника отъ тоѣ церкви рушити безъ осмотрѣнья и воли митрополичоѣ оный державца. Тежъ свещенника Руского если бы хто соромотилъ або збилъ, такъ отъ Римскоѣ веры, какъ отъ Греческоѣ, маетъ того дѣла смотрѣти митрополитъ або епископъ, бо то есть судъ духовный. И иныи вси члонки, которые выписаны у свитку Ярославли и въ семъ нашомъ листу, потвержаемъ на вѣчность митрополиту Іосифу и потомъ будучимъ митрополитомъ, и всимъ подъ его митропольею епископомъ, симъ нашимъ листомь: мають они тые духовные дѣла справовати, подлѣ обычая своее церкви, по давному. А на лѣпшую твердость, и печать нашу казали есмо привѣсити къ сему нашому листу. Писанъ у Вилни, Лѣта Божьего тысеча чотыриста деветьдесятъ девятого, Марта двадцатого дня, индикта 2. – При томъ былъ охмистръ[1], намѣстникь Ковенскій, панъ Войтко Яновичъ[2].
II. – Свитокъ Ярославль[3]. Се азъ князь Ярославъ, нареченный во святомъ крещеніи Георгій Владимеровичъ, съ совѣтомъ преосвещеннаго митрополита Кіевского Иларіона и всѣхъ боголюбивыхъ епископовъ Русійскихъ княженія нашего, судихъ написати сія Номоканоны и свитокъ, соблюденія ради опасного правилъ святыхъ Апостолъ и святыхъ богоносныхъ Отецъ, да не попираемы будутъ отъ неискусныхъ. Прежде убо всѣхъ, всѣ епископы княженія нашего, его же намъ, Господь, покори, да повинуются преосвещенному митрополиту Кіевскому во всемъ, подъ изверженіемъ отъ сана и отринутіемъ отъ престолъ ихъ, чесому властелемъ, сѣричь[4] княземъ, боляромъ и судіямъ нашимъ, не супротивлятися, но пособляти, подъ залогомъ на церковъ соборную Кіевскую двохъ тысячей рублей грошей широкихъ. Такожде митрополья и епископская власть цѣла и нерушима да пребудетъ надъ всѣми презвитеры, во предѣлѣхъ ихъ сущими, и не имать никто зъ мірскихъ князей и боляръ заступати ни единаго пресвитера въ каковомъ-любо дѣлѣ отъ єпископа, во его же предѣлѣ церковъ имать, подъ залогомъ тысячи рублей грошей широкихъ на церковъ соборную, въ ней же пребываетъ епископъ, и погубленіемъ ктиторства. Браку всякого чина людей да не дерзнетъ никто судити, ниже розводити, отъ мірскихъ властелей, подъ залогомъ на церковъ соборную епископскую пяти сотъ рублей грошей широкихъ: сій бо судъ есть епископскій. Аще кто отъ честнѣйшихъ нашихъ боляръ, во брацѣ блудномъ живущи, обращется, сѣричь, аще мужъ, имый жену живую, ину пойметъ, жена же видущи[5] о женѣ его прежней, яко жива есть, за него пойдетъ: сія обоя, давши залога на церковъ соборную тысящу рублей грошей широкихъ, розвестися имуть и жити во покаяніи; аще ли же не восхощутъ, ино ихъ мірская власть судити и казнити имать по своему суду, повелѣвши имъ воздати залогъ онъ на церковъ соборную. Аще ли же кто отъ людей простыхъ обрящется, живя во брацѣ беззаконномъ, сихъ епископъ по суду своєму да казнитъ залогомъ, елико возможно, или иною казнію, и отъ общаго сожитія ихъ розвести и ко первому браку ихъ причитати, поучивши ихъ, да живутъ во покаяніи. Аще ли же кто отъ сановитыхъ во блудѣ явѣ живетъ, да престанетъ отъ блуда и на церковъ соборную да дастъ вины пятьсотъ рублей грошей широкихъ. Аще ли же простъ человѣкъ, мужъ или жена обрящется явѣ тожъ творя, да розведется и залога на церковъ соборную да дастъ два рубля грошей широкихъ. Бо всемъ княженіи нашемъ да искоренится всякъ беззаконенъ бракъ и блудъ: тѣмъже преосвѣщенный митрополитъ и боголюбивыи епископы да посылаютъ, кійждо во предѣлѣ своемъ, смотрити сего; и аще гдѣ, таково беззаконіе обрящется, исправляти, якоже преднаписашеся. Сія вся суды церковъ да судитъ, такожде и еретичество; княземъ же, боляромъ и судіямъ въ тые суды не вступатися, и во иныя вся, яже суть написана во правилѣхъ святыхъ Апостолъ и святыхъ богоносныхъ Отецъ, и въ сихъ Номоканонѣхъ нашихъ, подъ залогами пяти сотъ рублей грошей широкихъ. Написань же бысть свитокъ сей Номоканоновъ въ лѣто отъ созданія міра 6540-е.
Акты ЗР. – СПб., 1846. – Т. 1. – С. 189-192.
[1] Охмістр – маршалок, очільник двору королеви, завжди сенатор; його обов’язки були подібними до тих, які при королівському дворі виконував маршалок і підкоморій, крім того він виступав посередником між королевою і державними чиновниками, здійснював керівництво всіма чоловіками, які служили при королеві. Уряд цей був доволі почесним, однак у народі охмістра часто глузливо називали «ахмістром». Охмістриня – придворна дама, яка керувала жіночою службою при королеві; це єдиний уряд в державі, який могла зайняти жінка (як правило, це була дружина одного із сенаторів). У найважливіших справах підпорядковувалась охмістрові.
[2] Грамота підтверджена Владиславом IV 8 листопада 1639 р. та Станіславом Авґустом 3 червня 1766 р.
[3] На думку І. Скочиляса, «Свиток Ярослава» – цілком оригінальна пам’ятка руського часу, яка була створена в останні роки життя Ярослава Мудрого за митрополитства Іларіона й орієнтувалася не на норми візантійського Номоканона, а на вже сформовану місцеву практику, в т. ч. еклезіальну, та узгоджувалася зі статтями «Руської Правди» (див.: Скочиляс І. Галицька (Львівська) єпархія ХІІ–ХVIII ст.: організаційна структура та правовий статус. – Львів, 2010. – С. 320-324). В основу «Свитку Ярославля», на думку Б. Флорі, було покладено «Устав Ярослава», який визначав традиційний обсяг церковної юрисдикції у світському суспільстві. Однак у ході укладання «Свитку» він був перероблений з урахуванням інтересів західноруської Церкви на межі XV–XVI ст., зокрема доповнений рядом статей, які накладали високі грошові штрафи на світських вельмож за здійснення суду у справах, що належать до компетенції Церкви, або втручання у відносини між єпископами та підлеглими їм духовними особами (див.: Флоря Б. Попытка осуществления церковной унии в Великом княжестве Литовском (последняя четверть XV – XVI в.) // Исследования по истории Церкви. Древнерусское и славянское средневековье. – М., 2007. – С. 260). У 1511 р. митрополит і єпископи за підтримки князя Костянтина Острозького отримали грамоту подібного змісту із підтвердженням «Свитку Ярославля» від нового короля Сиґізмунда І Старого (Грушевський М. Історія України-Руси. – К., 1994. – Т. V. – С. 458-459; Акты ЗР. – СПб., 1848. – Т. 2. – С. 81-83).
[4] Замість «сирѣчь».
[5] Замість «вѣдающе».