Християни різних конфесій сьогодні вшановують Марію Магдалину

Деякі Житія святої несправедливо ототожнюють її з грішницею (блудницею), котра обмила Ісусові ноги, та Марією, сестрою Лазаря, змішуючи все в одному казані. От і виходить, що тексти богослужінь Страсного Тижня, які намагаються молитовно переосмислити євангельське читання про Марію, сестру Лазаря, котра напередодні Ісусового в’їзду до Єрусалиму намазала йому ноги пахучим миром, обзивають її блудницею. Невідомо, чому саме блудницею, якщо євангелист Лука без уточнень щодо видів її гріхів розповідає, як жінка грішниця в домі Симона обмила сльозами Ісусові ноги, обтерла волоссям та намастила пахощами. Матей і Марко в цьому епізоді говорять просто про жінку.

Марія Магдалина в жодного з чотирьох євангелистів у цій сцені не фігурує. Але фігурує в інших частинах Євангелій. Про неї знаємо, що вона була серед тих жінок, котрі супроводжували Ісуса. Це було своєрідним виявом вдячності за те, що Він вигнав з неї сім бісів.

І далі ця постать у Святому Письмі виринає під час пасхальних подій. “При хресті Ісусовім стояли його мати, сестра його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина” (Йо. 19, 25). Жінки, залишившись з Христом в останні хвилини його життя, бачили його смерть, поховання, після чого вирішили згідно з юдейськими звичаями віддати шану тілові, покладеному в гробі, намащенням мира. “Марія ж Магдалина й Марія, мати Йосифа, дивились, де його покладено” (Мр. 15, 47).

“Якже минула субота, Марія Магдалина, Марія, мати Якова, та Саломія купили пахощів, щоб піти та намастити його” (Мр. 16, 1). Знаючи як очевидці, що до Ісусового гробу був прикочений непідйомний для них камінь, жінки ведені незбагненною силою таки пішли туди. На своє превелике здивування вони побачили, що камінь відвалено, а ангел, котрий сидів на ньому, сповістив про Христове Воскресіння.

Ця подія детально оспівується щонеділі у текстах Утрені, про неї читаємо в деяких з одинадцяти воскресних Євангелій на цьому богослужінні. Так що радісна звістка, отримана жінками від ангела, стає центральною темою недільної Утрені як відправна точка проповіді про Христове Воскресіння.

Покинувши порожній гріб, жінки, серед котрих і Марія Магдалина, понесли новину апостолам. Тому мироносиць називають “апостолами апостолів”. А за Марією Магдалиною закріпилося скромне “рівноапостольна”.

Євангелисти також оповідають про її особисту зустріч з Воскреслим. Особливо детально ця подія описана в Йоана. У день Христового Воскресіння Марія знаходить камінь, відкочений від гробниці, нахиляється туди. “Бачить двох ангелів: у білім вони, сидять – один у головах, другий у ногах, де лежало тіло Ісусове” (Йо. 20, 12). “Щоб усяка справа вирішувалася на слово двох або трьох свідків” (Мт. 18, 16; пор. Втор. 19, 15).

Євангелист Йоан передає розпач, плач і побивання Марії за Ісусом. За своїми сльозами вона не впізнає самого Воскреслого, котрий в ту мить звертається до неї. “Гадавши ж вона, що це садівник, говорить йому: “Пане, коли ти забрав його, то повідай мені, куди ти його поклав, - а я заберу його” (Йо. 20, 15). І лише, коли Ісус покликав Марію на ім’я, вона впізнала його. Він доручає їй те саме, що й ангели: “Йди до моїх братів і повідай їм: Іду я до Отця мого й Отця вашого, до Бога мого й Бога вашого” (Йо. 20, 17).

Подібно до інших проповідників Божого слова, Марія Магдалина з мироносицями наштовхнулися на певне нерозуміння. Свідоцтво жінки в ті часи взагалі не бралося до уваги. Мироносиці, “повернувшися від гробниці, оповіли все те одинадцятьом та всім іншим… Але слова ці їм видавалися пустим верзінням, і вони не повірили їм” (Лк. 24, 9-11). Однак посіяне зерно вже почало проростати. До гробу кинувся Петро “й знайшов так, як жінки сказали” (Лк. 24, 24).

Зрештою з’явився апостолам сам Христос, і звістка, несена мироносицями, підтвердилася. Далі про постать Марії Магдалини нам розповідає Передання, нібито вона новину про Воскреслого понесла аж до Риму, що, пишучи до римлян: “Вітайте Марію, що багато для вас трудилася” (Рм. 16, 6), Павло має на увазі саме її. Існує версія, що Марія Магдалина протягом тридцяти років вела пустельницьке життя в області сучасного Марселю, однак у ній знову занадто багато уваги приділено грішному минулому Христової учениці, буцімто вона так строго покутувала за нього.

Натомість служба святої нічого не говорить нам про неї як про виняткову грішницю. Навпаки, вона наповнена пасхальною радістю. “Миро зі сльозами несучи, Магдалино Маріє, божественного гробу досягши, ти й ангела слави узріла, що звіщав божественне востання Життєдавця і всіх ізбавління. Тому й одинадцятьом звістити поспішила ти, радісно промовляючи: “Радійте, Христос востав!” (стихира Вечірні).

Марія тут передусім виступає як свідок Христового розп’яття й воскресіння, а також як та, що несе Добру Звістку апостолам і потім з ними нарівні проголошує її “аж до краю землі” (Ді. 1, 8). Тексти на її честь перегукуються з тими, що оспівують покликання інших апостолів: “Освятило тебе Слово Отче, від духів злоби визволивши явно, і ти я к його учениця дарами Святого Духа наповнилася” (канон Утрені, пісня 1).

З постаттю Марії Магдалини пов’язується звичай на Пасху розписувати яйця. Передання каже, що, проповідуючи в Римі, вона прийшла до імператора Тиберія і, давши йому червоне яйце, проголосила Христове Воскресіння. Давній устав одного з грецьких монастирів поблизу Солуня, подає звичай благословення ігуменом яєць на Великдень. Згідно з рукописом, він роздавав їх братії, кажучи: “Так ми прийняли від святих отців, які зберегли цей звичай від самих часів апостольських, бо свята рівноапостольна Марія Магдалина перша показала віруючим приклад цього радісного жертвопринесення”.

Після проповіді в Римі, каже Передання, Марія Магдалина подалася в Ефес, де й померла. В Х ст. її нетлінні мощі перенесли до Константинополя і поклали в монастирі св. Лазаря. Під час захоплення столиці Візантійської імперії хрестоносцями у 1204 р. їх перенесли до Риму. Також частини мощей збереглися в Марселі, Єрусалимі та монастирях Атосу.

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.