Свято Вознесіння Господнього належить до числа дванадцяти найбільших свят у церковному році і безпосередньо пов’язане зі святом Воскресіння Ісуса Христа. Святкується воно на сороковий день після Великодня
Згідно із текстами Нового Завіту, Вознесіння Господнє – день, коли Ісус Христос вознісся на Небо і сів "праворуч Отця". Ісус Христос явився своїм учням в Єрусалимі та звелів чекати пришестя Святого Духа. Він піднявся з учнями на гору Єлеонську, де востаннє благословив їх і вознісся на небо.
У Святому Письмі розповідається, що востаннє Ісус Христос промовив своїм учням: "Мир вам!" а потім дав останню настанову: "Ідіть і навчіть усі народи, хрестячи їх во ім'я Отця і Сина, і святого Духа, навчаючи їх, зберігайте все те, що я вам заповів, і я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця світу".
Свідками вознесіння Христа були Богородиця та апостоли, про що докладно розповідається в Євангеліях від Марка та Луки і в Діяннях Святих Апостолів. Про вознесіння Ісуса Христа на небо євангелист Марко пише: "Ісус зібрав своїх учнів і сказав: Ідіть же по всьому світу та проповідуйте Євангеліє. Хто увірує, той буде спасенний, а хто не увірує, то буде осуджений. Ім'ям моїм виганятимуть бісів, на хворих будуть руки класти і добре їм стане. Господь же Ісус, промовивши до них так, вознісся на небо і возсів праворуч Бога-Отця".
Джерела трьох перших сторіч нічого не говорять про цей празник. Не згадує про нього й письменник Оріген (+ к.251), який перелічує християнські празники в 8-ій книзі свого твору „Проти Цельсія”. Знавці обряду є тієї думки, що в перших трьох віках цей празник святкували разом з празником Зішестя Святого Духа.
У IV столітті празник Господнього Вознесіння стає загальнознаним. Історик Сократ називає його „всенародним празником”.
Празник Вознесіння звеличили своїми проповідями святі Іван Золотоустий, Григорій Ніський, Епіфан Кипрський, Лев Великий й інші. В IV ст. рівноапостольна цариця Олена поставила храм у честь цього празника на місці Христового Вознесіння.