Христос Воскрес і смерть подолав, а у виразках Своїх сьогодні несе біль України
Воскресіння Ісуса Христа не чекали учні. Прибиті горем, вони не очікували несподіваної радості. Що було в їхніх серцях, про що говорили їхні уста? Це був біль – неймовірний біль втрати. Вони сталися свідками ґвалту, глузування і розп’яття Вчителя, який був для них просто всім – заради нього вони радикально змінювали своє життя, на нього покладали надії, йому відкривали свої бажання і мрії. І в один момент розсипалося все. Більше того, їхніми серцями заволодів страх. Страх скував їх перед обличчям випробування і більшість не були із Ним до кінця – хтось втік, хтось сховався, хтось відрікся – їх Страсні дні П’ятниці і Суботі не відрізнялися від ночей, бо темрява панувала в них. Але… у Бога є своє «Але». І це «Але» має ім’я Ісус.
З самої глибини темряви, страждання і одинокості – з самого аду засвітило світло Воскресіння Ісуса, бо темрява не може поглинути світла, скільки би її не було. Воскресіння Христа розірвало ланцюги аду, вічного прокляття смерті – Він Воскрес, станувши посеред своїх учнів і сказав «Мир вам», а на руках і в боку його виднілися виразки від цвяхів і копія.
Ми сьогодні проголошуємо, що Христос Воістину Воскрес не лише тому, що впевнені в історичності події, але відчуваємо її цілим єством народу зараз: і страх, і смерть, і ґвалт, і безсилля… але світло світить в темряві і з темрявою не мириться. Христос Воскрес і подолав смерть, а у виразках Своїх сьогодні несе біль України.
Наш український Великий Піст розпочався цього року раніше від календарного, та і Великдень з календарним, на жаль, не співпаде. Однак у Бога є своє «Але» і ми це нині стверджуємо словами:
«Христос Воскрес!» — «Воістину Воскрес!»
Миру і єдності, сил і надії, дорогі наші автори і читачі!
Щиро ваші,
РІСУни!
Дякуємо Падре Серж (о. Сергію Гончарову) за натхненне слово.
Великодні листівки Уляни Креховець
