Мій роздум і моє слово є адресними. І саме тому мої думки невпинно перетворюються у питання. І відповідати належить вже не мені. Так народжується наша спільність, так слово переміняється у суголосність, суголосність у порозуміння, порозуміння - у чин. Саме тому бажаю відповіді на коротке прикінцеве питання: чому?
Кажуть: “Церква давно віджила своє. Церква — це бізнес. Брами пекельні вже давно подолали цю організацію.”
Не прийнято про церкву говорити добре. Не прийнято і не є прийнятним. Прийнятним є негативна критична оцінка Церкви і всього, що з нею є пов'язаним: тупих попів, агресивних архімандритів, по провінціальному “крутих” єпископів і митрополитів, забитих, зашорених і фанатичних баб у чорному і мужиків у не менш чорних халатах до п'ят, підперезаних стрічечкою з молитовними закляттями на всіх і на все.
І сьогодні, здається, тільки ледащо при публічному обговорюванні у сторону Церкви не свисне.
Цікавим є, що під обстріл перманентної жорстокої критики та огульних звинувачень не підпадають ані синагога, ані мечеть, ані молитовні доми баптистів, п'ятидесятників. Судячи по загальному мовчанню у країні начебто не існують ані адвентисти, ані свідки загадкового божества на ім'я Ієґова. Або ж ситуація інша: всі вони білі, пухнасті, як Кащик невмирущі і до того ж аж ніяк не причетні ніякім бізнесам. До такого бруду, як гроші, не доторкаються, живляться святим духом, чистотою пишаються і таїнственно просвітлюються.
Вже одне це мало би викликати зацікавлення: чому тільки так звані “традиційні” християнські церкви (православні, греко-католицька, католицька, лютеранська) мусять мати в масовій свідомості, в суспільстві і в мас-медіа негативний образ і згори бути розкритикованими, - бо якщо не так, то “ви необ'єктивні, бо належите до тої церкви і мусите бути її апологетом” (ключове слово “мусите”, бо навіть сумніву не має, що людина, яка є приналежною церковній спільноті може висловлювати про неї щось доброго непримушено, що знову ж таки не відноситься до представників адвентистів, ієґавістів, а також до буддистів, синагогальних жидів та мусульманів).
Можливо по відношенню до буддистів, синагоги, мечеті та молитовних приміщень численних деномінацій такого буревію критичності нема тільки задля того, що інформації про них мало, а без того якось незручно висловлюватись без достатньої компетентності? Але ж ні! Критика традиційних церков здебільш є так само геть некомпетентною і ті, що приєднуються до лав “свободомислящих вболівальників”, не знають азів і не витримують самих початків будь якого опитування на компетентність.
Безумовно: будь кого завжди є можливість скритикувати будь за що. Тим паче, якщо прийняти до уваги те, що дякуючи пострадянським реаліям традиційні церкви опинилися у дуже складній суспільній атмосфері, що характеризується і надмірними очикуваннями “містичних ефектів”, і слабкістю самих церков, споводованною майже століттям безперервних репресій, і нескінченими спробами використовувати імідж традиційних церков і маніпулювати її ієрархією у політичних змаганнях. Але увагу притягує саме те, що мас-медійний загал аж ніяк не налаштований на діалог з традиційними церквами: схема спілкування дуже подібна до аналогічної комсомольської з малотиражної листівки “Войовничих атеїстів” - хитро внедритися у вороже середовище, дізнатися, де приховуються антинародні факти, розстріляти, як з кулемета, шеренгою агресивних риторичних питань, добитися від церковників акту практичної нетерпимості у формі “вийдь звідсі, юначе!” - все, можна розповсюджувати!
Повторюю: найцікавішим є те, що той самий “юнак-правдолюбець” по тій самій схемі не піде ані в синагогу, ані в мечеть, ані до “зали духовного царствія” свідків божества Ієгови. Чому?
І знову ж повторюю: напевно є за що критикувати традиційні церковні спільноти і їх представників та ієрархів. Але чому відсутній діалог? Чому відсутня компетентність? Чому одразу розстріл без суда, слідства і можливості захищатися та розглядати альтернативи?
Чому?