Сьогодні для України, для Церкви проблема миру постала так гостро, так пекуче, як жодного разу за останні півстоліття не поставала. Саме тому з самої глибини народної душі здіймаються до неба палкі молитви.
В час народження Ісуса Христа Бог прислав ангелів, щоб сповістити всім мешканцям землі новину планетарного значення: «Слава у вишніх Богові, і на землі мир, в людях благовоління!» Благовоління – то є бажання добра, – і не лише собі коханому. Що тут особливо нове? Згадаємо давню історію. Які моральні цінності плекало населення землі в часи першої цивілізації, знаємо із Книги буття: «Тоді побачив Бог, що розбещеність людська була велика на землі, а люди дбають повсякчасно тільки про лихе» (Бут.6:5). Після потопу все покотилося тією ж колією, – як дзеркало тодішніх звичаїв Содом та Гоморра, і хоча Бог обіцяв не топити людей, вони, швидше за все, знищили б себе самі. Та ось явився Спаситель. Діяльність Духа Святого на землі сильно уповільнила загнивання людської спільноти. Бог розпочав впровадження в суспільство Своєї чудової обітниці.
Сьогодні для України, для Церкви проблема миру постала так гостро, так пекуче, як жодного разу за останні півстоліття не поставала. Саме тому з самої глибини народної душі здіймаються до неба молитви. За мир моляться всі, хто хоче, щоб Україна зростала на силі й процвітала як незалежна держава; звертаються до Бога й ті, котрі цю державу ладні були б проковтнути якби могли. Очевидно, що молячись, кожний має на увазі щось любе його серцю, для утвердження чого без миру аж ніяк не обійтися.
Сьогодні світ пропонує нам два варіанти миру. Якщо дуже спрощено, то це Схід і Захід. З точки зору пересічного обивателя обидві суспільні системи виглядають як гігантичні потужні споруди, міцність яких важко піддіти сумніву. Ми ж поглянемо як християни. І ось що казав Ісус, ніби торкаючись цієї теми: «Кожен, хто слухає слова Мої й не виконує їх, подібний до чоловіка необачного, який збудував дім свій на піску…» (Мт.7:26). Схід, дещо оговтавшись після краху класичного комунізму, взявся за нове будівництво. Потужні імперські бараки наразі капітально відремонтовано, й вони здаються непідступними. А що в основі? Пісок різних модифікацій та шматків марксизму, болото «Русского міра» з його земним богом.
Захід все ще виглядає як зразок всебічного благополуччя, але, схоже, й там вже почалася велика буря. Яким би привабливим не був для нас гуманізм із його глибокою турботою про людину, про її матеріальні та культурні потреби, доля його чекає та ж сама, що й усі інші ідеї та ідеології, де немає Христа. «…і полилися дощі, й розлилися ріки,і зірвалася буря і наперла на дім той, і він упав; і велика була руїна його». Чи не є ті жахливі повені, що затоплюють Європу щороку протягом останнього десятиріччя, страшним знаменням і попередженням для цього, як тепер кажуть, постхристиянського світу?
Отож такий і мир з обох боків від нас, він як «тростина надломлена, яка кожному, хто на неї обіпреться, заб’ється в руку й проколе» (2Цар.18:21). Світ розгублений, але – слава Богу! – Україна втратила ще не все, надія наша досить міцна й вона в Господеві. Прийшовши на землю, Ісус благословив нас миром. Він багато потрудився за Свої тридцять три роки, аби утвердити цей мир серед людей. Він посадив в Ізраїлі дерево життя, плоди його й насіння християнам належало рознести по цілій землі. Процес пішов, і він триває в кожному новому поколінні.
Ми сьогодні спостерігаємо похвальну завзятість у намаганнях Церкви донести Добру Новину до самих занедбаних околиць нашої держави. Посилаючи Своїх учнів на проповідь Царства Небесного, Ісус сказав їм: «Як увійдете в дім, вітайте його, кажучи: «Мир дому цьому!» Коли дім буде достойний, то мир ваш зійде на нього…» Так би хотілося, щоб не лише наші рідні та близькі виявилися достойні. Як хочеться, щоб ті, котрі моляться про порятунок під завивання ракет та снарядів, врятувавшись, не забули про свої обіцянки в молитвах і рушили до храмів. Щоб не забули про Христа матері, дружини й сестри сьогоднішніх фронтовиків, коли ті повернуться додому живі й здорові. Щоб увесь наш народ, переживши величезні втрати у війні, усвідомив, Хто дав йому перемогу, коли ця перемога нарешті прийде, і воздав Йому хвалу.
Настало «літо Господнє сприятливе!» (Лук.4:19), любі брати та сестри! Ще ніколи за всю тисячолітню історію України ми не мали такого потужного руху до зближення народу та Церкви, не мали у вищому ешелоні влади тих, хто щиро шанує Христа. Ніколи ще народ України в такій єдності так широко не відкривав свого серця для Бога. Ніколи ще Церква Христова не знала такого слушного часу для проповіді Євангелія. «Ось тепер час сприятливий, ось тепер час спасіння!» (2Кор.6:2). І цей заклик має наразі такі шанси для втілення в життя, як ніколи раніше. Спасіння не для сотень, а для мільйонів.
Сьогодні не важко, поглянувши на наші обставини, безпомилково визначити, хто по-справжньому хоче миру, а хто лише маскує свої хижі наміри під благими закликами. Господь терпляче попереджає таких через своїх посланців: «Коли ж не буде достойний, то мир ваш вернеться до вас. А хто не прийме вас і не буде слухати слів ваших, то, виходячи з дому того чи міста, обтрусіть порох із ніг ваших. Істинно кажу вам: легше буде землі Содомській і Гоморській дня судного, ніж місту тому» (Мт.10:11). І це збудеться, як би шкода нам не було тих, – бо й вони ж люди, бо й вони ж хочуть жити, – хто сьогодні чорне вперто називає білим, хто затято відстоює очевидне зло й докладає всіх зусиль, аби воно запанувало всюди. Ми не знаємо планів Божих, але таке відчуття, що Ісус, походивши по деяких наших регіонах, вже обтрусив порох зі Своїх ніг. Будь милостивий, Боже!
Коли ми кажемо, що ні східний, ні західний зразки миру не є для нас однозначно прийнятні, то якого ж миру нам просити у Бога? Знаючи про можливу розгубленість людства у цьому питанні в майбутньому, Господь дав абсолютно чітку й недвозначну відповідь на це непросте запитання. Відходячи після воскресіння до Свого Отця, Ісус сказав учням: «Мир залишаю вам; Мій мир даю вам: не так як світ дає, Я даю вам» (Ін.14:27). Господь подарував нам найцінніше, що потрібно людині на землі: Свій мир, мир Божий. Не східний і не західний, а Свій, Господній. Говорячи про мир, Ісус вживав єврейське слово шалом. Воно означає не лише спокій, як ми іноді вважаємо, воно містить цілий комплекс різного роду цінних якостей: спокій, благоденство, добробут, здоров’я, безпеку тощо. Саме такий мир потрібен сьогодні кожній людині та цілій країні. Саме такого миру треба просити у Господа в молитвах. Одне слово, додане до слова мир, може докорінно змінити напрямок нашої молитви, внести ясність у наше велике бажання, знайде найкоротший шлях до Бога й буде Ним обов’язково почуте. Мир Божий! Священству треба донести це до кожної християнської душі. І Господь неодмінно нам відповість.
І коли Бог дасть нам Свій мир, треба його прийняти. А прийняти – це не просто кивнути головою на знак згоди. Якщо ти не покаявся у своїх гріхах, то скільки б сліз не пролив, скільки б не поставив свічок та не відбив поклонів, мир Божий не ввійде у твоє єство. Якщо ти не перебудував своїх поглядів та устремлінь у відповідності до настанов Слова Божого, то Ісус не відвідає твою оселю, щоб дати твоїй родині належний лад. Впусти Христа у своє серце, зроби Його господарем свого життя! «Отож, кожний, хто слухає слова Мої, – каже Ісус, – і виконує їх, подібний до чоловіка мудрого, який збудував дім свій на камені. І полилися дощі, і розлились ріки, і зірвалася буря і наперла на дім той, та він не впав, бо на камені був заснований» (Мт.7:26). Камінь же є Христос.