На тлі дерев львівського Високого Замку, по вулиці Максима Кривоноса, що оперізує з півдня гору, ясніє не надто показний фасад костелу св. Казимира. Відгороджений глухою стіною і недоступний для ближчого огляду, храм досі залишався маловідомим широкому загалу. Поза тим – це цінна пам’ятка раннього бароко в Україні, а віднедавна – ще й новий, потенційно дуже цікавий об’єкт на туристичних маршрутах міста. Докладніше розповідає Тарас ГРИНЧИШИН.
Історія збірки, яка нині налічує близько чотирьох тисяч одиниць, не лише з Галичини, але й з Волині і Центральної України. Ця заслуговує окремої докладної розповіді. Скажемо лише, що започаткована Митрополитом Андреєм (Шептицьким) збірка, була відома як колекція «Студіону», згодом зазнала значних втрат протягом років радянської влади. Багато її предметів експонуються у нинішньому Національному музеї ім. Андрея Шептицького у Львові.
Проте о. Севастіян, на початку 1990-х – ігумен монахів-студитів, знав, як багато інших творів приречено на загибель – від вогню чи сирості. Разом з кількома помічниками він збирав, об’їжджаючи села Галичини, те, до чого збайдужіли місцеві вірні – окремі ікони й цілі іконостаси, надбанні хрести, дерев’яні скульптури тощо. Дуже часто лише таким чином вдалося їх врятувати. «Везу те, що не згоріло і не згнило, з одної церкви до іншої!», – так доволі категорично відрізав, бувало, священик патрульним ДАІ, які недовірливо оглядали незвичний багаж, що переповнював автомобіль.
Проте, власне тої, «іншої» церкви в отця довший час так і не було. Колекція, яка щораз то зростала, нагально потребувала приміщення, з наданням якого влада все зволікала. Чимала її частина, щоправда, експонується у Святоуспенській Унівській лаврі, однак побачити її там можуть лише прочани до цього мальовничого місця, славного своєю чудотворною іконою Унівської Богородиці. Сам отець Севастіян, проте, схильний вважати чудотворними усі зібрані ним ікони, чимало з яких носять на собі слідами ударів та куль – через те, що вони справді дивом вціліли у лихоліттях останніх століть і десятиліть…
Повертаючись до історії храму, слід згадати, що первісно він призначався для римо-католицького ордену ченців-реформатів, які прибули до Львова 1630 року. Отримавши землю неподалік мурів міста, розпочали будівництво монастиря й костелу свв. мучеників Роха і Себастяна. З їх спорудженням пов’язана цікава історія, яку оповів, вичитавши з давніх джерел, відомий львівський краєзнавець Володимир Вуйцик. Виділена ченцям ділянка на стрімкому схилі гори не була цілком придатною для будівництва – майданчик потрібно було вирівнювати, на що не вистарчало робочих рук. Тоді один з монахів, о. Бонавентура, здібний проповідник, пообіцяв місцевій молоді стільки заслуг перед Богом і громадою міста, скільки тачок землі зможе вона звезти з гори наділ. Заохочені такою обіцянкою, до праці взялися не тільки молодші, а й старші – і площа під будову була готова.
Проте простояв монастир недовго – у 1648 році його дерев’яні будівлі згоріли під час облоги Львова військами Богдана Хмельницького. Козаки під проводом Максима Кривоноса, йменням якого згодом назвали цю вулицю, уперше взяли тоді штурмом замок на міській горі. Новий костел, вже мурований, було зведено 1656 року і посвячено1664-го – під титулом св. Казимира. Як писав В. Вуйцик, форми цього костелу цілковито відповідали певним «фірмовим» ознакам архітектурного стилю чину реформатів.
Нещодавно, 3 січня, згоріла дощенту старовинна, з XVII століття Успенська церква в Яворові, яку навмисне підпалили, замітаючи сліди після викрадення кількох ікон та чаш, кілька молодиків. Злочинців уже затримала міліція. Отож, можливо, зовсім не випадково саме цьому навчальному закладу, на емблемі якого, як і на гербі Львівської архиєпархії – св. Юрій Змієборець, судилося стати гостинним господарем безцінної збірки.
Заради точності слід згадати, що перше богослужіння у храмі відправлене було ще на цьогорічне Різдво. Перше по довгих роках освячення храму здійснив отець-студит Василь (Вороновський), відомий екзорцист. Іконостас тоді ще не було повністю змонтовано, на стінах бракувало ікон, зате з присутніх вірних – хоча й було їх помітно менше – всі так чи інакше були причетними до відродження храму. Передував цьому довгий/тривалий ланцюжок подій.
12 грудня 2006 року владика Ігор (Возьняк), Архиєпископ Львівський УГКЦ надіслав керівництву університету листа з проханням про можливу передачу церковній громаді УГКЦ приміщень і споруд колишнього монастиря по вул. М. Кривоноса, 1, зокрема храму св. Казимира. У відповідь вже 4 січня 2007 року від генерала Володимира Ортинського надійшла відповідь зі згодою, а також запевненням відповідного клопотання перед керівництвом МВС та обіцянкою сприяння у проведенні реставраційних і ремонтних робіт. Більш того, на їх час ректор надав отцеві Севастіяну чималі повноваження на території навчального закладу.
Храм наразі залишається у власності МВС, але у мурах навпроти входу до нього вже пробито нову браму, облаштовану дерев’яними східцями. Проте вже зараз зрозуміло, що колекція, яка налічує близько чотирьох тисяч одиниць, потребуватиме додаткових площ. Ними могли б стати сусідні приміщення монастиря, однак зараз їх займає один з факультетів. Чи виявиться готовим поступитися ними керівництво навчального закладу – покаже час.
Світлини автора