Одне з найцікавіших відгалужень сучасного сакрального мистецтва – це сучасна ікона. І якою вона має бути намагались уявити майстри нашого часу, презентуючи свої твори на виставці Львівської галереї «IconArt», що відкрилась у Києві.
Сучасне мистецтво є доволі неоднозначним, хтось його розуміє, хтось зневажає, але наслідок єдиний – воно не лишає нікого байдужим. Одне з найцікавіших відгалужень сучасного сакрального мистецтва – це сучасна ікона. І якою вона має бути намагались уявити майстри нашого часу, презентуючи свої твори на виставці Львівської галереї «IconArt», що відкрилась у Києві.
Експозиція в офісі Fullbright Ukraine представляє собою добірку з творів 13 майстрів сучасності, які поділились своїми уявленнями про те, як має виглядати ікона у XXI столітті. На перший погляд усі твори здаються похмурими та дещо нагадають стару українську мультиплікацію своїми рисами ликів святих та лініями композиції.
Але придивившись краще, починаєш помічати оригінальність кожного твору та не менш авторське виконання, яке примушує вийти за рамки звичного сприйняття ікони. Особливість фактично кожної другої роботи – не лише оригінальна техніка, а й нетипова форма твору. Митці вирішили вийти за межі звичних усім рамок, створивши картини у формі ока, будівель, башти, даху тощо.
Основна риса усіх представлених ікон – яскравість фарб. Можна сміливо казати, що іконописці не боялись використовуватись насичені кольори, темні відтінки та робити обличчя святих більше людськими, звичними, ближчими до нас. Іноді, аби підкреслити незвичність іпостасі, автор обрамляв роботу темним грубим деревом, що створювало ефект занурення в образ.
Інші ж художники вирішували підкреслити вищий вимір, що вкладений за основу, тому у деяких картинах панував білий колір із різноманітним додаваннями відтінків. Таку техніку для кількох ікон обрав для себе Олександр Бриндіков, підкреслюючи контури святих тонкими чорними лініями.
Елемент обрамлення образів став родзинкою зібраних у виставці майстрів. Цікавим творчим рішенням стали форми для ікон у вигляді хатин, ока, контуру ковчега та океану, а також башти з вирізаною шибкою. Деякі митці виходили за межі темної тональності, різко додаючи насичене золото, підкреслюючи таким чином німби.
Дещо незрозумілим стало акцентування чорних тонких контурів фігур, коли це обрамлення виходило за межі самої фігури, створюючи певну неохайність. Можливо, це нові віяння або ж підкреслення простішого розуміння малюнку, однак іноді вони збивали з легкого сприйняття образу загалом.
Головними мотивами творів, яких торкались автори, лишались Богородиця та Юрій Змієборець. Також можна було побачити незвичні постаті, як то святої Варвари, Іллі та Тетяни. Іноді ж ікони лишали у собі єдиний мотив, як то кубок з вином чи Грааль, який яскраво проступав на тлі темряви кімнати.
Оригінальною винахідливістю можна назвати техніку малювання, коли на вже готову ікону на скло наносився золотий контур, аби підкреслити основні лінії композиції та звернути увагу на світлий образ твору. Інший популярний мотив – створення ікон на вертикальних тонких дощечках, немов перші іконописці, що починали зображати святих на шматках кори дерев.
Але найбільше з загального переліку творів вирізнялась ікона Наталі Русецької, на якій були використані суто світлі відтінки салатового, червоного, жовтого та білого кольорів. У малій композиції розмістились двоє святих, над якими майорить світлий образ янгола у зеленому колі, немов у священній аурі.
Нетиповим рішенням стало не лише обрамлення творів, а й самі мотиви на зображеннях. Перш за все, це колісниця для святого Іллі, що нагадує про давню міфологію. Ще один приклад – це ікона про Ноя та його ковчег, у якому їдуть палаючі святі отці, а з води, знизу корабель атакують біси, намагаючись вчепитись та залишитись на борту.
Серед основних робіт на виставці можна роздивитись вживу твори Романа Зілінка, Наталі Русецької, Олі Кравченко, Петра Гуменюка, Олександра Антонюка, Олександра Бриндікова, Тетяни Думан, Лева Скопа, Сергія Радкевича, Данила Турецького, Оксани Романів-Тріски, Остапа Лозинського та Уляни Нищук-Борисяк тощо.
Про власні враження та відчуття можна розповідати нескінченно, але все одно не можна судити про роботи, не побачивши їх на власні очі, відчувши задум автора. Такий шанс є у всіх киян та гостей столиці ще протягом трьох тижнів.
Нагадаємо, що виставка триває з 12 вересня до 12 жовтня у місті Києві, по вулиці Еспланадній, 20, у кімнаті 904. Експозиція відкрита щодня з 10:00 до 17:00, окрім святкових та вихідних днів.