Цього року минуло сто двадцять років, як в колись екзотичну Бразилію ступив перший русин. За ним і подалися перші священики, щоб надавати таку конче потрібну душпастирську поміч. Певно, нелегко то було як першим русинам, так і першим руським священикам, і лише ревна праця утримала наших людей у такому далекому і чужому краї. Приємно зауважити, що нинішня українська Бразилія дала Українській Греко-Католицькій Церкві Владику Володимира (Ковбича), Єпарха Куритибського та Протоархимандрита о. Василія (Ковбича). Обоє з Чину Святого Василія Великого. Тому й не дивно, що в нинішньому часі УГКЦ саме так відзначила 120-річницю української еміграції до Бразилії: від 31 серпня до 4 вересня 2011 року у Бразилії, у місті Прудентополі, проходила V сесія Патріаршого Собору Української Греко-Католицької Церкви під загальною темою «Покликання до богопосвяченого життя». Треба ж було вшанувати перших священиків, бо то були монахи Чину Святого Василія Великого!
«Я в Куритибі, і в околиці сидів і сповідав русинів дев’ять днів, а збіглося їх було тілько, що й половини не висповідав. Я затримався на кілько днів в інших місцевостях і від рана до вечора мусив сповідати і не міг всіх пересповідати. Напроти мене виходили русини з інших кольоній і з плачем, і на силу річі мої забирали, щоб у них лишитися. Повнісінько їх по різних колоніях і по всіх містах».
З руських колоній в Бразилії. Лист отця василіянина, що виїхав в літі 1897 року до Бразилії. Львівська газета «Дїло» за 10 падолиста 1897 року
Цього року минуло сто двадцять років, як в колись екзотичну Бразилію ступив перший русин. За ним і подалися перші священики, щоб надавати таку конче потрібну душпастирську поміч. Певно, нелегко то було як першим русинам, так і першим руським священикам, і лише ревна праця утримала наших людей у такому далекому і чужому краї. Приємно зауважити, що нинішня українська Бразилія дала Українській Греко-Католицькій Церкві Владику Володимира (Ковбича), Єпарха Куритибського та Протоархимандрита о. Василія (Ковбича). Обоє з Чину Святого Василія Великого. Тому й не дивно, що в нинішньому часі УГКЦ саме так відзначила 120-річницю української еміграції до Бразилії: від 31 серпня до 4 вересня 2011 року у Бразилії, у місті Прудентополі, проходила V сесія Патріаршого Собору Української Греко-Католицької Церкви під загальною темою «Покликання до богопосвяченого життя». Треба ж було вшанувати перших священиків, бо то були монахи Чину Святого Василія Великого!
Впродовж всієї церковної історії василіянські монастирі займали в Українській Греко-Католицькій Церкві особливе місце. Зокрема, Отці Василіяни вели активну культурно-освітню та благодійницьку діяльність. При монастирських церквах створювалися братства, які відкривали шпиталі, притулки для вбогих, аптеки, опікувалися парафіяльними школами. Монахи досягали значних здобутків в організації навчальних закладів різних типів, друкарень, бібліотек. Василіяни також організовували навчальні заклади світського характеру, які славилися хорошою організацією, забезпечували достатньо високий рівень освіти дітям з різних соціальних верств. Не секрет, що в таких школах вчилися католики, православні, уніати, і навіть іудеї.
Поряд з утриманням шкіл, Отці Василіяни займалися видавничою справою. Більше того, видавнича діяльність та наявність при монастирях навчальних закладів спонукали до формування книгозбірень. Більшу чи меншу бібліотеку мав майже кожний василіянський монастир. Наприклад, на початку 30-х рр. ХІХ ст. бібліотека Кременецького василіянського монастиря налічувала 2160 книг, Барського – близько 1500, Овруцького – 1112 книг.
Урядова політика наступу на Українську Греко-Католицьку церкву особливо позначалася і на василіянських монастирях. Влада державна у різні часи докладала максимум зусиль до ліквідації василіянських монаших спільнот. Наприклад, на кінець XVIII ст. у Правобережній Україні було 38 чоловічих і п’ять жіночих василіянських монастирів. Перша хвиля наступу уряду на ці монастирі прокотилася у 1795–1796 рр., коли було закрито 10 чоловічих і один жіночий монастир. У 1798 році 15 монастирів були передані православним парафіям. Процес ліквідації монастирів тривав і в перші десятиліття ХІХ ст. В ХХ столітті монастирі взагалі вимушено зникли.
В теперішній український час все наче з чистого аркуша. На певних українських територіях і поготів. Новітня історія свідчить, що 4 серпня 1991 року у Херсоні зібралася громада Української Греко-Католицької Церкви в кількості 65 осіб. Тоді парафіянин Данущак Василь виступив з інформацією в справі реєстрації Статуту парафії УГКЦ міста Херсона. А ще тодішнього 4 серпня на зборах було обрано парафіяльну раду із десяти осіб, яка і схвалила парафіяльний статут. Перші греко-католицькі парафіяльні збори доручили новоствореній парафіяльній раді подати заяву та Статут УГКЦ для реєстрації до виконкому Херсонської обласної ради народних депутатів. В монастирських архівах зберігся список тих перших вірних, які заснували УГКЦ в місті Херсоні. Наймолодший серед них – Рідкун Микола Андрійович – народився 6 березня 1960 року, найстаршому, Кручкевичу Богдану-Петру Володимировичу було 68 років.
Статут парафії Української Греко-Католицької Церкви міста Херсона тоді ще Львівської єпархії справді був згодом зареєстрований (рішення виконкому Херсонської обласної ради народних депутатів від 20 вересня 1991 року за №140/28). За Статутом парафія ставала первинною структурою УГКЦ і утворювалася з метою задоволення релігійних потреб громадян міста Херсона, Херсонської області. При реєстрації церковної парафії у графі «Ким заснована» зазначалася «переселенцями із Західної України». Як значиться в архівах, тодішнє місцеве населення до новоствореної греко-католицької громади поставилося із зацікавленням, місцева влада – із зрозумінням, а інші конфесії – толерантно.
У зареєстрованої херсонської греко-католицької громади не було ані священика, ані церкви, а тому миряни якийсь час відвідували діючі місцеві храми, проте мріяли про свою святиню. В монастирських документальних джерелах віднаходимо лист від 4 травня 1993 року за підписом Мирослава Івана Кардинала Любачівського, Глави УГКЦ, який було адресовано о. Ісидору (Гончару), ЧСВВ. Цим листом Блаженіший Мирослав Іван поручив отцю Ісидору (Гончару) духовну опіку та обслуговування парафії м. Херсон. На жаль, о. Ісидор (Гончар) не діждався нинішніх радісних часів, але Чин і Церква його внесок високо цінує.
Опісля благословення на таку місійну діяльність, о. Ісидор (Гончар) мусив, що називається, діяти негайно. Зберігся його лист від 1 червня 1994 року, в якому перший священик у Херсоні описує свої перші душпастирські дні у цьому південному місті, які майже такі, про які сто з гаком років тому писав перший отець василіянин з Куритиби: «В самому Херсоні громада вже була зареєстрована і цілий рік чекала на священика. Тут я відправляв Служби Божі спочатку в приміщенні міського шахового клубу, але за оренду залу приходилося платити великі гроші, і ми перейшли у підвальне приміщення, де збиралося Херсонське відділення Народного Руху України. Згодом нам привезли з провінційного дому пересувні вагончики (їх п’ять), і ми розташувались на окраїні міста, саме на тому місті, де нам місцева влада виділяє земельну ділянку під монастир і церкву (їх проект зараз розробляється архітекторами міста). В одному вагончику живемо (я і кандидат, що минулого року виявив бажання вступити до нашого Чину). З другого вагончика ми зробили капличку, де відправляємо щодня Богослужіння. Третій вагончик обладнали під кухню. З двох інших будемо робити більшу капличку – їх поставлено по краях, всередині зробимо обшивку, щоби в такому приміщенні могло збиратися до 80-100 осіб. Приходять до нас люди переважно по неділях і святах, і стільки, скільки, власне, й може вмістити наш вагончик. Тому не дуже розголошуємо про себе по місті й околицях, поки не спорядимо більшої каплиці. Маємо щоразу приблизно по п’ять причасників. Отже, праці є дуже багато. Деякі люди не вміють ні хреститися, ні молитися. Є нехрещені. Живуть без шлюбів».
Через рік успіхи місійні Отців Василіян стали істотно кращі. У листі від 17 квітня 1995 року на ім’я Блаженнішого Мирослава Івана Кардинала Любачівського за підписом Протоігумена о. Василя Мендруня знаходимо, що «зроблено вже багато: поставлена з вагончиків будова, де проживають отець і брати, а також збудована капличка (на 100 осіб). Одначе найбільшу радість приносять люди, яких щораз приходить більше на Службу Божу. Якщо спочатку їх було не більше 10, то тепер понад 50, а у свята – далеко більше». Тоді о.Василь (Мендрунь) висловився, що «маємо бажання для добра нашої Церкви і народу збудувати тут, у Херсоні храм св. Володимира Великого і монастир Чину Святого Василія Великого» і попросив у Блаженнішого Мирослава Івана Кардинала Любачівського благословення. Звісна річ, що Його Блаженство радо поблагословив такий гарний світлий почин. І почалася велика, скажу, забігаючи наперед, що й результатна робота.
Згодом Отці Василіяни домоглися від місцевої влади виділення на околиці Херсона земельної ділянки під забудову монастиря та церкви. Державний акт на право постійного користування землею посвідчував про надання у постійне користування 1,30 гектарів землі для будівництва церкви. Владика Любомир (Гузар), на той час Єпископ-Помічник Глави Української Греко-Католицької Церкви, 23 вересня 1996 року повідомив Протоігумену отцю Віктору (Батогу) своє благословення і підтвердження існування монастиря Чину Отців Василіян в місті Херсоні. Єпископ Любомир щиро порадів такому, заохотив монахів цього монастиря щиро молитися за нашу Екзархію і за цілий наш народ і побажав Василіянам «многих Божих ласк». Правда, юридично монастир Святого Володимира Великого провінції Найсвятішого Спасителя в Україні Української Греко-Католицької Церкви було зареєстровано 25 травня 1998 року. За монастирським Статутом, монастир було утворено з метою спільного сповідання християнської віри, освячування душ, наслідування Христа за допомогою євангельських рад, служіння в Греко-Католицькій Церкві за уставом святого Василія Великого. Новозареєстрований Херсонський монастир ввійшов до складу Провінції Отців Василіян Найсвятішого Спасителя в Україні. Це перша василіянська спільнота в Південній Україні.
У вересні того ж року Протоархимандрит о. Діонісій П. Ляхович та генеральний секретар о. Василь Ковбич скерували Протоігумену о. Теодозію Янківу листа, у якому після наради з Генеральними Отцями Консультаторами на Генеральній консулаті, яка відбулася 29 вересня 1998 року, отримавши у письмовій формі згоду від місцевого Екзарха Києво-Вишгородського, на основі приписів церковного права та наших конституцій уділили дозвіл на заснування Василіянської Резиденції у Херсоні за адресою: м. Херсон, проспект 200-річчя Херсона, 53.
Але весь цей час у греко-католицької громади, яка мала вже душпастирів, було єдине бажання: мати свій справжній храм. Сьогодні на території монастиря стоїть величавий дерев’яний храм, який названий на честь величних рівноапостольних Кирила і Методія, із вельми цікавою своєю історією. Взагалі-то, ця церква споруджена у селі Крилос Галицького району, що на Івано-Франківщині. Святиня змайстрована із дуба та смереки й покрита колотим деревом – ґонтами (понад 10 тисяч одиниць). На місці церкву збирали два місяці. Нарешті 3 червня 2007 року відбулося урочисте відкриття зібраної крилоської церкви. Її було освячено на честь рівноапостольних Кирила і Методія. Урочисту Літургію відправляли священики УГКЦ. В урочистостях взяли участь священнослужителі різних християнських конфесій Херсона та велика кількість Отців Василіян, які прибули з різних куточків усієї України. Божественну Літургію очолив Владика Василь (Івасюк), Екзарх Одесько-Кримський. Відтоді богослужіння у монастирській святині рівноапостольних Кирила та Методія відправляється Отцями Василіянами щоденно. Здавалося б, зроблено багато і можна вже спочивати на лаврах, проте монахи мали геть іншу мрію. Звісно, мріяли вони про свій монастир у Херсоні. Мрія нібито із сфери фантастики.
Ще коли проектувався монастир (а це була середина 1996 року), то кошторис будівництва вимальовувався чималий. Над таким чудом нинішнього часу застановився і Блаженніший Святослав, який щиро зізнався, що коли Отці Василіяни в Херсоні починали будівництво, то був ризик, що вони можуть бути «висміяні», оскільки його було не так легко завершити. «По-людськи ми розуміли, що своїми силами довершити його – неможливо… Однак силою Божою і любов’ю до Церкви, до Вас та до всіх людей постав цей монастир і цей храм, освячення яких звершуємо сьогодні. Так, ми нині бачимо величні Божі діла. І дякуємо Господу Богу за те, що Він справді надихнув, влив свою любов у серця чернецтва, духовенства всієї нашої Української Греко-Католицької Церкви для того, щоби наші священики могли показати, як сильно Бог любить Вас, дорогі в Христі! ».
Блаженніший Святослав із 1 грудня перебуває із візитацією в Одесько-Кримському екзархаті УГКЦ. Про свій намір відвідати південну українську столицю Глава УГКЦ говорив ще під час першої своєї прес-конференції. «Планую відвідати кожну єпархію в Україні і за кордоном. Наступні найближчі мої відвідини Одесько-Кримського екзархату», — відразу по інтронізації поділився новий очільник греко-католиків.
В рамках цієї візитації Блаженніший Святослав відвідав і Херсон. До Херсона Його Блаженство приїхав напередодні, і свій візит розпочав із монастиря. Настоятель о. Макарій (Ленів) наголосив, що парафія зустрічає Блаженнішого Святослава як люблячого батька, бо монахам є надзвичайно приємно, що Глава Церкви, завітавши до Херсону, розпочав тривале спілкування із жителями Херсону «із нашої обителі». У візитаційних планах Блаженнішого було посвячення хрестів і зустрічі з громадськістю. Варто зазначити, що Блаженніший Святослав вперше відвідував місто Херсон.
У понеділок очільник греко-католиків оглянув новозбудований монастир. Блаженнішого Святослава супроводжували Отці Василіяни Протоігумен о. Йоанікій (Чверенчук) і настоятель монастиря о. Макарій (Ленів). Свої оглядини Його Блаженство розпочав із підвального приміщення, де очільника греко-католиків вразила котельна, яка збудована за всіма принципами економності та економічності. Під час оглядин Блаженніший Святослав поцікавився будівництвом храму, поспілкувався із будівельниками та будівничими монастиря. Опісля оглядин Глава Церкви розділив спільно із монахами вечірню трапезу. На зустрічах та вечері був також присутній Екзарх Одесько-Кримський Владика Василь (Івасюк). Опісля вечері о. Макарій запросив Блаженнішого Святослава до камінного залу, де відбулася тривала віч-на-віч відкрита розмова Отців Василіян і Глави Церкви.
Наступний день видався величним. Храм був вщент заповнений, навіть попри те, що то був робочий день. Відрадно, що на свято прибули представники органів місцевого самоврядування. Останнім часом так ведеться, що по вівторках відбуваються більше ніж знакові церковні події. Наприклад, днем урочистого проголошення про створення Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської та інтронізація Митрополита Львівського, Митрополита Івано-Франківського та Митрополита Тернопільського обрано також вівторок (29 листопада, 13 та 22 грудня). Між цими вівторками знаковим є, без сумніву, і 6 грудня, бо Українська Греко-Католицька Церква без розвинутої своєї структури по всій Україні навряд чи може по праву вважатися Українською Церквою. Та й сам Блаженніший Святослав наголосив про «особливу подію в історію нашої Церкви, зміст і значення якої оцінимо згодом».
О годині дев’ятій у парафіяльному храмі Кирила та Методія розпочалася святочна Утреня, яку служив о. Йоаким (Ковальчук). Після Утрені перед входом до храму зібралася чисельна кількість священнослужителів із Херсонського деканату, деканом якого є настоятель монастиря о. Макарій. Протоігумен о. Йоанікій (Чверенчук) від імені монашої спільноти Провінції Отців Василіян Найсвятішого Спасителя в Україні привітав Блаженнішого Святослава на території василіянської обителі. Миряни гостинно піднесли коровай, який Блаженніший Святослав радо прийняв. Юні парафіяни продекламували в’язанку українських поезій, чим приємно потішили Главу Церкви. Із піднесеним настроєм Блаженніший Святослав (Шевчук) очолив святочну Божественну літургію. У Літургії взяли участь Екзарх Одесько-Кримський Владика Василь (Івасюк), Протоігумен Провінції Найсвятішого Спасителя в Україні о. Йоанікій (Чверенчук), Отці Василіяни, священики Одесько-Кримського екзархату та семінаристи із Дрогобицької духовної семінарії.
По завершення Святої Літургії о. Макарій від імені духовенства Херсонського деканату як декан Херсонський подарував Предстоятелю Церкви білий омофор, а весь люд заспівав Блаженнішому Святославові «Многолітня! ». Опісля Його Блаженство помирував і кожному подарував пам’ятний образочок. Потім усі дружно вийшли надвір до купольних хрестів (всіх хрестів є п’ять) монастиря святого рівноапостольного князя Володимира Великого, де Глава УГКЦ Блаженніший Святослав разом із Екзархом Одесько-Кримським владикою Василем (Івасюком) та Протоігуменом о. Йоанікієм (Чверенчуком) здійснили Чин благословення і освячення хрестів.
Далі була святкова трапеза та півторагодинна зустріч Блаженнішого Святослава із духовенством Херсонського деканату. Після трапези Блаженніший Святослав підписав Катехизм Української Греко-Католицької Церкви «Христос наша Пасха». Увечері Глава УГКЦ мав спілкування із тележурналістами та зустріч із громадськістю у Херсонському училищі культури. На зустрічі Глава греко-католиків вразив усіх своєю відкритістю до спілкування, а присутні Блаженнішого Святослава – перфектною українською мовою та …колядками. Опісля насиченого приємними подіями Предстоятель повернувся … знову до монастиря, де розділив із монахами вечірню трапезу.
Величне свято відбулося на тижні, проте це не завадило зібрати багато люду. Настоятель монастиря Святого Володимира, декан Херсонського деканату о. Макарій (Ленів) мусив зізнатися, що до приїзду Глави Церкви готувалися дуже серйозно.
На сьогодні завдяки Отцям Василіянам миряни мають затишний храм на околиці Херсону на честь рівноапостольних Кирила та Методія та василіянський монастир святого рівноапостольного князя Володимира Великого. А тому не дивно, що парафія херсонська — одна із найбільших в Одесько-Кримському екзархаті УГКЦ.
Велике спасибі усім, кого не відштовхнули різні труднощі! Недарма Блаженніший Святослав Отців Василіян ставить за приклад всім нам. І Отці Василіяни знають, що вони за взірець, і всіляко стараються! На Славу Божу і людям в поміч!
Мені помітно, як монастир за останні три роки наче на дріжджах виріс. З-поміж усіх подяк найперше варто подякувати о. Макарію (Леніву), настоятелю монастиря і декану Херсонському. При такому щиро радію, що я з того ж краю, що о. Макарій. В свою чергу о. Макарій особливу подяку складає майстрам із села Бороняво Закарпатської області, які вже не один місяць регулярно стають до праці з четвертої години ранку. Отак!