Рідко коли людям цікаво щось дізнатися більше про конкретну ікону, її “бекґраунд” чи в які історії вона потрапляла, або які легенди наспівала устами інших людей. У випадку з іконами радше цікавляться “за що” їм свічку ставити, чи “від чого” вони допомагають. Але прочитайте цю історію, бо познайомившись з нею, я переконана, що колись якийсь кмітливий режисер підірве глядацькі зали крутих кінофестивалів, знявши детектив про... ікону.
Холмська ікона Богородиці не один раз загадковим чином зникала з авансцени, і так само неодноразова раптово виходила з-за куліс, привертаючи до себе ще більше уваги. На сьогодні це найстарша з відомих нам в Україні ікон Богородиці з Дитям. Легенди кажуть, що вона була в числі посагу царівни Анни, яку пошлюбував святий князь Володимир Великий. Цікаво, що майже всі ікони, що приїхали тоді з Візантії, стали покровительками трьох тепер сусідніх держав: Холмська ікона Богородиці — України; Белзько-Ченстоховська ікона Богородиці — Польщі; Вишгородсько-Володимирська ікона Богородиці — Росії. З ними також була привезена ікона Успіння Богородиці, яка стала святинею Києво-Печерської лаври, проте, на жаль, була втрачена у 1941 році. Як ми розуміємо, усі чотири ікони спочатку знаходилися на території Русі, але згодом сценарії їхніх доль зробили неймовірні віражі, не залишивши втім їх при дорозі.
Так-ось, ікона Холмської Богородиці неодноразово перемагала татарів, була закопана в землі, плавала у воді, рятувалася від пожеж та бомбардувань, навіть була розділена на три частини, та переховувалася в різних людей та містах і місцях від Холму до Москви, від Києва до Івано-Франківська та Луцька. Я думаю, що подорож, яку здійснила ця ікона Богородиці від приблизно ХІ століття (ймовірного часу її написання, якщо прислухатися до висновків науковців, а не легенд) до 17 вересня 2000 року, перевершить усі навколосвітні подорожі, яких так тепер прагне чи не кожен десятий на планеті.
Отож, саме на початку осені загадкового мілленіуму ікона Холмської Богородиці, ретельно і таємно відреставрована протягом попередніх чотирьох років, була офіційно передана до Луцького краєзнавчого музею, де її можна знайти дотепер. І це тільки початок нашої історії з кінця...
За традицією, найбільш давні ікони світу приписують руці апостола Луки, ця ж доля не оминула і Холмську Богородицю. Звичайно, ніхто не применшує мистецькі здібності святого Луки, але тут слід розуміти, що таке авторство є радше “почесно-символічним”. Адже за фахом Лука був лікарем, а образ Богородиці та дитинства Ісуса він просто гарно “намалював” у своєму Євангелії. Тому, коли чуємо про ікони, написані рукою ап. Луки, то мусимо відразу проводити паралель до псалмів, левова частка яких приписана авторству царя Давида, що, як доведено текстознавцями, неможливо ні стилістично, ні хронологічно.
Перша письмова згадка про українську святиню є в Галицько-Волинському літописі, в описі подій князівства за 1259 рік. За переданням, ікону Богородиці Одигітрії, яку пізніше називатимуть Холмською, з Києва до новозаснованого міста Холм привіз князь Данило Романович у 1237 році. Одна з легенд каже, що ікону князеві передала з Києва сестра Теодора.
На Холмщині ікону шанували ще за княжих часів, а особливо тому, що саме за молитвами до цього чудотворного образу місто неодноразово рятувалося від набігів татар, що у ХІІІ столітті були досить частими і дуже непроханими гостями. Одна з легенд переповідає, що під час одного нападу татар на Холм з ікони були зняті золоті шати, а сам образ кинули в яму з вапном. За якийсь час ікона показалася на руїнах храму. Інші ж джерела кажуть, що її знайшли в цій ямі неушкодженою, а на місці з’яви відбудували храм, де ікона зайняла своє попереднє місце.
Найбільше свідчень про Холмську Богородицю зібрав унійний єпископ Холмщини Яків (Суша). Він був ініціатором видання у 1646 році книги, в якій описали більше семисот чудес, здійснених за посередництвом молитви до святого образу. Переказують, що він навіть заповідав себе поховати біля тої стіни храму, де була чудотворна ікона.
Дізнаючись більше про історію цієї святині, можемо пересвідчитися, що ікона була шанована і католиками, і православними. З нею польський король Ян Казимир пішов у похід проти козаків під Берестечком. Ця битва була виграна поляками, а після перемоги король забрав чудотворний образ до королівської каплиці у Варшаві. За декілька років вінценосець забажав повторити чудо перемоги у битві під Жванцем на Хмельниччині, та цього разу його чекала поразка — такий у історії гумор. Тоді ж король втратив інтерес до святині.
У 1765 році Папа Римський Климентій ХІІ наділив образ золотими коронами.
У 1815 році, після Віденського конгресу, Холмщина відійшла під владу Російської імперії, що протривало до Першої світової війни. Тобто наша ікона опинилася в новій державі, навіть не мандруючи. У 1888 році перед чудотворним образом молилися російський цар Олександр ІІІ, його дружина Марія Федорівна та їхній син, наслідник престолу, Микола ІІ (той самий, на правлінні якого закінчилася Російська імперія загалом). Легенда каже, що після поклоніння іконі, потяг, в якому вони їхали, потрапив в аварію, але ніхто не постраждав. Також у 1891 році московські майстри виготовили нові ризи для ікони, на які потім полювала радянська влада у міжвоєнний час.
Ікону зберігали в Холмі до Першої світової війни. Коли з територій відступали російські війська, то образ забрали спочатку до Москви на три роки. Після захоплення уряду більшовиками, у 1918 ікону помістили у Флорівському монастирі Києва. Та невдовзі її знову довелося рятувати, бо радянська влада, під приводом конфіскації церковних цінностей для допомоги голодуючим, могла розправитися і з цією унікальною іконою. Тому з неї зняли срібні шати, роз’єднали на три дошки, які зберігали окремо в довірених людей, так тривало протягом 1923-1941 років.
У 1940 році на окупованій території Польщі з’явилася можливість відновлення Холмської православної єпархії, на чолі якої тоді став владика Іларіон (Огієнко). Єпископ почав розшукувати головну святиню Холмщини, і виявилося, що на той час ікону переховував український священик Антоній Юнак, вихідець з Холмщини. Отже, у 1942 році дошки з’єднали, а ікону реставрував професор мистецтв Микола Прахов за кошти владики Іларіона. У 1943 році чудотворний образ помістили до кафедрального собору в Холмі, єпископ власноручно вніс святиню на її місце, освячене століттями. Але там вона перебувала не довго, бо вже з наступом радянських військ у 1944 році цінну пам’ятку знову треба було переховувати.
Владика Іларіон був змушений емігрувати на Захід, щоб не підпасти під радянські репресії. Тому вирішили виділити спеціальний вагон з церковними цінностями, серед яких була і Холмська ікона Богородиці. Потяг вже рушив, але внаслідок бомбардування Любліна були знищені залізничні колії, тому вагон просто залишився серед поля. Місцеві невдовзі знайшли його і виявили, що серед інших речей є та сама чудотворна ікона, так сильно шанована в їхньому краї. Передали образ до православного священика, який повернув знахідку до Холма, проте тоді її вже не несли до храму, а переховували в родині настоятеля собору о. Гавриїла Коробчука.
У процесі операції примусового виселення “Вісла” родина Коробчуків разом з іконою перебралася до Волині. Тоді серед українських громад про це ніхто не знав, бо одні казали, що митрополитові Іларіону вдалося вивезти ікону на Захід, а інші припускали, що вона була втрачена внаслідок бомбардування на люблінській залізниці.
Коли ж зберігати святиню в домівці стало небезпечно, то о. Гавриїл передав ікону зятеві о. Денису, який мав парафію в Івано-Франківську. По смерті о. Гавриїла у 1968 році опікункою ікони стала його донька п. Надія Горлицька, яка мешкала в Луцьку. Оскільки ікона знаходилася тоді у Франківську, то її передали на зберігання онукові о. Гавриїла, який теж мешкав у цьому місті. Тоді ж ікону перемалювали, що завдало значних пошкоджень і без того постраждалій мандрівній святині.
З прийняттям Україною Незалежності, п. Надія вирішила забрати ікону до Волині, адже там проживало найбільше переселенців з Холмщини, для яких ця ікона багато значила. Порадившись з довіреними особами, 16 листопада 1996 року пані Горлицька вирішила передати ікону реставраторам Волинського краєзнавчого музею, але не оголошуючи цього факту публічно. Після завершення реставрації, у 2000 році відбулася офіційна передача ікони Холмської Богородиці до Волинського краєзнавчого музею. Надія Горлицька також казала, що таким був заповіт її батька — митрофорного протоєрея Гавриїла: повернути святиню з настанням Незалежності України. Опріч того п. Надія розповіла, що про зберігання ікони вдома знали тільки члени сім’ї, а в день вшанування Холмської ікони, який співпадає з Різдвом Пресвятої Богородиці, в хаті відправляли спеціальні молебні.
В умовах договору про передачу ікони до музею було вказано, що святий образ дають на довічне зберігання, реставрують та досліджують, а також що святиня буде у вільному доступі для представників усіх віросповідань.
Зрозуміло, що за свою довгу історію почесних мандрів та безславних поневірянь, ікона зазнала неабияких ушкоджень. Особливо далося в знаки роз’єднання ікони на три дошки та шпаклювання тла після з’єднання частин. Між 1979-1981 роками образ перемалювали за російською літографією Холмської ікони. Тло та ковчег ікони покрили бронзовою фарбою, яка, зрозуміло, з часом окислювалася. Паволока та левкас відшаровувалися від основи. Всю поверхню вкривав крупно і дрібносітчастий кракелюр (тріщини) з піднятими краями ґрунтового та фарбового походження. Цілком імовірно, що такий прикрий стан міг призвести до повної втрати пам’ятки, яку не одне десятиліття так ретельно намагалися вберегти.
Безпосередньо реставраційні роботи виконував завідувач реставраційної майстерні Волинського краєзнавчого музею Анатолій Квасюк, якому допомагала його дружина Олена Романюк. Нагляд над реставрацією проводила спеціальна рада Національного наукового-дослідного реставраційного центру України.
Щоб ретельно вивчити оригінальний живопис, було зроблене детальне рентгенографування ікони, а також дослідження за допомогою ультрафіолетового випромінювання та інфрачервоного спектра. На окремих ділянках були застосовані спеціальні фізико-хімічні дослідження. Процес реставрації зайняв 4 роки до офіційного передання пам’ятки музею у 2000 році та ще 9 років опісля. Саме у листопаді 2009 року було оголошено остаточне завершення реставраційних робіт над іконою Холмської Богородиці. Як результат — збережено 70% оригінального живопису, а це чи не ще одне чудо Холмської ікони, якщо зважати на ступінь попередніх пошкоджень та втрат цього твору мистецтва.
Намальована Холмська Богородиці на трьох кипарисових дошках, що є доказом її близькосхідного походження. На звороті вгорі великими літерами написано КYПАРІ О, а нижче слов’янський переклад — “Сиріч по нашому на циприс”. Походження та датування цього коментаря достеменно невідомі, але деякі дослідники припускають, що напис могли зробити у ХVІІ столітті. Розмір дошки — 95х66 см.
Ікону прикрашають три прямокутні золоті пластини та одна кругла срібна пластина, оздоблені різноколірною перегородчастою емаллю. Прикраси датують межами ХІІ-ХІІІ століть.
Першою особливістю, яка кидається в очі, є те, що Богородиця зображена з правого боку, тоді, як зазвичай у типах Одигітрія її постать зліва. Такий особливий тип Одигітрії ще має назву “Дексіократуса”, що з грецької перекладено як “Праворучиця”. Фігури візуально видовжені, голова Марії злегка схиляється до Христа-Еммануїла, який сидить на її правій руці, відкинувшись назад. Постать Христа навдивовиж пропорційна та гармонійна, основою чого є домінуюча діагональ від голови до кінчика правої ноги. Друга діагональ знаходить відгук у фігурі Богородиці — голова Марії та положення її лівої руки. Завдяки такій продуманій композиції фігури краще співдіють, особливо, якщо зауважити, що благословляюча десниця Христа знаходиться в центрі композиції, що додатково об'єднує фігури, у лівій руці Він тримає білий сувій — Його вчення та проповідь.
Цікаво, що Христос та Богородиця дивляться один на одного, не контактуючи з молільником. В їхньому погляді присутня певна тайна, містагогія, яка заохочує глядача до співучасті в цій єдності.
Пропоную прочитати опис Холмської ікони знаного дослідника українського іконопису Володимира Александровича, написаний ним під враженням від першої зустрічі зі святинею, яка вважалася втраченою:
День вшанування Холмської Богородиці за юліанським календарем припадає якраз на свято Різдва Богородиці (21 вересня). Дещо символічною видається з’ява цієї реліквії княжої доби саме на початку нового тисячоліття в Незалежній Україні. Так, ніби одна з чотирьох ікон Володимира Великого захотіла все ж таки бути на українській вільній землі, стаючи ніби духовним гарантом її свободи. Не забуваймо історію ікон, які, за легендою, привіз охрещений Володимир: Вишгородсько-Володимирська ікона Богородиці є головною святинею Росії, а Белзько-Ченстоховська ікона Богородиці є покровителькою Польщі. Отже, цілком правомірно ікону Холмської Богородиці можна назвати заступницею України і головною її святинею.
Фото взяті з мережі Інтернет, а саме зі сайтів:
zbruc.eu, photo-lviv.in.ua, wikipedia.org, volyn-museum.com.ua, www.radiosvoboda.org
Список літератури та використаних ресурсів:
Від редакції: Якщо Вам сподобалася ця стаття і Ви б хотіли читати наступні статті цього автора чи на подібну тематику, або загалом підтримати якісну релігійну журналістику — запрошуємо Вас стати меценатом РІСУ. Це зробити досить просто за цим посиланням!