На Херсонщині створили ікону - намалювали її на камбалі
На Херсонщині створили ікону. Що тут дивного, скажете ви? Та нічого, крім того, що намалювали її на камбалі. І то не новомодний андеграунд, а давня чумацька традиція, як виявилося.
То хто ж рибу «піймав», розмалював, і як цю ідею хочуть використати – про це дізнавався кореспондент Укрінформу.
Про чумаків, котрі їздили по сіль на Херсонщину та у Крим, хоч краєм вуха, але чули всі. До речі, “бізнес” цей закінчився відносно недавно – у середині XIX сторіччя, коли волів остаточно витіснила залізниця. А був він ризикований – чумакам загрожували хвороби, на них нападали розбійники. Тому вони й охорону винаймали, і самі озброювались і чатували, і про захист у Бога просили. Отож, як припускає завідувач сектору «Кам’янська Січ» Національного заповідника «Хортиця», краєзнавець Андрій Лопушинський, на чумацьких возах і могли з’явитися отакі дивні ікони – на камбалі. Щось на кшталт тих ікон, які полюбляють чіпляти в автівках зараз водії
«Вивчаючи чумацтво, я знайшов інформацію про такі ікони – що в якомусь із українських музеїв було дві ікони, намальовані на камбалі, наводився їх розмір, вказувався сюжет розпису, але вони були втрачені під час Другої світової війни», – розповідає Андрій Лопушинський.
Збереглися такі ікони як експонати і в російському етнографічному музеї у Санкт-Петербурзі. Туди вони були привезені в 1906 році з Полтави українським археологом, етнографом Іваном Зарецьким, який працював у цьому музеї. Власне, опис цієї традиції, можливо, зберігається в неопублікованих архівах Зарецького, які було передано на його батьківщину, у Полтавську область відносно недавно, каже Лопушинський.
Дослідники припускають, що така ікона була свого роду оберегом у дорозі, а коли чумак повертався додому, то віддавав її в церкву.
«Більш давньої інформації, ніж експонати, привезені Зарецьким у 1906 році, я поки що не знайшов. Коли їх Зарецький у музей передавав, то в документах зафіксував, що зроблені вони були в 1850-1870 роки. Виходить, що на середину XIX ст. вони вже були. А чи раніше, я вам сказати не можу. Мене зацікавило це, захотілось спробувати зробити таку ікону зараз», – каже краєзнавець.
Коли Андрій Лопушинський відпочивав на Азовському морі, на Арабатській cтрілці, купив там сиру рибину. Там, звісно, продається і сушена, просто треба було, щоб рибина була акуратно розрізана і в неї набік не висіла голова. Тоді краєзнавець ретельно висушив камбалу і передав херсонській художниці Оксані Оснач.
Використала художниця техніку олійного живопису. Каже, відтворити було не важко, працювати – цікаво. Адже на чому люди зараз тільки не пишуть.
«Тому для мене цей експеримент як для професійного художника був цікавий. Звісно, можна було лаки використати. А потім я подумала: ну, двісті років тому вони цих лаків чи ґрунтовок сучасних не мали. Це було написано олією, це абсолютна органіка», – каже художниця.
Копіювала вона малюнок якомога точніше і звернула увагу, як майстерно художник, який писав ікону для чумаків, використав саму структуру цієї рибини. «Анатомічні елементи працюють як додатковий засіб виразності. Мабуть, людина робила це не вперше, і вона врахувала попередній досвід. І я зрозуміла, наскільки гарний майстер це був», – ділиться художниця.
На її думку, цілком логічно, що чумаки, які везли не лише сіль, а й рибу, яку вони солили, могли використати пласку камбалу для малювання ікони. Та й символізм тут присутній, адже ще у ранньому християнстві риба вважалася символом Христа.
Настоятель Храму св. Олександри Православної церкви України Андрій Калита про ікони на камбалі й про реконструкцію, яку зробили у Херсоні, почув уперше від кореспондента Укрінформу. І був вражений, він каже, що зображення риби і нині має духовне значення в християнстві.
Взагалі, відомо, розповідає Андрій Калита, що, святих малювали не лише на полотні чи дереві. От наприклад, моряки зображували святих угодників на штурвалах, коли йшли в море.
«Для себе я відкрив таку цікаву сторінку. Я особисто вважаю, що це було чудово, що люди, які їхали в дорогу, брали зі собою зображення святих.
Я не докопався до історії – звідки пішла така традиція, але зрозуміло, що чумаки, які їхали по сіль, і рибу солили. І як на мене, то дуже цікавий підхід – як люди зберігали і несли віру. Ґаджетів, як у нас, з допомогою яких можна знайти зображення ікони в інтернеті чи текст молитви, коли ти в дорозі, тоді не було. У ті часи чумаки використовували те, що мали при собі», – каже він.
Щодо історичної реконструкції ікони на камбалі, то це не є блюзнірством чи оскверненням християнських цінностей, відзначив він. Може, в храмі така ікона викличе й неоднозначну реакцію, але така реконструкція цікава, адже дозволяє більше дізнатися про історію України.
Як вважає краєзнавець і журналіст Марина Тарасова, чумаки та сіль – то родзинка Херсонщини, її автентичність. З Арабатської стрілки вивозили чумаки сіль, тут ловили оту саму камбалу. Такі речі, як ікона на камбалі, на її думку, здатні зацікавити туристів – можна і пропонувати розроблений сувенірний ряд, і проводити майстер-класи.
Фото - автора та з FB