Коли людям не потрібен мир й коли вони забувають про страждання своїх близьких і ближніх – чи потрібен їм храм і чи потрібен їм Бог? - аналіз Віталія Портнікова про деградацію РПЦ
(Рубрика «Точка зору»)
Влітку 1989 року я подорожував тоді ще єдиною і соціалістичною Югославією. Держава повільно і неухильно сповзала до розвалу, її мешканці були ошелешені промовою тодішнього президента Сербії Слободана Мілошевича на церемонії святкування ювілею знаменитого бою на Косовому полі. Політик, який закінчить свої дні у в’язниці для воєнних злочинців у Гаазі, пообіцяв тоді, що «всі серби будуть жити в одній державі» – і це відкрило дорогу до кровопролитної війни.
Зліва направо: російський президент Володимир Путін, міністр оборони Росії Сергій Шойгу і Московський патріарх Кирило. Петербург, 30 липня 2017 року
Але у мене було і особисте враження, пов’язане з Мілошевичем. Під час поїздки до столиці Косова Приштини я відвідав старовинний православний монастир Грачаніца – один із найвідоміших в цих місцях. І там в іконній крамниці, поруч із зображеннями святих побачив зображення президента Сербії в розкішному окладі. Саме тоді я зрозумів, що ситуація є набагато серйознішою, ніж могло здатися гостю, та й жителю цієї все ще дуже спокійної і мирної країни. Що деградація суспільства досягла самого дна і війни не уникнути.
Про цей давній епізод я згадав, коли розглядав зображення мозаїк, якими планують прикрасити головний храм Збройних сил Росії. Так, таке важко було собі уявити ще кілька років тому! У цьому храмі будуть зображення Володимира Путіна, Сергія Шойгу, Миколи Патрушева, Олександра Бортникова й інших представників російського політичного керівництва. Зауважу – не у палаці культури, не у державній установі. У храмі Російської православної церкви (РПЦ).
Будівництво головного храму Збройних сил Росії на території військово-патріотичного парку «Патріот». Московська область, 22 квітня 2020 року
Звичайно, це не перша поява зображення голови держави на стіні храму – досить завітати до Софії Київської, щоб у цьому переконатися. Але у випадку Ярослава Мудрого та інших державних лідерів йшлося про монархів, «помазаників божих», сама влада яких була освячена церквою. Який стосунок до цього може мати обраний народом президент республіки, чому його зображують на стіні храму разом із високопоставленою челяддю, мені зрозуміти абсолютно неможливо. Ну, або можливо, якщо повернутися до теми глибокої деградації. Деградації російської влади, суспільства і самої церкви.
Про деградацію церкви – особлива тема. Появу на мозаїці Путіна можна вважати особливим випадком чиновницького завзяття. Але російський президент хоча б стверджує, що він віруючий. Чого не скажеш про героя іншої фрески цього храму – атеїста Йосипа Сталіна. Під час правління Сталіна були вбиті тисячі священників, пасторів, рабинів, муфтіїв, лам.
Людей нерідко вбивали просто за те, що вони продовжували вірити в Бога і ходити на церковні служби. Я навіть не буду нагадувати про розправи над ієрархами і парафіянами Української греко-католицької церкви (УГКЦ) та Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) – можливо, адепти «русского мира» не побачать в цьому особливого злочину. Я нагадаю про масове знищення священників і вірян Російської православної церкви, про постійні репресії і приниження.
Ось історія всього лише однієї сім’ї у часи Сталіна. Дідусь, Василь Гундяєв, священник, 30 років провів в ув’язненні, був одним із перших ув’язнених страшного Соловецького табору. Батько – священник Михайло Гундяєв – провів три роки на Колимі. Діти – Микола і Володимир – теж стали священниками. Молодший із них, Володимир Гундяєв – це московський патріарх Кирило. А в храмі, який будується його церквою, буде зображення Сталіна, який мучив його родину. І зображення Путіна, який почав війну в Україні й зруйнував життя мільйонів людей, серед яких, до речі, чимало парафіян Російської православної церкви в Україні, там також буде.
Коли людям не потрібен мир й коли вони забувають про страждання своїх близьких і ближніх – чи потрібен їм храм і чи потрібен їм Бог?