Після ста років перебування за кордоном сімейна реліквія Скоропадських – ікона, якій молилися кілька поколінь цієї родини, – знову повернулася до України, хоча могла не лише залишитися на Заході, а й взагалі потрапити до Росії.
У 1918-му останній гетьман України Павло Скоропадський вивіз її з собою до екзилу: спочатку реліквія зберігалась у нього та дружини Олександри в Німеччині, а згодом у їхньої молодшої дочки Олени Отт-Скоропадської в Швейцарії.
Після смерті Олени у серпні 2014 року, ця ікона була виставлена її нащадками на аукціоні в Женеві.
Там її і побачив український колекціонер Ярослав Голдун.
Дізнавшись історію реліквії, чоловік захотів неодмінно повернути цю ікону до України.
«Важко сказати, скільки людей хотіло купити її, але шанси повернутися до України вона мала дуже мізерні, адже на таких міжнародних аукціонах конкуренція надзвичайно велика», – розповідає колекціонер.
Каже, особливо хвилювався через те, аби ікона з колекції родини Скоропадських не дісталася росіянам, які теж намагалися її придбати.
Отримавши омріяний лот, Ярослав Голдун віддав його на первинну експертизу українським фахівцям. Заступник головного зберігача фондів Національного музею історії України Олена Походяща була однією з тих, хто проводив це дослідження.
Вона розповідає, що разом із колегами з різних наукових установ їм, наприклад, вдалося виявити на іконі герб родини Головинських, котрі, ймовірно і володіли цією реліквією до Скоропадських.
Загалом версій того, як вона могла потрапити до Скоропадських, наразі є дві. Згідно з першою, останній гетьман України міг успадкувати її від предків, згідно з іншою, ікона могла потрапити до Павла Скоропадського під час національно-визвольних змагань в Україні 1917–1921 років.
Підтвердити або спростувати це, а також допомогти дізнатися більше деталей про неї може подальша експертиза, якщо її дозволить провести нинішній власник, колекціонер Ярослав Голдун.
Наразі ж про ікону з колекції родини Скоропадських відомо не надто багато.
«Її треба серйозно дослідити, тому що наразі не зрозуміло, чи під срібними з позолотою шатами намальовані лише обличчя, чи повністю святі образи», – пояснює професор-історик і теолог Дмитро Степовик.
За його припущеннями, придбана Голдуном на аукціоні реліквія є швидше за все московською копією оригінальної Вишгородської ікони Богородиці, намальованої приблизно у 1090 році в одному з константинопольських монастирів і згодом подарованої у 1131 році Константинопольським Патріархом київському князеві Мстиславові Великому.
Два десятиліття вона зберігалась у храмі міста Вишгород, аж поки у 1155 році володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський (син Юрія Долгорукого) не викрав її звідти і не відвіз пізніше до Володимира-на-Клязьмі, де вона стала головною святинею збудованого ним Успенського собору та отримала назву «Володимирська».
«Із появою Вишгородської ікони Божої Матері, в Україні і поза її межами було зроблено кілька сотень її копій. І це – одна із них, приблизно виконана у XVII столітті», – пояснює Степовик.
Він також звертає увагу на те, що сюжет ікони (коли маленький Ісус притискається щічкою до щоки Богородиці) є одним із семи канонічних образів Божої Матері і має назву «Ніжність».
«Цей образ дуже інтимний і він створений для того, аби ствердити те, що Ісус мав таке ж дитинство, як і всі», – додає теолог.
Що ж до родини Скоропадських, то, за словами директора Інституту української археографії та джерелознавства Георгія Папакіна, релігія і церква відігравали для неї вагому роль.
«Так, наприклад, в одному з листів до дружини з фронту Павло Скоропадський писав, що наближається Великдень, а в нього навіть немає молитовника. Загалом він переймався церковними питаннями завжди і, навіть таємно виїжджаючи з України, вивіз з собою цю ікону», – зауважує історик та дослідник епістолярної спадщини Скоропадського.
Наразі на повернену до України ікону з колекції родини Скоропадських усі охочі можуть подивитись протягом двох тижнів – від 7 і до 20 травня, – у Національному музеї історії України.