"Візит Папи Римського залишив слід для тих людей, які шукають свою дорогу в житті" Інтерв'ю з владикою Станіславом Широкорадюком, єпископом-помічником Києво-Житомирської дієцезії РКЦ
- У червні минулого року відбувся візит в Україну Святішого Отця Івана Павла ІІ. Чим живе Римо-Католицька Церква в Україні сьогодні? Чи сталися якісь зміни після візиту?
- Життя Церкви не змінилося в якийсь надзвичайний спосіб. Воно продовжується незалежно від візиту. Але спостерігається, так би мовити, оновлення життя. Ми знаємо, дещо змінилося ставлення влади до Церкви. Змінилася і сама ментальність людей, які пізнали, чим є Католицька Церква, оскільки сам Святіший репрезентував її в Україні. Його особа справді справила сильне враження на людей доброї волі, на людей, які шукають Бога. Я думаю, що Церква певною мірою відновилася цим візитом.
Друге, на що слід звернути увагу, після візиту Папи Римського ті люди, які колись мали католицьке коріння, захотіли повернутись до своєї Церкви, незважаючи на те, що вже давно не були католиками, і навіть своїх дітей похрестили в Православній Церкві. У них відродилося відчуття приналежності до католицької віри. І найважливіше, що ми сьогодні спостерігаємо, це дух відновлення серед священиків, семінаристів, монахинь, які роздумують над проповідями Святішого Отця. Це ще та праця, яка чекає нас - власне викласти всю ту науку, яку Папа Римський мав тут, на Україні. Ми прослухали все, а тепер потрібно до кінця вникнути в це і передати іншим.
Загалом Церква як жила до візиту Папи Римського, так і живе тепер, тому що ми завжди повинні готувати людей до християнського життя, і всі ті проблеми, які ми мали, зовсім не змінилися. Вони залишились тими ж. Однак ми відчули більше сили в своїх руках, скажімо, в своїх можливостях.
Як ви знаєте, Римо-Католицька Церква в Україні є меншістю, і та меншість складає приблизно 2%. Це, за нашими підрахунками, понад 1100 000 римо-католиків. Маємо сьогодні на Україні три духовні семінарії, які теж після візиту Папи збільшилися. Спостерігається також ріст покликань на 25%. Це не лише священичі покликання, це покликання також і до монашого життя. Це теж свідчить про те, що візит Папи Римського залишив слід для тих людей, які шукають свою дорогу в житті.
Отож, можна сказати, що Церква фактично отримала свій позитивний імпульс до праці. Звичайно, ви знаєте, яка сьогодні величезна праця у вихованні сім'ї, яка величезна праця у вихованні молоді. Церква сьогодні вступає в новий етап своєї діяльності, такої активної діяльності, щоби допомогти вирішити соціальні проблеми. Сьогодні Церква відкриває свої можливості для того, щоб допомогти людям бідним, чи через "Карітас", чи через інші церковні благодійні організації. Церква вже багато чого робить, вже існують в нас і благодійні центри для відпочинку дітей, будиночки для дітей-сиріт, для престарілих і одиноких. Це вже Церква робить конкретну роботу.
Я думаю, що найбільше, що сьогодні вселяє нову надію, це молодь, яка хоче вчитися в духовних закладах. Не тільки в семінаріях, але й у богословських інститутах, в університетах. У Києві маємо такий католицький інститут, де також все більше бажаючих вчитися. Чимало є бажаючих вчитися в університетах, скажімо, в Любліні, чи десь дальше за кордоном. Молодь хоче поглиблювати свої знання з теології і філософії. Якщо молодь цікавиться церковним життям, церковною наукою, то вже є надія на те, що Україна матиме майбутнє.
- Зараз існує проблема визнання богослов'я. Наскільки гострою вона для Вас є, тобто, наскільки Ви її відчуваєте, і чи якісь кроки з Вашого боку є у вирішенні цієї проблеми? А, можливо, вже є якісь досягнення?
- Я думаю, що досягнень таких великих ще немає, тому що тільки ведуться дискусії. Не знаю, як там на Західній Україні про це говорять, але тут ми все частіше зустрічаємося з цим питанням. Чи дійсно ми потребуємо, щоби держава мала своє богослов'я, тому що тут є той підводний камінь, якого ми боїмося? Скажімо, якщо держава буде мати своє богослов'я, то вона може і вчити своїх богословів. Ми боїмось, щоб не були атеїсти тими богословами. Ми все-таки хочемо, щоби богослов'ям займалася Церква. Інша справа - щоби держава визнала державними наші богословські навчальні заклади. Це дуже важливо для нас.
Вагомим завданням є виховання семінаристів. Незалежно від того чи держава визнає семінарію державним закладом, чи не визнає, ми повинні мати священиків на високому рівні, тому що від цього залежить майбутнє нашої Церкви. Якщо навіть будемо мати семінарію, яка буде визнана державою, але там буде низький рівень освіти, то від цього Церква не виграє. Ми дбаємо про те, щоби виховання давало перспективу і вищий рівень для Церкви, особливо для священнослужителів.
- Зараз більшість духовенства виховується тут, в українських семінаріях, чи переважно приїжджають зі студій із Заходу?
- Переважна більшість навчається в Україні, але отримати вищий ступінь у богословських дисциплінах, скажімо докторат, можна в Римі, у Польщі чи в Німеччині. Перед нами стоїть проблема нестачі досвідчених професорів Половина наших професорів, які викладають у семінарії, це вихідці з України. Запрошуємо також викладачів із Італії, Польщі, Словаччини.
- Чи існують сьогодні гарячі проблеми у стосунках Римо-Католицької Церкви в Україні з владою?
- Очевидно, після візиту Папи стосунки покращилися. Звичайно всі дуже позитивно говорять про цей візит. Однак проблеми залишилися. Не змінилася, на жаль, і ментальність державних службовців, тому що як стояли гострі питання про передачу наших храмів, так вони і залишилися. І ті самі листи і відписки ми продовжуємо отримувати. Наприклад, щодо церкви Св. Миколая у Києві. Вона повинна бути передана нам, але ми не можемо зліквідувати єдиний органний зал в Києві. Ми стоїмо на тій позиції, щоб храм належав Церкві, а органні концерти можна організовувати на зразок того, як це роблять в церкві Св. Олександра. Так само стоїть проблема власності. Храм не передається Церкві в постійне користування, а лише в оренду. Ця оренда повинна поновлюватися кожних два роки. Це означає, що ми постійно на квартирі у держави. У цьому напрямку я не бачу якихось змін. По цілій Україні можна назвати безліч таких прикладів. Ці проблеми існували ще до візиту Папи, вони залишилися, і ніхто їх не спішить вирішувати. Навіть навпаки. Наприклад, в Севастополі нам мали передати храм. Після візиту Папи повідомили, що змінилось законодавство і тепер ми не зможемо отримати його. Отож, ситуація навколо церковної власності є невтішною.
- Актуальною є проблема релігійного законодавства, тобто, як Церква з державою мають намір врегульовувати свої стосунки, як держава ставиться до Церкви, юридичний статус Церкви і т.д. Яка позиція Римо-Католицької Церкви в тій справі?
- Позиція у нас єдина, така, як скрізь у світі. Повинні бути відпрацьовані відносини між Церквою і державою. Я вже не говорю про конкордати, як це у всіх цивілізованих державах роблять, скажімо, в Польщі, Німеччині. Повинне бути законодавство, яке би регулювало наші відносини. Однак до цього часу наші чиновники вважають, що держава повинна контролювати і мати всі ті функції, які були за часів Радянського Союзу. На жаль, наше законодавство не працює в тому напрямку, щоби щось змінилося.
Ми стоїмо на тій позиції, що, власне, мусять бути якісь права і відносини між Церквою і державою, і це повинно підтверджуватися документально, щоб ми мали закон. Але я завжди підкреслюю, що закон не все вирішує, навіть ті закони, які ми маємо, вони не виконуються. Ми стільки мали тих указів президента про те, що церковне майно має бути передане Церкві, про невикористання культових споруд не за призначенням. Але фактично ніхто цього не виконує. І я думаю, що тут найголовніша причина в тому, що законодавство ще не все вирішує. Тут потрібно виховувати людей, які би вміли виконувати ті закони і розуміли, що таке справедливість, а не шукали у цьому вигоду.
- Римо-Католицька Церква в Україні має свої засоби масової інформації. Як виглядає взагалі ця сфера, і яка Ваша оцінка висвітлення релігійної тематики в світських засобах масової інформації?
- У часі візиту Папи були зрушення у цій сфері. Сьогодні ж не особливо спішать висвітлювати наші мас-медіа релігійну тематику. Винятком є якісь сенсації чи конфлікти. Римо-Католицька Церква має свої мас-медіа, свою газету, яка виходить регулярно, свій квартальник, має своє бюро - медіа-центр, де ми постійно стараємося мати контакти з пресою, мас-медіа, щоби спільно працювати у цьому напрямку Ця праця просувається, тому що журналісти - це досить відкритий народ, вони шукають контактів, шукають співпраці. Я думаю, що це не проблема сьогодні. Є проблема в фахівцях. Слід додати, що співпраця між державними і церковними мас-медіа розвивається.
- А що робить Церква? Чи, можливо, у вас є якийсь курс у вихованні тих журналістів, які могли б висвітлювати і працювати не тільки у ваших, а й в інших виданнях, писати на релігійну тематику. Чи в Колегії Святого Томи щось таке відбувається?
- На жаль свого ми не маємо, а Інститут Св. Томи має інше спрямування. Ми маємо можливість посилати людей на навчання. Зараз у нас є можливість скеровувати в Інститут Кіномистецтва у Києві, хочемо направити закордон, скажімо, до Польщі, де б вони могли отримати журналістську освіту.
- Переважно література, яка видається Церквами, зокрема Католицькими, є перекладеною. Як взагалі виглядає видавництво Римо-Католицької Церкви в Україні?
- Перш за все, ми хотіли би мати насамперед ту літературу, яка потрібна в духовних семінаріях. Ви знаєте, що після комуністичної системи фактично нічого не залишилося. Нам постійно приходиться ці книги позичати в Польщі чи в Італії. Соціологічні і філософські книги, які нам потрібні, написані іноземними мовами. Насамперед для нас стояло питання, щоби перевести українською мовою все, що нам сьогодні необхідне. Тому більшість наших сил вкладаємо в те, щоби ці переклади робити. Навіть книгами до святої Меси ми до цієї пори користувалися латинськими, польськими, угорськими. Тепер хочемо, щоби було вже наше, українське видання, яке було б доступне всім.
- Якщо ми хочемо говорити про духовну літературу, то є вже автори, які пишуть книги такого плану. Ми видаємо їх. Маємо видавництво "Кайрос", також видавництво Київського Вікаріату, яке займається книгами для дітей та молоді, щоб якомога більше простої, але дуже важливої релігійної інформації давати їм. Все це розвивається помалу. Основна проблема - фінансова. Як ви знаєте, книжок ніколи не є забагато.
-Як зараз виглядає благодійна діяльність Церкви?
- Церква працює в цьому напрямку. Ми маємо три центри, де влітку відпочиває понад 130 дітей в кожному. За підрахунками, у цьому році в наших центрах відпочивало понад 2600 дітей. Це вже дуже добре. Наші центри працюють для того, щоб допомагати людям.
Інтерв'ю взяв Тарас АНТОШЕВСЬКИЙ
Київ, грудень 2001