23 серпня християни візантійської традиції відзначають пам’ять Іринея, єпископа Ліону (Лугдуну), Отця Церкви ІІ ст., одного з найвизначніших богословів-апологетів, котрий систематизував усі відомі на той час єресі. Римо-католики та лютерани вшановують його 28 червня.
Апологети — друге покоління Отців Церкви після апостолів і свою назву отримали від того, що їм доводилося обстоювати християнську віру, яка щойно спиналася на ноги, перед різними викликами. З цією метою вони активно послуговувалися знаннями з античної філософії.
Іриней народився близько 135 р. у Смирні (Мала Азія) і був учнем св. Полікарпа, котрий ще пам’ятав проповідь апостолів. Знання Святого Письма та Передання поєднав з філософією, риторикою, поетикою, що згодом стане йому в пригоді під час зудару з різними хибними вченнями.
Полікарп, єпископ Смирни, відзначаючи здібності Іринея, відрядив його до Лугдуну в Галлії. Місцевий єпископ Потин висвятив його на священика. Коли 177 р. між Церквою в Малій Азії та Апостольським Престолом спалахнула суперечка про дату святкування Пасхи, Іринея вислали до Риму з листом від клиру Галлії, що не годиться через такі несуттєві розбіжності вносити сум’яття в церковне життя.
На час відсутності Іринея в Лугдуні розпочалося гоніння проти християн імператором Марком Аврелієм. Кров’ю засвідчив свою вірність Христові єпископ Потин. Коли 178 р. Іриней повернувся в Галлію, його замість Потина призначили єпископом Лугдуну.
Окрім язичництва, яке ніяк не хотіло здавати своїх позицій у суспільстві християнству, на перешкоді поширенню Христового Євангелія став гностицизм. Зовні ця система вчень виглядала християнською, але насправді викривлювала Боже Об’явлення у багатьох важливих моментах.
Гностики вважали слово Боже адресованим не всім людям, а лише окремій категорії (себто їм самим), яка єдина в підсумку спасеться. Себе як носіїв вищого знання (гнози) проголошували духовними, тоді як іншим людям — так званим душевним та тілесним — у цьому знанні й спасінні відмовляли.
Усе, що пов’язане з матерією, в тому числі статевість, подружжя, людське тіло як таке, вважали злом. У світобудову вносили дуалізм, вчення про два однаково сильні начала — добре і зле. Добрий бог для них — це милосердний бог Нового Завіту, а злий — караючий у Старому. Звідси й різке протиставлення ними двох частин Святого Письма.
Гностики розділилися приблизно на три десятки різних течій, деякі з яких вдало маскувалися під ортодоксальне християнське вчення. Писали свої євангелія — багато з них відомі сьогодні як апокрифи. Щоб якось цьому зарадити, Іриней Ліонський 180 р. пише працю в п’яти книгах “Викриття фальшивої гнози”, більше знану як “Проти єресей”. У ній він аналізує вчення кожної з гностичних течій, протиставляючи їм здорові засади віри, об’явлені у Святому Письмі та передані апостолами.
Ще один твір Іринея Ліонського, який теж зберігся до нашого часу, “Доказ правдивості апостольської науки” являє собою своєрідний катехизм, де на противагу гностичному ексклюзивізму в доступний пересічному читачеві спосіб описані правди віри. Наприклад, відома аналогія Іринея про Пресвяту Трійцю: Отець творить усе “двома руками” — Словом (Сином) і Мудрістю (Духом).
Бог не ділиться на “старозавітного” і “новозавітного”, доброго і злого, правителя вищого духовного світу і правителя нижчого матеріального. Він — єдиний. Старий і Новий Завіти об’являють одного й того ж Бога та є однаковою мірою ним натхненими.
Задля спасіння людства Син Божий прийшов у тілі, що спростовує твердження гностиків, буцімто все матеріальне є злим. Тому Іриней Ліонський у своїх працях стільки уваги приділяє Воплоченню. Христос прийшов у світ, щоб спасти людину цілісно та подарувати їй воскресіння у тілі.
З творів Іринея Ліонського беруть свій початок відомі з літургійних текстів зіставлення та протиставлення: Христос — новий Адам, Богородиця — нова Єва, створення людини з непорочної землі та Воплочення Спасителя з Непорочної Діви, ангел-спокусник і ангел-благовісник, дерево пізнання добра і зла як привід до гріхопадіння та дерево Хреста як засіб відкуплення, ворожнеча людини з Богом у гріхопадінні та примирення з ним у Воплоченні.
Боже Об’явлення скероване до всіх людей, а не до окремої вибраної касти просвітлених “вищим знанням”. Творець хоче, щоб усі люди спаслися. Мало того, увесь сотворений світ очікує на своє відновлення у Ісусі Христі та цілковите підпорядкування йому як Голові (теорія рекапітуляції Іринея Ліонського).
Щоправда, не всі відкриваються на цей дар. “Отець неосяжний. Завдяки ж Його любові та благоволінню до людей, а також згідно зі своєю всемогутністю, Він тим, хто Його любить, дарує і це, тобто боговидіння” (Іриней Ліонський). Недоступний людському сприйняттю у своїй сутності, Бог робить вірних учасниками своєї любові та свого світла, перебувати в яких означає з Ним спілкуватися. “Його ж сяйво животворить їх, тому ті, хто бачить Бога, причасники життя” (Іриней Ліонський).
Виконавши свою місію та зробивши свій вклад у вчення Церкви, Іриней Ліонський таки здобув мученицький вінець. В Лугдуні почалося нове переслідування християн за імператора Септимія Севера. 202 р. від меча гонителів загинув святитель Іриней. Його мощі поклали у храмі св. Йоана, який згодом став називатися на честь св. Іринея Ліонського. У XVI ст. гугеноти зруйнували могилу святого та осквернили його мощі.
2022 р. Папа Франциск проголосив св. Іринея Ліонського Вчителем Церкви на знак його визначного внеску в розвиток її вчення про Пресвяту Трійцю, Воплочення, спасіння, світ, людину та викриття оманливих теорій.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##