Різдво Христове святкується більшістю християн світу 25 грудня, хоча імовірність, що Христос народився 25 грудня, менша одного відсотка. На цю дату не сильно звертали увагу у перші віки християнства.
У Святому Письмі не вказується ні день, ні конкретний рік, коли саме народився Христос (через що окремі християнські течії відмовлятися від святкування Різдва). Що знаємо із Святого Письма про народження Ісуса Христа? Хто з євангелістів описує цю подію? Чому не відома дата народження Спасителя (можливо у ті часи дати народження не були такими важливими для ізраїльтян й, вочевидь, тоді ніхто день народження не святкував)? Чи все із написаного у Святому Письмі про народження Христа слід розглядати як історичні факти? Зокрема, про зорю, яка зупинилася, і те, що мудреці принесли «золото, ладан та смирну»? Як щодо року народження Христа? Відлік нашої ери пов'язують із Різдвом Христовим? Та чи справді Ісус народився у 1 рік нашої ери?
***
Новий Завіт про Різдво Ісуса
Про Різдво Ісуса пишуть двоє з чотирьох Євангелістів, а саме Матей і Лука. Прочитати описи народження Ісуса Христа і все, що потім чи перед тим було пов’язане з цим, можна у Євангеліста Матея в розділі 1 і 2, а у Євангеліста Луки в розділі 1 від 46 вірша до 2 розділу 40 вірша. Ці євангелісти взаємодоповнюються: хтось пише про ангелів підчас народження, чи про пастухів (Лука), інший про мудреців зі Сходу чи зірку над Віфлеємом (Матей) тощо. Одні події там більш реалістичні, і біблеїсти не мають великих застережень щодо них, інші натомість більш катехитичні і подані щось на кшталт притчі, як от мудреці і зірка, втеча до Єгипту, вбивство Іродом немовлят віком до 2 років. Про це все, тобто передусім про 2 розділ Євангелія від Матея, можна окремо говорити, пояснюючи що і як Матей хотів донести читачеві у цьому розділі, але коротко можна лише сказати, що історичності подій описаних там, надавали символічного значення вже визначні Отці Церкви, а сьогоднішні дослідники Святого Письма і поготів.
Саме ці двоє Євангелісти, Матей і Лука, доходять так би мовити до кінця в своїх Євангеліях, і тому ми саме від них довідуємося про ці початки. Справа в тому, що Добра Новина проголошувалася початково таким чином, що говорилося передусім про смерть і Воскресіння Ісуса Христа заради нашого спасіння, і тому треба слухачам покаятися, прийняти прощення і отримати плоди цих спасительних подій, якими були пасхальні події наприкінці земної місії Месії, тобто власне смерть і Воскресіння. Це була так звана керигма, тобто урочисте проголошення спасительних дій Бога на землі.
Натомість дещо пізніше почали проповідувати також історію земного шляху Спасителя, з усіма подіями і промовами, які відбувалися на цьому шляху. Все відтворювалося зі слів свідків цих подій, передусім Апостолів. Ще пізніше це все було записано Євангелістами, кожним таким чином, на підставі яких свідчень чи документів він працював над своїм Євангелієм. Так з’явилися розділи у Євангеліях, які передували смерті і Воскресінню Христа. У Марка і Йоана ці попередні події починаються від Хрещення Христа у Йордані. Натомість Матей і Лука пішли ще далі, і описали історію появи у цьому світі Месії, тобто історію Його народження. А Лука взагалі пішов до самого кінця, і описав історію Благовіщення.
***
Рік народження Ісуса Христа
Якщо йдеться про дату Різдва Ісуса Христа, то загалом з того, що подають євангелісти, важко її вичислити. Наприклад, Євангеліст Лука пише: «Тими днями вийшов наказ від кесаря Августа переписати всю землю. Перепис цей, перший, відбувся, коли Сирією правив Квіріній» (Лк 2, 1-2). З історії відомо, що Квіріній правив у Сирії, і проводив перепис, але це правління припадало вже на 6 рік нашої ери, коли був проведений той історично зафіксований перепис, і цей перепис вже був «другим», а не як пише Лука, «першим». Зрештою, пізніше Лука згадуватиме цей другий перепис і про події, які тоді відбувалися в Юдеї, у Книзі Діянь Апостолів (див. Дн 5, 37).
Більшість істориків приходить до висновку, що Лука помилково поміщає Квірінія при першому переписі, про який ніхто не згадує, натомість про другий перепис згадує тодішній історик Йосиф Флавій, і він напевно мав місце. Інші історики все-таки твердять, що той перший перепис мав місце, просто про нього ніхто із сучасників не згадує, і що він відбувся за часів Ірода Великого. Крім того, деякі археологічні розкопки якось нібито натякують – хоча і не прямо, – що Квіріній міг бути два рази намісником Сирії, і той перший раз – ще до нашої ери. Ще дехто тлумачить, що коли Лука пише: «Перепис цей, перший, відбувся, коли Сирією правив Квіріній» (Лк 2, 2), то слово «перший» грецькою «prote» можна теж перекласти як «перш ніж», «перед», тобто хтось інший робив цей перепис, перед намісництвом Квірінія. Зрештою, Тертуліан ще наприкінці ІІ століття твердив, що перепис провів один з попередників Квірінія, а саме – Гай Сентій Сатурнін, який був римським намісником Сирії від 9 до 7 або 6 року до н. е. За його часів і був царем Юдеї Ірод Великий, про якого є мова у Євангеліях від Матея і Луки.
І ось тут починається цікаве. Ірод Великий був царем Юдеї – призначений Римом – від 37 по 4 рік до нашої ери. Про нього згадує Євангеліст Матей у другому розділі свого Євангелія. Згадує теж про Ірода Великого Лука при нагоді опису історії народження Йоана Хрестителя (див. Лк 1, 5). Отже, базуючись на цих даних, Христос напевно не народився у першому році нашої ери, лише раніше, як мінімум на 4 роки до нашої ери, а як кажуть науковці – навіть як мінімум 6 років раніше. Тобто 2024 рік нашої ери – це був би, якби бути точними, рахуючи «від Різдва Христового» десь 2030 рік. Звідки ж взялася помилка?
***
Наша ера і помилка Діонісія Малого
Помилку запровадив винахідник «нашої ери», а саме Діонісій Малий, святий монах з Балкан, що проживав у Римі у першій половині VI століття. Він на замовлення Папи Йоана І, опрацював 525 року нові календарні таблиці, подібні до тих, які раніше були опрацьовані в Олександрії для потреб пасхалії. У той час християни мали юліанський календар, але датація велася від початку правління імператора Діоклетіана, а саме від 284 року. Зрештою, роки у Римі у часах Діонісія, тобто у VI столітті, називалися іменами консулів, які тоді правили у Вічному Місті, що у той момент ще входило до складу Остготського королівства. У всякому разі, щоб «викинути з календаря» цього ворога християнства, Діоклетіана, вирішено починати літочислення від Різдва Христового. Діонісій порахував, що Христос народився у 753 рік після заснування Рима. І власне тут помилися на ті 4-6 років.
Яким чином помилився? Взяв з Євангелія від Луки, що Христу на початку його публічної діяльності було «якихось років тридцять» (див. Лк 3, 23). Взяв до уваги також, що Христа розіп’яли на передодні єврейської Пасхи за правління імператора Тиберія. Використовуючи місячний і сонячний календарі, Діонісій вирахував тодішню дату Пасхи, і вона вийшла в нього у день 25 березня 31 року «після народження Ісуса». Шляхом складних обчислень Діонісій дійшов висновку, що цей рік, у якому він писав свої таблиці, є 525 роком від Втілення Ісуса Христа (саме втілення, а не народження, тобто за 9 місяців до Різдва!). У той же час, згідно Олександрійських пасхальних таблиць, та деяких інших календарів, які Діонісій при обчисленні проігнорував, Втілення Христа вони поміщали на дещо ранню дату, ніж Діонісій. Однак саме таблиці Діонісія поступово починали набирати популярності, і його Anno Domini Nostri Iesu Christi (скорочено: A.D.), тобто «Рік Господа Нашого Ісуса Христа», увійшло як момент початку нашої ери. Якщо Втілення, згідно з Діонісієм, мало місце 25 березня 1 року нашої ери, то відповідно Різдво Христове припадає на традиційну вже тоді дату, а саме на 25 грудня 1 року нашої ери.
***
Сумніви щодо обчислень Діонісія Малого
Одним з перших, хто піддав сумніву обрахунки Діонісія, а отже і рік народження Христа, від якого обчислюється рік нашої ери, був польський єзуїт та історик Лаврентій Суслиґа (1570-1640). Пишучи свою дисертацію 1605 року, Суслиґа вважав більш правдоподібною датою народження Христа 4 рік до нашої ери. Базував це твердження на аналізі хронології життя царя Ірода і деяких його потомків. Дещо пізніше німецький астроном Йоганн Кеплер (1571-1630), прочитавши дисертацію Суслиґи, визначив роком смерті царя Ірода Великого 4 рік до нашої ери. Це переконання базувалося на історику Йосифу Флавії, з творів якого вже можна було вивести, що смерть Ірода Великого мала місце десь у 4 або 3 році до нашої ери. Кеплер однак звернув увагу на інший факт з творів Йосифа Флавія, а саме, що напередодні смерті царя Ірода відбулося місячне затемнення, і астроном Кеплер вичислив цю подію як таку, що відбулася 4 року до нашої ери.
Отже, Ісус не міг народитися після цієї дати, лише перед нею. Додаючи тут факт про перепис, який при народженні Христа напевно не був тим другим, лише раніше, то і маємо десь 6 або навіть 7 рік до нашої ери як історичний рік Різдва Христового. Це все звичайно робочі гіпотези, але напевно більш вірогідні, аніж та, що Христос народився 1 року нашої ери.
***
25 грудня як день народження Ісуса Христа
Різдво Христове святкується більшістю християн світу 25 грудня, хоча імовірність, що Христос народився 25 грудня, менша одного відсотка. На цю дату не сильно звертали увагу у перші віки християнства. Приміром Іриней Ліонський (+202) чи Тертуліан (+ б. 220) взагалі не згадують про це свято у літургії, а тим більше про його дату. Деякі натомість, як от Оріген (+256), навіть висміювали спроби зафіксувати Різдво до якоїсь дати, як це у його часах вже практикували християни Риму, тому що таємницю Різдва Бога, на думку Орігена, неможливо зафіксувати, як це ми робимо з нашими днями народження. Для Орігена спроба зафіксувати Різдво на конкретний день – це «язичницька практика».
Проте, цей день, 25 грудня, поступово почав закріплюватися, бо ця дата у Юліанському календарі була визначена як день зимового сонцестояння, тобто як найкоротший день у році, і після дні починали збільшуватися, ставали світлішими – гарний символ приходу Христа у світ, щоб його «роз’яснити своєю присутністю». Крім того, у римських язичників це був день народження бога-Непереможного Сонця (Dies Natalis Solis Invicti), перейнятий римлянами у ІІІ столітті після Христа зі східного культу бога Мітри, а тому поміщення на цю дату Різдва Христа, Сонця світу, було символічним кроком. Але ще до цієї адаптації східного свята Непереможного Сонця римляни-язичники під кінець грудня мали свій язичницький фестиваль Сатурналії, в яких християни, ясна річ, відмовлялися брати участь.
Варто однак додати, що теорія про просте уміщення християнами Різдва Христового на день язичницького свята Народження Непереможного Сонця, є лише теорією – ні разу про цю заміну не згадується у християнських авторів. Натомість християни, що використовували тоді Юліанський календар, були в курсі, що там 25 грудня визначене, як день зимового сонцестояння, і що потім день починає зростати і світлішати. А тому те, що можна зустріти в проповідях того часу відносно Різдва і дати 25 грудня, так це не заміна поганського свята, але що Христос «наше Світло», «наша Ясність», Той, хто розсіює темряву тощо. Тому визначення дати Різдва на 25 грудня мало скоріше і в першу чергу зв’язок з астрономією і календарем, і лише як другорядний наслідок – з заміною язичницьких святкувань у той самий день. Властиво, то це не на початку християни перейняли язичницький день і помістили на його місце свій християнський празник, але це набагато пізніше почали до вже християнського Різдва, що святкувалося 25 грудня, додаватися язичницькі елементи. Приміром, ялинка, взята від друїдів, з їхніх пізньосередньовічних ритуалів. Чи теж наші «коляди», «дідухи» тощо.
І якщо ще у ІІ столітті Різдво Христове деякі християни Римської імперії святкували у другій половині квітня, а учитель Орігена, Климент Олександрійський, що жив на початку ІІІ століття, говорить про 17 листопада як про день Різдва Христа (хтозна на якій підставі?), хоча також згадує в одному своєму творі «деяких, що святкують Різдво 21 березня, інші – 21 квітня, а ще інші 20 травня». Про 25 грудня взагалі не згадує (див. Климент Александрійський, Стромати, І, 21). Але вже у середині IV століття, дата 25 грудня стає домінуючою якщо йдеться про літургійний спомин Різдва Христового.
До речі, деякі дослідники пов’язують уміщення дати Різдва Христового на 25 грудня з… датою Його смерті. Була традиція, ще з часів Тертуліана, або і раніше, що Христос помер того самого дня, коли і прийшов у цей світ. Це була древня юдаїстична традиція, що Сотворіння і Викуплення повинні відбутися того самого дня. У Вавилонському Талмуді, створеному на перетині XIII-XIV століть, є між іншим про цю традицію мова: двоє рабинів з ІІ століття дискутують, і один з них твердить, що «місяця нісана був сотворений світ, у нісані народилися патріархи, на Пасху теж народився Ісаак, у нісані наш народ був викуплений з Єгипту,… і в нісані також наш народ у майбутньому буде остаточно викуплений» (див. Rosh Hashanah 11a).
Власне, Тертуліан десь біля 200 року пише, що день 14 нісана, тобто п’ятниця розп’яття Христа – це наше 25 березня. І саме цього дня святкувалося Благовіщення. Відповідно, 9 місяців пізніше маємо народження Христа, тобто 25 грудня. Потім, про 25 березня як про день смерті Христа писатиме якийсь анонімний автор з Північної Африки на початку IV століття, у трактаті «Про сонцестояння і рівнодення» так: «Саме тому наш Господь був зачатий вісім днів перед квітневими календами [25 березня], і це є одночасно день страстей Господніх і Його зачаття». На підставі цього логічно виводить автор день Різдва на 25 грудня (див. Трактат De solstitia et aequinoctia conceptionis et nativitatis Domini nostri Iesu Christi et Iohannis Baptistae). Августин в одній з проповідей про Трійцю повторить цю ідею про причину уміщення Різдва на 25 грудня (див. Августин, Проповідь 202).
На Сході подібно вираховували день смерті Христа, опираючись на 14 нісана, але так як використовували не римський, Юліанський календар, як це робив Тертуліан, лише свій, грецький, то їм це виходило на 6 квітня. Відповідно, Різдво пересунуте на 9 місяців пізніше, було 6 січня – разом з Епіфанією. Так воно і залишилося у вірмен, лише Благовіщення пересунулося на один день, на 7 квітня. Підсумовуючи, традиція уміщення Різдва Христового на 25 грудня має радше юдаїстичне коріння, аніж язичницьке.
Власне, якщо говорити конкретно, то 354 року вперше згадується – і потім тут і там у різних авторів повторюється – день 25 грудня як день Різдва Христового (див. Chronographus anni CCCLIIII). У цьому календарі з 354 року його автор, римський каліграф Діонісій Каліграф, покликується на 336 рік, що саме тоді в Римі християни святкували Різдво Христове 25 грудня, і так там пише: «Hos cons. dominus Iesus Christus natus est VIII Kal. Ian. d. Ven. luna XV», тобто: «При цих консулах Господь Ісус Христос народився у 8-й день до січневих календ у п’ятницю 15-го місяця» (див. Monumenta Germaniae Historia. Auctorum Antiquissimorum, Berolini 1892, IX).
Одним з перших відомих проповідників, що говорив у своїх проповідях про 25 грудня як про день Різдва Христового, був єпископ Верони Зенон (362-380). Однак, скоріше за все, день 25 грудня, пов’язаний з Різдвом, існував і раніше. Августин в одному своєму творі, написаному біля 400 року, згадує єретиків-донатистів з Північної Африки, які 312 року «святкували Різдво 25 грудня, але відмовлялися святкувати Епіфанію 6 січня». Тому, можна припустити, що дата 25 грудня сягає ще кінця ІІІ століття.
З християнського Заходу ця дата досить швидко перебралася на християнський Схід. 370 року Василій Великий, архієпископ Кесарії Кападокійської в Малій Азії пише про 25 грудня як про день Різдва Христового. 380 року Григорій Назіянський, архієпископ Константинополя, також згадує 25 грудня як день Різдва. 386 року Йоан Золотоустий, перебуваючи ще в Антіохії, також говорить про цю дату, пов’язуючи її з Різдвом. В одній з проповідей, виголошеній власне 386 року в Антіохії, каже, що «не пройшло ще й 10 років, як цей день став відомим і у нас». Пізніше, 432 року, Кирило Олександрійський говоритиме як про щось очевидне, що дня 25 грудня ми, християни, святкуємо Різдво Христове.
В Єрусалимі у IV столітті свято Різдва Христового було ще невідоме як окремий літургійний спомин, святкувалася тоді лише Епіфанія, тобто Богоявлення чи Хрещення в Йордані, що мало місце 6 січня. Проте, вже наступного століття, а саме за патріарха Єрусалиму Ювеналія (418-458) починають і тут теж святкувати Різдво Христове як окреме свято, і теж 25 грудня. Щоправда, наступні патріархи Єрусалиму відмінили це свято, як «не наше, не традиційне», і поєднано його знову з Богоявленням, але у VI столітті воно знову було привернуте, як самостійне, і вже на постійній основі святкувалося 25 грудня. Вірмени аж до початку XIV століття святкували лише Епіфанію (і в тім теж Різдво), проте 1306 року виокремили Різдво Христове як самостійне свято. Сьогодні, щоправда, лише вірмени-католики святкують Різдво окремо від Епіфанії, бо Вірменська Апостольська Церква і далі святкує лише Епіфанію, і лише разом з нею Різдво Христове.
Августин в одній зі своїх проповідей з приводу урочистості Різдва Христового, написаній на початку V століття, так обґрунтовує святкування Різдва 25 грудня: «Отже, Він народився в день, який є найкоротшим у земному році, а наступні дні починають тепер збільшуватися. А тому, Він (народжуючись), низько нахилившись, щоб підняти нас, обрав цей найкоротший день, але в цей же день починає бути все більше світла» (Августин, Проповідь 192). І вже у V столітті, дата 25 грудня була остаточно затверджена для майже всього християнського світу як день Різдва Христового. Особливо папа Лев Великий (440-460 роки понтифікату) багато виголосив проповідей про Різдво Христове і в тім теж про день Різдва – 25 грудня.
Отже, дата 25 грудня, хоча і досить давня і має свою традицію, проте вона є символічною. Звичайно, вона є сьогодні «точніше символічною», аніж інші дати, з огляду на більшу точність григоріанського календаря. Крім того, у цей день більшість християн світу святкує Різдво Христове. Тому ця дата є також у певен спосіб об’єднуючою. Бо не знаючи точної дати народження Христа, треба вибрати якусь одну, щоб символічно в один день літургійно святкувати цю велику подію і цю велику Таємницю нашої віри.