Про важку втрату для УКУ та для історичної спільноти України і закордону з відходом до вічності професора Ігоря Скочиляса розповів Архиєпископ і Митрополит Філадельфійський, Президент Українського Католицького Університету Борис Ґудзяк. У ці хвилини на відомому Личаківському цвинтарі у Львові відбувається поховання великої і світлої людини.
"Сьогодні у мовчанці і збентеженні, але з вірою і надією ми піднімаємо руки перед невимовним таїнством переходу від життя земного до життя вічного вашого Чоловіка, Батька, Брата, Друга, Колеги, Наставника — Ігоря Скочиляса, і з відкритими долонями віддаємо його у руки Божі. У руки Того, який Ігоря створив і збудував та дарував нам. Дякуємо Господеві, що у нашому житті, бодай так коротко, була ця прекрасна і світла Людина.
Ми вдячні Ігореві за те, що він був таким, яким був — джерелом світла і надії. Усміхненим, хоч і часто заклопотаним, оповідачем історій — давніх та особистих", - промовив онлайн під час прощання владика Борис.
Він згадав, що познайомився з молодим дослідником Ігорем Скочилясом чверть століття тому, коли в Україні майже не було церковних істориків. За цих 25 років професор Скочиляс створив школу, виховав учнів, ініціював велику кількість проєктів, видав більше, ніж 250 наукових праць — книг, статей, розвідок — як з церковної історії, так і про свій рідний тернопільський край.
"Ігор виховувався як історик у архівній документальній школі Ярослава Дашкевича. Основною тематикою своїх досліджень він вибрав XVIII століття і залишався цій темі вірним впродовж свого дослідницького життя. Це найменш досліджене століття у нашій церковній історії, хоч і має багатющий архів джерел. Та небагато було таких працьовитих і відважних як Ігор, щоб пірнути у цю глибінь. Він також не боявся заглиблюватися у суміжні теми, або ж просто з азартом братися за щось незвідане.
Ігор не був сухим науковцем, що лише може висиджувати незліченні години в архівах чи біля комп’ютера, працюючи над черговою книжкою. Він був людиною глибокої віри, і ця віра втілювалася в його наукову працю, викладання, служіння. Він давав платформу для інших науковців, щоб вони могли працювати і публікуватися. Завдяки тому, що професор Скочиляс був принциповим, духовно глибоким, ревним дослідником і педагогом, він став одним зі співтворців і носіїв етосу Українського Католицького Університету, який прагне вплинути на освіту і науку, на Церкву та суспільство, на життя людей, на історію.
Найважливіший з починів, у якому відображені історіософія і характер Ігоря Скочиляса, це проєкт “Київська Церква”. Покійний був його натхненником і корифеєм. У рамках цієї наукової ініціативи вже надруковані десятки томів авторста різних істориків. Це була праця Ігоревого життя. Становлення історика такого рівня як Ігор Скочиляс — це справа десятиліть, і зараз він був на піку своєю наукової плідності. Для УКУ буде викликом гідно продовжити цей проєкт.
Ігор Скочиляс не належав до тих академічних істориків, яким легше з древніми папірцями, аніж з людьми. Навпаки, він був науковцем наскрізь соціальним — до своїх проєктів він прагнув ангажувати інших. Та й навіть у архівних матеріалах, досліджуючи Київську Церкву, Ігор насамперед бачив живих людей, спільноту і їхню відкритість на Божий дотик. Він намагався показати як жила Унійна Церква, ламати стереотипи та донести живучість традиції до сучасних поколінь".
Ігор прагнув рости і розвиватися. Його дослідницька працьовитість була гідна подиву, і він став найбільш публікованим церковним істориком нашого часу... Ігор Скочиляс був улюбленим викладачем для багатьох, він вмів захоплювати своєю тематикою, а ще більше — людяністю, вмінням підтримати і бути поруч. Студенти його любили і шанували. Любитимуть і шануватимуть.
Він був не лише викладачем і дослідником, плідним автором та організатором науки, а й адміністратором — у різний час працював деканом Гуманітарного факультету УКУ і проректором з питань наукової роботи. Проте найбільше його манили дослідницька праця і виховання студентів. Відслуживши плідний термін деканства і віце-ректорства, професор Скочиляс всеціло повернувся до науки, до розвитку своєї церковно-історичної школи... Схиляю голову перед його подвигом служіння в університеті та в академічній громаді, зокрема студентам. Нам бракуватиме тих книг, які він уже ніколи не напише. Бракуватиме того, який так органічно поєднував віру і розум, архівну працю й суспільну відповідальність, аскезу автора великих томів та життєрадісність харизматичного викладача. Бракуватиме його теплої усмішки... Будемо довго осмислювати його приклад і цей приклад будуватиме нас і надалі. Відкритість на Божий дотик, вміння чути Боже слово, здатність у далекому минулому бачити Божих дітей та спільноти, які прагнули жити і творити — це риси історика–християнина, людини–професіонала, інтелектуала, який віддано служить. Ці риси втілював у собі Ігор Скочиляс", - сказав владика Борис.