Панування одного нелюдського режиму змінилося іншим, може навіть ще гіршим! Ми подовжували захищати самих себе, наше право на існування, і навіть до сьогодні все ще боронимо свідомість нашої ідентичності», – наголосив в інтерв’ю «Українькій правді» кардинал Любомир (Гузар).
«Нам важливо пам'ятати віковий досвід боротьби нашого народу за свою свободу, яку нам тепер хочуть заперечити. Українське козацтво, Мазепа, діячі національного відродження 19 століття – усі вони та багато інших у різний спосіб відстоювали нашу гідність, наше право бути самостійним народом. У цьому сенсі усіх їх можемо вважати "націоналістами" – у доброму, автентичному значенні цього слова», – наголосив Блаженніший Любомир.
«Націоналізм – це не шовінізм. Шовінізм – це коли ви любите тільки своє, а ненавидите чуже. Бути патріотом, означає любити свій народ, але також шанувати інших, інші національності. Тому справжні патріоти, які себе вважають націоналістами, це ті, що вміють любити своє, не ненавидячи чужого, боронити свої права, не посягаючи на права інших», – додав він.
Щодо II Світової війни, то кардинал Любомир наголошує, що Німеччина першою напала на Радянський Союз у 1941 році. Але ж перед тим була домовленість між Гітлером і Сталіним, так званий "пакт Молотова-Ріббентропа". Тому говорити сьогодні, що винними у розпалюванні цього кривавого побоїща були лише нацисти, є нонсенсом.
«Не можна також забувати, що 1945 року перемогу над нацистською Німеччиною здобули спільно учасники Антигітлерівської коаліції, а не лише СССР... Але це не означало кінець кривавого лихоліття для українського народу.
Панування одного нелюдського режиму змінилося іншим, може навіть ще гіршим! Ми подовжували захищати самих себе, наше право на існування, і навіть до сьогодні все ще боронимо свідомість нашої ідентичності», – наголосив в інтерв’ю «Українькій правді» кардинал Любомир (Гузар).
На запитання, якими повинні бути відносини Церкви, держави та громадянського суспільства у сфері формування історичної пам'яті про Другу світову війну, першоєрарх відповів: «Має бути бажання правди, бажання зберегти і розвинути свою національну свідомість та ідентичність. Незалежно, яка партія є при владі у даний момент, – це другорядне: вона сьогодні є, завтра її не буде. Ми мусимо будувати дуже солідні підвалини національної єдності.Ми мусимо також дуже багато працювати над тим, щоб і всередині нашого народу люди вчилися шанувати один одного, дивитися один на одного як на брата чи сестру. Велике завдання Церкви полягає у тому, щоби долати та усувати всі поділи, щоб люди зрозуміли, що ми є один народ. Не Схід, Захід, Північ, Південь, члени тої чи іншої партії... Ми всі є українці! Ми можемо між собою мати різниці у поглядах, але ми є українці і мусимо згідно із цим діяти».