Кардинал Любомир Гузар у списку можливих кандидатів на Римський Престол?

За статтею John L. Allen Throwing one more red hat into the (unofficial) papal race (National Catholic Reporter, October 21, 2001) Немає формальної процедури номінації кандидатів на папство. Цей процес не передбачає попередньої заяви кандидата, не випускаються передвиборчі рекламні плакати, не проводиться спеціальне голосування для визначення кандидата. Теоретично, будь-який католик може стати наступником Папи Івана Павла II. Однак, є ще одна умова: новий Папа повинен бути членом Колегії Кардиналів і його вік не повинен перевищувати 80. Отож, серед 130 кардиналів-членів Колегії, є лише кілька потенційних претендентів на Папство. Кожен, хто стежить за станом справ у Церкві, може назвати п’ять можлих наступників Івана Павла II: Татаманзі і Ре (Італія), Денілз (Бельгія), Гамез (Бразилія), Арінзе (Нігерія). Ці імена досить шумно обговорюються пресою. Я хочу цей список поповнити ще одним ім’ям. Це – Кардинал Любомир Гузар, номінований Іваном Павлом II у лютому. Вперше я зустрів його у часі візиту Івана Павла II в Україну. Мене вразило те, як ревно служить він для 5 млн. греко-католиків України і як вміло поводить себе у досить складних стосунках з православними. На мене справило враження те, як невимушено він відповідав на найскладніші запитання репортерів. Мене це настільки заінтригувало, що я захотів поспілкуватися з людьми, які знають Гузара та Його Церкву. Я зустрівся з Кардиналом Гузарем у Римі, куди він приїхав на Синод єпископів. Ми провели у розмові кілька вечорів, сидячи у парку навпроти адміністративної будівлі Ватикану Governatorato. Ми говорили про екуменізм, коллегіальність, про український народ. Після цієї розмови я залишився переконаний, що Гузар повинен бути у списку претендентів на Папський Престол. Кардинал Любомир Гузар народився 1933 р. у Львові. 1944 року його сім’я переїхала до США, рятуючись як від нацистів, так і від більшовиків. Навчався у католицькому університеті, захистив докторат з теології в Урбаніанському університеті в Римі. Його єрейські свячення для української діаспори відбулися 1958 року у Стемфорді, штат Коннектікут. 1973 року вступив до монастиря студійського уставу в Італії. Кардинал Йосип Сліпий, глава українських католиків, 1977 року таємно висвятив Любомира Гузара на єпископа для української діаспори. Однак, через так звану “про-східну політику” Папи Павла VI, зорієнтовану на православних, Рим відмовився визнати архиєрейські свячення Гузара. Таким чином, Любомир Гузар понад десять років залишався єпископом без жодних привілеїв. Можливо це і сприяло тому, що Любомир Гузар не прагне слави, будучи переконаний, що справжній слуга Божий повинен бути позбавлений прикрас. Він не прагне пишності. Його одяг – це сіра сорочка і підтяжки, що надає його вигляду радше домашності, аніж офіційності. Після падіння комуністичної системи, Українська Греко-Католицька Церква вийшла з підпілля. 1996 року Любомира Гузара обрали єпископом-помічником глави УГКЦ кардинала Івана Любачівського, а 2001 р. він очолив УГКЦ. Називаючи себе католиком східного обряду, Любомир Гузар наскрізь проникся ідеєю колегіальності і децентралізації. Він настоює на необхідності створення папського центру, наголошуючи на тому, що у православному світі відсутність такого єднального осередку призвела до абсуртних непорозумінь. Константинополь і Москва, наприклад, екскомунікували один одного через непорозуміння щодо контролю над Естонією. “Однак буденне життя складається з багатьох речей, які не мають прямого відношення до віри та моралі”, – наголосив він. “Я віддаю перевагу місцевим Синодам і єпископським конференціям, які по відношенню до місцевої Церкви мають законодавче право”. Хто може встановити закони для всього світу? Як можна кожному зокрема надати певні вказівки? Це просто не спрацьовує”. Така постановка питання може видатися дуже привабливою для співвітчизників кардинала. З точки зору традиційних міркувань, є три перешкоди для того, щоб кардинал Гузар став кандидатом на папство: він є представником Східної Європи, після Івана Павла II багато хто вірить, що регіону прийдеться чекати кілька поколінь для того, щоб дати наступного Папу; він є громадянином Америки, а на думку оглядачів, це є перешкодою з дипломатичної точки зору, оскільки виникає ймовірність впливу ЦРУ на політику Ватикану; Папа вважається Патріархом Заходу, і буде теологічно незвичним, що цей пост обійматиме представник Східної традиції. Однак, на все це можна глянути з іншого боку: Гузар – як міст між Сходом і Заходом і як символ єдності Католицької Церкви. Звичайно, Кардинал Гузар не є настільки великим теологом як Мартіні чи Рацінгер, він не є таким дипломатом, як Ре. Однак, він є випробуваним пастором і в нього золоте серце. Його усмішка, розум, його густа борода і повнувата статура роблять Любомира Гузара символом менш імперської і більш наближеної до людей Церкви. В одній із наших останніх розмов я зауважив, що хочу розповісти про нього, як одного з тих, хто може стати наступником сьогоднішнього Папи. Він усміхнувся і промовив: “Майте жаль до старшої людини”. Погодьтесь, чи не є це ще однією причиною¸ щоб розглянути цю кандидатуру? Повний текст статті John L. Allen Throwing one more red hat into the (unofficial) papal race