В останні роки антиутопії стали надзвичайно популярними. Цитати з Оруела можна почути тепер навіть на базарі… Український книжковий ринок відразу відреагував на цей новий тренд, поповнившись новими перекладами Оруела та Гакслі. Проте жанр в тренді не лише в Україні. Скажімо, у Франції вже з’явився твір, який намагається виразити сучасні страхи європейського суспільства. Маю на увазі книгу Булема Сансаля «2084», яка недвозначно відсилає нас до твору Джорджа Оруела. В книзі Сансаля в якості тоталітарної загрози виступає іслам. Важко сказати, наскільки антиутопії є тими попереджуючими чинниками, які убезпечують нас від певних загроз, а наскільки вони навпаки сприяють прогресу того, про що пишуть. Гадаю, частка правди є як в одному, так і в іншому. В будь-якому разі, антиутопії - це страхи людства, і їх популярність, як на мене, свідчить, що ці страхи небезпідставні.
В цьому жанрі існує, мабуть, доволі багато літератури. Я не фахівець, тому точно сказати не зможу, скільки саме. Зазвичай серед одних з перших виділяють книгу Євгенія Замятіна, російського емігранта, «Ми» (1920). Рідше згадують про ще один важливий твір з цієї серії – «Князь світу цього» Роберта Г’ю Бенсона (Robert Hugh Benson), яка була написана у 1907 році. Автор, священик, син Архієпископа Кентерберійського Едварда Вайта Бенсона, у 1903 році пішов шляхом кардинала Джона Генрі Ньюмена, тобто перейшов у Католицьку Церкву. Вже як римо-католицький священик, Бенсон стає, як і в свій час Ньюмен, блискучим апологетом. Цікаво, що його книга «Парадокси католицизму» була перекладена на українську ще у 1929 році, і вийшла у Львові з благословення Митрополита Андрея Шептицького. Зважаючи на це видання, можна припустити , що на той час о. Бенсон був добре відомим і шанованим європейським автором.
Проте найбільш відомим твором о. Бенсона є вже згадувана антиутопія «Князь світу цього». Цікаво, що про неї останнім часом згадують все частіше. Про неї говорили і кардинал Йозеф Рацінгер (Бенедикт XVI) у 1992 році під час свого виступу в Мілані, і Папа Франциск (у 2013 і 2015). Останній під час прес-конференції після візиту на Філіпіни сказав: «Раджу вам її прочитати». За словами Папи о. Бенсон вміло зобразив картину «ідеологічно колонізованого» світу.
Не буду спойлерити і переповідати зміст книги, яка, лише зауважу, досить захопливо написана. І є зразком доброї літератури. Переповім хіба що головну фабулу твору. В книзі йдеться про протистояння Католицької Церкви і тоталітарної машини, суттю якої є секулярний чи атеїстичний гуманізм. На чолі цієї політичної тоталітарної машини стає такий собі Юліан Фельсенбург. Нехай інші деталі цієї харизматичної особи залишаться нерозкритими. А головним героєм роману є о. Персі Франклін - священик Кентерберійського собору, якому на плечі звалюється ключова роль в протистоянні цій тоталітарній системі. Такий собі оруелівський Уінстон Сміт... Деталі знову ж залишаю нерозкритими, задля тих, хто буде читати.
Книга, як і будь-яка інша антиутопія, цікава тим, що в ній можна побачити багато з того, що довелось людству пережити чи переживати сьогодні. Спершу може скластись враження, що ця антиутопія, як і Оруелівська, накраще втілилась в побудові "комуністичного раю", адже там християнство зазнало неабиякого переслідування. Проте тоталітарна ідеологія, яку описує о. Бенсон набагато вишуканіша, ніж вульгарний атеїзм радянського штибу. Цей секулярний гуманізм не відразу приступає до відкритої війни з релігією. Релігія йому навіть не зовсім чужа, просто її осердям (тобто цієї нової гуманістичної релігії) стає людина. Про те, що людина просто не зможе без релігії і її доведеться замінити бодай якимсь сурогатом, здогадався навіть батько позитивізму Оґюст Конт. В книзі о. Бенсона тоталітарна система з одного боку звертається до класичного (і маніпулятивного) протиставлення розуму і віри, хоча по суті відбувається дещо інше. І тут о. Бенсон, як на мене, дуже вдало вловив суть процесу. Зміна настрою суспільства відбувається радше на емоційному рівні, а не на раціональному. Чому сприяє загадкова постать Юліана Фельсенбурга. Ще один відомий діяч цього бурхливого часу Фрідріх Ніцше писав, що: «Зміна суспільного смаку є важливіша, ніж зміна поглядів. Погляди зі всіма аргументами, контраргументами і цілим інтелектуальним маскарадом є лише знаками зміни смаку, а не його причинами...» (Весела наука, 1882). Десь за таким же сценарієм відбувається дія в «Князі світу цього» і так само відбувається будь-яка ідеологічна колонізація сьогодні. Головне змінити "атмосферу" (через фільми, літературу, музику, поезію, публіцистику, пропагування певного стилю життя), змінити смак суспільства, а аргументи можна буде підтягнути й заднім числом. Людина, смак якої змінився, прийме будь-які аргументи, вони вже не будуть їй надто важливими.
Щодо Церкви, то вона в цих умовах стикається з подвійним викликом. З одного боку є зовнішні нападки, а з іншого з’являється внутрішня загроза – фундаменталізм. Частина вірних зі слабкими нервами кидається в бій «з шашкою наголо»… Тут знову таки зроблю відступ і звернусь до відомого соціолога релігії Пітера Берґера, який у своєму ґрунтовному есе «Between relativism and fundamentalism» показав, що і релятивізм і фундаменталізм є близнюками, породженими процесом модернізації. І не можуть існувати однин без одного. В творі ж о. Бенсона показано, що Церква знаходиться поміж цими двома екстремами. Берґер в свою чергу показав, що фундаменталізм це не: «Що?», а радше: «Як?». В книзі (як і в реальному житті ) поміж тими католиками, які готові кидатись «шашкою наголо» і о. Персі Франкліном не існує різниці у вірі, але існує різниця в методах і підходах проголошення доброї новини Христа. Адже деякі з методів можуть навіть вступати в суперечність із самим Євангелієм чи творити з християнства чергову ідеологію.
Книга, як дитя свого часу, містить як цікаві так і часом кумедні речі (особливо, коли йдеться про опис світу майбутнього), але це не применшує її змісту. Для сучасного читача дивним може видатись неприхований монархізм автора чи згадки про всюдисущих масонів. Проте щодо таких політичних преференцій чи страхів слід пам'ятати про історичний контекст написання роману та настроїв в Католицькій Церкві початку ХХ століття. Незважаючи на це, читач знайде багато спостережень, духовних переживань автора, цікавих і важливих думок щодо речей, які не втратили своєї актуальності до нині. Книжки українською наразі не має. Але оригінальний англійський текст є у вільному доступі на ресурсі Gutenberg. Можна його знайти також польською. Раджу всім, хто любить такого роду літературу, а також цікавиться сучасними питанням взаємовідносин Церкви, суспільства і держави, обов’язково перечитати цей твір. Отримаєте як естетичну, так і інтелектуальну насолоду, а також багато інформації ддля роздумів.