Інтерв'ю з Борисом Волковим, виконавчим директором Асоціації «Духовне відродження», про напрямки діяльності очолюваної ним організації
— До АДВ Вас знали завдяки роботі в освітній організації Подорож по Біблії. Чи вдасться Вам використати минулий досвід тут, на новому місці?
— Звичайно вдасться. «Подорож по Біблії» – це організація, яка на певний період була мережевою структурою з пулом представників, які працювали по всіх областях України та у багатьох регіонах колишнього СРСР. Тому досвід у тій організації – спадкоємний та вже працює тут, в АДВ. Окрім того, певні явища (наприклад, коучінг у відповідь на запит співробітників) ми будемо запроваджувати у нашій ірпінській структурі (центральний офіс АДВ в м. Ірпінь — ред.).
— АДВ мала реноме організації, що орієнтується на світську аудиторію. Можна згадати, наприклад, Media Mobilization, яка стала місцем зустрічі «християнських» та світських журналістів. До яких верств населення будете звертатись Ви?
— Дивіться, як у ринковій економіці: хтось завжди щось виготовляє у відповідь на попит. В цьому контексті наша організація враховує попит українського суспільства, але не з комерційних позицій. Тобто, наприклад, щоб «друкувати» тільки тих авторів, які читані більш за все.
Але з іншої боку на ринку завжди є ті, хто генерує нові ідеї, хто задає напрямки та тенденції і тим самим формує попит. АДВ вже неодноразово виступала тим чинником, який генерує. Безумовно, що більшість наших ідей так чи інакше орієнтовано на євангельські церкви. Але в той же самий час ми неодноразово виступаємо з ініціативами, які напряму торкаються людей незалежно від їх церковної або соціальної приналежності.
Подія, про яку згадано, Media Mobilization, це не та подія, після проведення якої ми в змозі підвести «церковні» підсумки – покаяння, хрещення, євхаристії та таке інше. Але якщо, наприклад, журналіст прийме на себе відповідальність бути совістю, а не «смітником», то це вже успіх не тільки його, але також і суспільства, на яке він впливає.
— Як саме Ви «задаєте напрямки» і «формуєте попит»?
— Ви, в принципі, ставите запитання про кінцеву ефективність будь-якої діяльності, що близько до ROI та KPI. Зараз структура АДВ має декілька напрямів, які натякають, що АДВ – є (за типом діяльності) холдингом, який об`єднує декілька не пов`язаних одне з одним напрямів.
У плані роботи з професійними християнськими спільнотами ми досягли певних результатів через проведення цікавого заходу Business 4 Transformation, який, наскільки пам`ятаю, РІСУ теж висвітлювала. Незабаром, на початку травня, буде конгрес медиків Східної Європи – ми теж виступаємо партнерами. Якщо через роботу з професійними товариствами ми формуємо новий вимір соціальної активності талановитих християн, то інші проекти – «Подаруй надію» або книговидавництво — формують гуманітарний сегмент нашої роботи, який забезпечує базові потреби місцевого населення у книжках, якісному відпочинку (маються на увазі християнські табори – О.Г.) або звичайних різдвяних подарунках.
Ми зацікавлені у серії професійних форумів, які стануть місцями для зустрічей професіоналів-християн з професіоналами-нехристиянами. Якщо в результаті такого форуму хтось (не обов’язково християнин), стане краще виконувати свої професійні обов’язки, краще відноситись до пацієнтів, надавати якісніші юридичні консультації по правді і по совісті, а не тільки с позиції закону, то чи не можна це вважати впливом на світську аудиторію?
— Які стратегічні цілі керована Вами структура ставить до 2014 року?
— Ми уважно слідкуємо за темами, які для нашого багатостраждального соціуму найбільш «кричущі». Може, й суспільство не вважає себе багатостраждальним (здається, вулицями крокують нормальні люди), але, глядячи всередину, спостерігаєш проблеми з батьківством, лідерством або банальне отупіння нації. Про це засвідчили останні вибори, які стали змаганням фотографій, а не ідей, законопроектів або програм. Ми реагуємо на потреби суспільства, саме тому ми мобілізуємо, мотивуємо та навчаємо лідерів нового покоління. Тобто тих людей, які працюватимуть в українському середовищі і впливатимуть на це суспільство.
— Але суспільство вимагає насамперед рішення соціальних проблем, інакше, відповідно до піраміди Маслоу, воно просто не дійде до потреб вищого рівня.
— Добре. Проблема сиріт – це проблема християн чи суспільства? Суспільства. Саме тому – в якості прикладу – ми ініціюємо розроблений на наших теренах проект «Подаруй надію». Його суть полягає у тому, що під час великих свят люди (віруючі і невіруючі) наповнюють порожню коробку невеличкими подарунками, які зрештою досягають сироти, знедоленого і хворого.
Тут не тільки благодійність, тут ще зв’язок поколінь: звичайний батько бере сина та йде до магазину, де вони разом купують подарунки. Цінність цих моментів складно зрозуміти, але ми вважаємо, що це важливо. І ось питання: чи має такий проект право на Like з боку невіруючої людини, яка своїми руками зробила сироті подарунок? Певно, так.
— Це означає, що АДВ значною мірою переступає за межі церковного паркану. Оскільки соціальні проекти вимагають комунікації з іншими гравцями, які керуються не завжди християнськими цінностями.
— Безперечно. Але коли ми говоримо про християнські цінності, іноді виникають зовсім не ті картини. Християнські цінності – це доволі ємкісне поняття. Воно вміщує і те, що саме батько виховує свого сина; те, що він не кричить, а дисциплінує своїх дітей, приділяє їм увагу. Якщо ми досягнемо того, що якийсь татусь стане на 30 хвилин довше спілкуватись із своїм сином, українське суспільство зазнає змін.
— За часів Михайла Черенкова, який у протестантському середовищі іронічно вважався мало не єдиним інтелектуалом, АДВ зазнала неабиякого ухилу до академічної сфери. Приклади цього – книги під брендом «Національні євангельські автори» та презентабельні зустрічі на зразок Форуму-20. Ви продовжите його курс чи одразу вийдете у самостійне плавання?
— Якщо я правильно розібрався у загальному баченні Асоціації, то її головна ціль – це підготувати, оснастити, мотивувати та відправити лідерів нового покоління на служіння суспільству і Церкві. Академізм – це, на мій погляд, віддзеркалення особистості Черенкова. Він привніс у АДВ того академічного розмаху, яким ми, на щастя, користуємось до цих пір. Це гідне вивчення. Саме його заслугою є ознайомлення широких протестантських кіл з невідомими обличчями, як з москвичем Павлом Бєгічєвим. Саме академічний ухил Черенкова дав поштовх на початку моєї кар’єри в АДВ.
Проте у мої сильні сторони глибокий академізм не включений. Я бачу себе людиною більш процерковною, ніж проакадемічною. Знову ж, не треба разом із водою випліскувати й саме немовля. Академізм – це не те дитя, яке складно помітити. Це нормальна, здорова і логічна складова християнського життя як частини соціуму. І стосовно форумів. Може, я й помиляюсь, але не бачу гострої необхідності організовувати зустрічі такого плану, як «Форум-20», щорічно. Така подія, як Форум, - це свого роду свято, це аналіз, тому повинно плануватись відповідно до охвату періоду. Але існують також і інші напрямки форумної активності – форуми професіоналів, форуми навколо специфічних напрямків, на кшталт, теми релігійних свобод та ін.
— Чи є в Вас план дій в ситуації, коли Черенков остаточно завершує співпрацю з АДВ і, як приклад, занурюється у роботу з відновлення репутації ДХУ?
— Чомусь дуже проситься на язик такий старозаповітний вислів, як «Єгова-іре», тобто «Господь нагледить». Проте мені здається, що ми не втратимо своєї ідентичності ініціативної, інтелектуальної, процерковної організації. Тим більше, що є молоді кадри: приміром, Василь Новаковець (редактор відомого альманаху «Богословские размышления» — О.Г.), який сьогодні займає посаду викладача і завідувача факультетом «Церковне служіння» в Одеській богословській семінарії. Саме він співпрацював з Михайлом під час підготовки видань для серії «Национальные евангельские авторы».
— Яка в АДВ медіа-стратегія?
— Цікаве питання. По-перше, оскільки біля 60% діяльності АДВ відбувається в Україні, ми стоїмо перед проблемою способу та мови комунікації з людьми: Асоціація – міжнародна, але Україна – це найважливіший для нас регіон. Саме тому я дав доручення розробити українську сторінку АДВ та створити її «відділ» у українському сегменті Вікіпедії, бо більшість має право знати про нас рідною мовою.
Звичайно, в плані медіа хочеться працювати так, як працює будь-яка світська неприбуткова організація, що розуміє важливість існування прес-служби та висвітлення діяльності. До речі, вдячний РІСУ за увагу до Асоціації.
— Наскільки очолювана Вами структура є фінансово прозора?
— Ми дуже хочемо бути більш прозорими у фінансових питаннях. Я чесно скажу, що ще з часів «Подорожі по Біблії» намагався бути «чистим» не тільки для аудиту сумління, але й для аудиту міжнародних організацій та держави. Звісно, це виводить організацію на якісно вищий рівень у спілкуванні з фінансовими партнерами. АДВ гідна більш широкої фінансової підтримки з боку національних донорів, але передумова для цього – зовнішній аудит, якому люди схильні довіряти.
Інший бік цього питання – це особливості українського законодавства. Його риси натякають на те, щоб бути такими, як радив Христос, — простими немов голуб та мудрими немов змій. Євангельська історії про трьох мудреців, які отримали наказ від Ірода дізнатись про Ісуса і раптом зустріли янгола, що змусив їх відмовитись від попередньої обіцянки, — може стати в нагоді 99% відсоткам громадських та благодійних організацій.
— Чи б погодились Ви на міжконфесійну співпрацю?
— Якщо б це були організації на кшталт католицької Caritas – так.
— А з мормонами або Свідками Єгови?
— Ні.
— Але ж моральні цінності в Вас з ними ідентичні.
— Певний час я займався будівництвом. В мене був досвід і реконструкції, і зведення будинків «з нуля». Я віддаю перевагу будівництву «з нуля» тому, що можу закласти фундамент під усі свої майбутні ідеї. Будівництво на фундаменті, який ти не зробив самостійно, ризикує зупинитись на діагональній тріщині. В мене немає спільної зі Свідками Єгови основи для моїх мрій. А так по факту ми «займаємось» загальнолюдськими цінностями, але кожен – у своєму городі.
— Як відреагувала на призначення Ваша родина? Погодились на щоденні поїздки з лівого берега Києва до Ірпеня і навпаки?
— Оптимістично. Велика їм за це подяка. Що стосується цих подорожей – це теж помічено родиною, але вони терплять. Звичайно, їхати довго, але зміна місця проживання – це питання, зрештою, зміни життєвого кола. Зараз я відкриваю свої бажання перед Богом і не поспішаю, бо цьому вчить весь мій попередній досвід.
— Чи запропонували б Ви своїм дітям роботу в АДВ, якщо б вони зараз були дорослими?
— Так. Для мене принципово важливо, хто працюватиме у АДВ. Це не мають бути сторонні люди. Якщо це мій син або донька (але вони не будуть християнами), то я не ризикуватиму організацією. На даний момент я б задоволенням запросив своїх дітей працювати в Ірпені. Як мені здається, тут вони зростатимуть і як особистості, і як професіонали. Бо ключовою цінністю нашої організації є риси характеру співпрацівників АДВ.