Сотні тисяч людей, які зібралися на Хрещатику на День Подяки 17 вересня, стали несподіванкою навіть для самих організаторів свята. Це вперше, коли різні протестантські конфесії разом провели таке масштабне святкування у центрі столиці. Чому і навіщо?
Як розвиваються протестантські церкви в Україні і як складаються стосунки з іншими конфесіями? Чи вживають історичні протестантські церкви заходів проти псевдопроповідників? За рахунок чого вдалося без великої реклами зібрати кілька сотень тисяч людей на День Подяки?
Свої запитання Цензор.НЕТ поставив голові Всеукраїнського союзу церков євангельських християн-баптистів Валерію Антонюку. Зустрічаємося з пастором у недобудованому храмі "Миру, любові та єдності" на правому березі Дніпра. Раніше довкола зведення споруди точилися внутрішньоконфесійні суперечки. Однак нині вони вирішуються, як запевняє пастор Антонюк, і після освячення храм має стати головним протестантським домом молитви в Україні. Дивлячись на масштабний комплекс, не виникає сумнівів, що українські протестанти прагнуть представити себе якнайкраще.
БІЛЬШІСТЬ ЛЮДЕЙ, ЯКІ ПРИЄДНУЮТЬСЯ ДО НАШИХ ЦЕРКОВ, - ЦЕ МОЛОДЕ ПОКОЛІННЯ
- Всеукраїнський Союз церков євангельських християн-баптистів є найбільшим баптистським союзом Європи. Чи це так?
- Всеукраїнський Союз церков євангельських християн-баптистів налічує 2,5 тисячі церков, які об'єднують понад 140 тисяч віруючих. Відповідно, наше об'єднання є найбільшим протестантським союзом в Україні та Європі. Ми рахуємо тих, хто прийняв ввідне хрещення і хто є активним членом церкви. Тобто, не враховуємо дітей, оскільки в нас люди приймають хрещення у свідомому віці. Так прийнято у більшості євангельських церков.
- Якою є історія сьогоднішніх протестантських церков в Україні?
- В Україні протестантизм розвивався через класичні євангельські церкви – баптистів, п'ятидесятників, адвентистів сьомого дня. Сьогодні саме вони мають найбільші протестантські об'єднання. Перші протестантські церкви в Україні з'явилися в середині ХVIII століття, а найбурхливіше зростання відбулося на початку ХХ століття – до того, як в Російській імперії до влади прийшли більшовики й комуністи. Західна Україна більше зазнала впливу з Німеччини та Австро-Угорщини. Більшість українських протестантських церков були засновані менонітами – німецькими колоністами.
У Радянському Союзі до 1925 року діяло багато церков. Тоді по всьому СРСР нараховувалося до 3 мільйонів протестантів. Далі почалися переслідування й обмеження свобод. Після утвердження при владі Сталіна абсолютна більшість церков були закриті, а служителі – репресовані. У середині 20-х років було розстріляно майже 22 тисячі служителів різних церков. Після Другої світової офіційно церкви діяли здебільшого лише у великих містах. Але войовничий комунізм оголосив курс на знищення християн. Євангельські церкви попросту вважалися "ворогами народу". До 80-х років Церква була у постійних переслідуваннях.
- Як сьогодні розвивають баптистські церкви?
- Багато віруючих у світі молилися про людей в Радянському Союзі, і коли впала ця імперія зла, це сприйняли за чудо Боже. Вже 26 років ми живемо у вільній країні. За цей час кількість наших церков в Україні зросла втричі, було утворено семінарії, християнські інститути й школи. Сьогодні лише в нашому союзі церков діє понад 40 навчальних закладів. Сотні тисяч віруючих у 90-х роках виїхали до Сполучених Штатів Америки, але до церков прийшло нове покоління людей, яке не зазнало переслідувань і яке мислить категоріями свободи. Тому я думаю, що ментально християни змінилися. На відміну від вчорашнього дня у нас є можливість бути присутніми де завгодно: в економіці, політиці, науці, освіті, мати вплив у духовному розвитку держави.
- За часи незалежності кількість прихожан протестантських церков постійно зростає. Яким чином ви залучаєте нових вірних?
- Переважна більшість людей, які сьогодні приєднуються до наших церков, – це молоде покоління. Вони відкриті до Бога і прагнуть змін. Україна – поліконфесійна держава, в нас діє свобода віровизнання і рівність всіх релігій. Є думка, що ми живемо у православній країні, але коли дивимося на сегментацію суспільства, то бачимо, що воно дуже неоднорідне: крім євангельських церков є православні християни, є греко-католики, римо-католики, лютерани, реформати. Третина всіх зареєстрованих релігійних організацій – це протестантські церкви, їх понад 10 тисяч.
У своєму служінні ми реалізовуємо багато місійних та соціальних проектів, які спрямовані на алко- та наркозалежних, неповносправних та інші категорії населення, що потребують допомоги. Але допомагаючи, ми говоримо про Євангеліє і доносимо кожному, що якщо серце людини не зміниться, то нічого суттєвого не відбудеться.
Ми сповідуємо принцип, що людина має особисто пізнати Бога. Віра не просто передається від батьків-дідів "у спадщину". Людина має свідомо прийняти рішення, чи вірити в Бога і до якої церкви ходити. Ми діємо толерантно, багато часу присвячуємо просвітницькій роботі. Закликаємо наших служителів не закриватися у церквах, а відкривати свої двері для всіх. Кожен має право на спасіння, а відтак - бути в церкві.
В УКРАЇНІ ТИСЯЧІ ЛЮДЕЙ, ОШУКАНИХ ПСЕВДОПРОПОВІДНИКАМИ
- У різних протестантських течіях різняться тактики проповідування. Особливо в 90-х представники окремих конфесій просто ходили по квартирах із проповідями, що зазвичай сприймалося як нахабство та нав'язування своєї віри. Через це щодо протестантів в Україні існує багато упереджень і пересторог. Як ви ставитеся до такої манери проповідування?
- У середовищі українських протестантських церков стосунки врегульовані. Діє Рада євангельсько-протестантських церков, яка об'єднує переважну більшість протестантів. І ми відверто говоримо про те, що маємо різний почерк. Але намагаємося діяти узгоджено, щоб мати у суспільстві позитивний вплив.
Бар'єр адекватного сприйняття євангельсько-протестантської церкви в Україні ще не подолано. Багато людей, особливо старшого віку, мають чимало забобонів. Десь колись у радянський час вони чули, що баптисти приносять людей в жертву, і досі в це вірять. Це наслідки ще атеїстичної пропаганди. Об'єктивно, вони не цікавилися питанням так глибоко, щоб зрозуміти, що протестанти – це друга за чисельністю християнська конфесія у світі. Такі держави як Сполучені Штати, Великобританія є протестантськими країнами. І свого часу вони також рухалися до кращого життя через активну позицію християн в суспільстві. Наслідки очевидні, і секрет такого успіху насамперед у духовному розвитку країни.
З іншого боку, як і в кожній церкві, є багато нових культів і рухів, що є деструктивними. Відносно таких негативних проявів ми проводимо роз’яснювальну роботу. Ми б хотіли, щоб такі речі в Україні були нейтралізовані.
- Як ви пропонуєте їх нейтралізувати?
- З одного боку, це питання державного законодавства, яке регулює діяльність деномінацій чи конфесій. Українські закони дають широкий спектр і можливості для діяльності будь-якої релігійної організації. Сьогодні навіть сатаністи можуть зареєструвати свою організацію. Якщо є певні збочення та небезпеки, не завжди на це вчасно реагують. Україна – молода демократія, тому подекуди не швидко орієнтується в таких духовних небезпеках. Це вже питання до фахівців, юристів та правоохоронних органів, які відслідковують релігійні рухи в Україні. Всеукраїнська рада євангельсько-протестантських церков має контакти і з Кабінетом Міністрів, і з Адміністрацією Президента, і з Верховною Радою, зокрема із Комітетом з питань духовності. Консультації з ними зазвичай допомагають правильно зорієнтуватися. Ми робимо заяви і говоримо про нашу позицію, що такі організації є небезпечними. Крім того діє Всеукраїнська рада церков, куди входять представники усіх конфесій. Ми консолідовано приймаємо рішення.
Та ми розуміємо, що як християни і представники різних конфесій маємо показати приклад поваги та взаєморозуміння. Тоді людина, яка ще не обрала, до якої церкви ходити, побачить, що наш вплив благотворний і сприяє наближенню до Бога.
- Проти яких небезпечних релігійних організацій виступала Всеукраїнська рада євангельсько-протестантських церков?
- Перші виклики постали ще у 90-х роках. Приклад - коли Сандей Аделаджа робив із християнської точки зору, скандальні й неприйнятні речі. Протестантські церкви після консультацій між собою виступали із відповідними заявами і застереженнями до християн. Ми говорили, що діяльність Аделаджі стала прецедентом і негативом. На сьогоднішній день в Україні також виникають рухи, які намагаються сіяти розбрат поміж християнами, викривляють біблійне вчення і ганьблять Церкву.
- Для прикладу, про які рухи йдеться?
- Діяльність Центру "Відродження". На мою думку, така діяльність – це продовження того, що свого часу робив Аделаджа. Багато людей можуть бути ошуканими й розчарованими в Бозі. Тоді люди вороже ставляться до будь-якої церкви. Адже вони щиро намагалися слідувати за псевдопроповідниками, а в результаті лишилися зламаними. У цьому криється найбільша небезпека. Такі течії роблять дуже погану "послугу" євангельсько-протестантським церквам в Україні. Ошуканих людей в Україні тисячі.
- Те, що люди ходять до таких організацій – це небезпечний дзвінок. На вашу думку, чому це відбувається?
- Це вказує на те, що українці шукають правди. Душа прагне заспокоєння. Але не завжди людина орієнтується в християнському середовищі. Я знаю багатьох людей, хто після розчарувань і духовних трагедій приходили в наші церкви. Дуже не просто допомогти їм відновити довіру до Бога і до Церкви.
ЄВАНГЕЛЬСЬКІ ХРИСТИЯНИ-БАПТИСТИ НЕ РАДІЮТЬ ЧЕРЕЗ СУПЕРЕЧКИ МІЖ КИЇВСЬКИМ І МОСКОВСЬКИМ ПАТРІАРХАТАМИ
- Як складаються взаємини у баптистських церков з іншими історичними конфесіями України?
- Всеукраїнська Рада церков почала свою діяльність ще у 90-х роках. Фактично, це не є державна структура. Це об'єднання лідерів церков, які розуміли, що необхідна консолідація, щоб говорити одним голосом і до суспільства, і до влади в нагальних питаннях. Стосунки з іншими історичними церквами ми намагаємося розвивати на принципах взаємоповаги. Наші рішення ми намагаємося приймати консенсусом. Постійно відбуваються консультації. Головування в Раді регулярно переходить від однієї конфесії до іншої. Звісно, кожна конфесія відстоює власні інтереси, часом точаться складні дискусії. Але тим не менше, така релігійна свобода, яку ми маємо в Україні, мало де є у світі, і Рада церков - підтвердження цьому. Ми віримо, що при всіх сучасних викликах голос Церкви має звучати потужно.
Наприклад, існує широка дискусія щодо ЛГБТ-спільноти. У 2015 році представники всіх українських конфесій мали зустріч із німецькими політиками в Берліні. Ми тоді говорили про реальний стан речей в Україні, тому що російська пропаганда потужно працює і на Заході. На прес-конференції ми всі були одностайними в цьому питанні. Європейських журналістів дуже здивувало, що всі церкви в Україні займають спільну позицію і консолідовано заявляють про це.
- Як ставитеся до суперечок в інших конфесіях, зокрема між УПЦ МП і УПЦ КП?
- Будь-які суперечки завжди неприємні. Ми повинні прагнути до того, що є вищими за наші амбіції і розділення. Церква не є чиєюсь власністю, її не можна приватизувати. Коли є проблеми між Київським і Московським патріархатом, то євангельські християни-баптисти з того не радіють. Прийде час, коли і це напруження спаде. Як віруючі ми покликані до миротворчості як в середовищі однієї конфесії, так і в стосунках з іншими. Ми будуємо християнські стосунки з усіма. Я впевнений: якщо люди люблять свою державу й живуть за словом Божим, рано чи пізно зможуть вирішити усі проблеми.
- Із початком агресії РФ баптистські церкви долучилися до волонтерського руху. У якій формі?
- Наше волонтерство – це релігійний, християнський рух різних церков. Наприклад, у Полтаві допомогу для воїнів збирали представники різних церков. Існував координаційний центр, всі працювали з радістю і ніхто не робив розподілу. Це відбувалося в різних містах і селах країни.
Коли ми бачили проблеми, які постали через війну, то звернулися до всіх церков не просто молитися, а допомогти країні в цій ситуації. За три роки в Україні потужно розвинулося капеланське служіння. Абсолютна більшість наших капеланів – це пастори церков. Серед капеланів-протестантів є служителі, які раніше були офіцерами.
Окрім духовної допомоги також надаємо медичну й гуманітарну підтримку. Велику роботу проводимо з сиротами і вдовами. Я пам'ятаю, як у 2014 році йшов просто потік переселенців. Ми тоді скасовували заплановані молодіжні й дитячі табори, а натомість у наших приміщеннях та храмах приймали біженців. Подекуди ми облаштовували людям спальні місця просто на підлозі – так їх було багато. Також чимало наших прихожан приймали людей вдома. Крім того, ми зверталися до багатьох місій у Європі та Америці. Прийняли сотні тисяч тонн гуманітарних вантажів. Ми не ділили людей за конфесіями, а допомагали всім. Зараз ми проводимо окремі зустрічі для них – табори, виїзди, соціальні проекти. Сьогодні наші центри працюють на сході, ця робота координується через соціальні центри. На самій лінії фронту є багато церков які потребують допомоги. Зауважу про те, що кількість вірних у церквах в зоні війни зросла.
- У якому стані зараз ваші храми, що лишилися на окупованій території?
- Поза зоною розмежування залишилося понад сотню євангельсько-баптистських церков. Ми їм допомагаємо як тільки можемо. Вони вже сповна відчули різницю – як жити в умовах свободи і коли християни її втрачають. Деякі церкви були зруйновані, інші - захоплені, частина служителів була вимушена виїхати звідти, покинувши церкви і служіння.
ЗАБИТИЙ ЛЮДЬМИ ХРЕЩАТИК НА ДЕНЬ ПОДЯКИ ПОКАЗАВ, ЩО УКРАЇНА МОЖЕ БУТИ ДУХОВНОЮ ЖИТНИЦЕЮ ЄВРОПИ
- 17 вересня на Хрещатику вперше відбулося святкування Дня Подяки. У святкуванні брали участь всі протестантські конфесії. Чому свято з таким розмахом провели цьогоріч?
- 2017 рік – рік 500-річчя Реформації. У 1517 році Мартін Лютер прибив свої 95 тез на дверях собору у Віттенберзі, і відтоді ведеться офіційний відлік протестантизму. Усі протестанти світу відзначають цей ювілей. Українські протестанти, безумовно, хотіли якось відзначити цю дату в Україні. Президент Порошенко минулого року підписав указ про відзначення ювілею Реформації, було проведено цілу низку заходів, і День Подяки був частиною цієї програми. Ми активно мотивували наші церкви, щоб навіть у маленькому селі чи містечку християни долучилися до свята. Для нас це і святкування, і служіння українському суспільству. Ми ще на початку року узгодили цей спільний захід для всіх протестантських церков.
Провели на Хрещатику, аби, з одного боку, представити обличчя сучасного протестантизму. Ми відрізняємося у своїй традиції від православних церков. Євангельські церкви сповідують п’ять основних принципів. Перше – "тільки писання", лише Євангеліє є абсолютним авторитетом. Друге – "тільки віра". Тобто меценатство і добрі справи є важливими, але людина може пізнати Бога і виправдатися перед Ним лише вірою. І тим більше, не можна гріхи відкупити. Третій - "лише благодать". У Бога ми нічого не заслужили, він виявляє милість до всіх людей із власної волі. Четвертий – лише Христос. Святі та сподвижники не можуть бути посередниками між Богом і людьми. І останній принцип – "тільки Богу слава". Протестантські церкви говорять про те, що є лише один Голова церкви – Ісус Христос. Хоча в церкві є служителі, але ми розуміємо, що це всього-на-всього люди. Це принципи церкви раннього апостольського періоду, і ми намагаємося бути на неї схожими.
День Подяки - це була свого роду презентація того, як протестанти проводять свято подяки. З іншого боку, ми вже декілька років ініціювали Свято Подяки в Україні. Це особливий час подяки Богу за урожай і за всі благословення, які ми маємо. Зранку все почалося із загального богослужіння, увечері – концертна програма і слово, євангельське послання Ніка Вуйчича.
- Чому саме вересень? З американських фільмів ми звикли, що День Подяки святкують у листопаді.
- То історія Сполучених Штатів Америки, і ми не хотіли просто щось дублювати. Зазвичай українські протестанти святкували цей день у другій половині вересня. Тому українська дата вималювалася сама собою.
- Рівень реклами свята не виходив за межі звичного. Як вдалося зібрати сотні тисяч людей? Завдяки присутності Ніка Вуйчича?
- Звичайно, він відомий у світі. Одна з ідей запрошення Ніка полягала у тому, щоб звернути увагу на тих, хто сьогодні перебуває в подібному стані. Наприклад, наші військові, які втратили руки та ноги, та й просто люди з інвалідністю. Хотіли звернути увагу, що вони потребують не лише хліба на столі, але й милосердя і душевного спокою. Те слово, яке говорив Нік, було важливе для них.
Ми не робили потужної реклами. Але кожен протестант – це вже реклама. Бо членство у баптистській церкві включає активну позицію. Тому наші вірні запрошували своїх родичів та друзів. Ця реакція показала, що наш народ, і зокрема молоде покоління, не втратили зацікавленості у глибшому пізнанні. Заповнений людьми на День Подяки Хрещатик показав, що Україна може бути духовною житницею Європи. Якщо ми так масово навертаємося до Бога і говоримо про серйозні речі, то можемо впливати на Захід власним прикладом. Реформація починається з духовного єства. Якщо не змінюється серце, то не буде й зовнішніх реформ. Саме тому Європа сьогодні має той результат, який бачимо. Можливо, там вже росте покоління, що проїдає наслідки Реформації. Я мрію про те, щоб Україна пережила реальну Реформацію і досягла рівня реформованих країн.
- Деякі мої колеги висловлювали скепсис і звинуватили організаторів Свята Подяки у лукавстві. Оскільки у рекламі промови Ніка Вуйчича не завжди був акцент на тому, що це буде релігійна проповідь. Мовляв, люди йшли послухати мотиваційного спікера, а потрапили на євангельську промову.
- В Україні дуже багато людей навіть не підозрюють про те, скільки відомих імен є протестантами, які щиро вірять у Бога. І Нік щиро говорив те, що було в нього на серці. Він не говорив нашим воїнам просто: "Тримайтеся". Їм потрібно було сказати більше, і Нік це сказав. З іншого боку, він говорив про те, що ми святкуємо День Подяки, і це було в нашій рекламі. Можливо, хтось вважає, що це маніпуляції. Але ми запрошували всіх, тому, безумовно, там були не лише протестанти. І всі люди, які були присутні або дивилися в ефірі, відчули, що це не було фальшивим.
- Наступного року чекати такого ж масштабного святкування?
- Те, що відбулося цьогоріч, покладає на нас відповідальність продовжувати і розвивати подібні заходи як у Києві, так і по всій Україні.