Володимир-Волинський – це унікальне місто, з потужною духовною аурою. Упродовж віків у нас проживали люди різних національностей, релігій та професій. Хоча домінуючою конфесією було і залишається православ’я, але поряд з православними у місті мирно проживали католики, юдеї, греко-католики і лютерани.
Джерело: Волоdимир Меdіа
Лютерани – це люди, які дотримуються вчення , котре розробив у 16ст. німецький монах Мартін Лютер. Він жив у німецькому місті Вітінберг і служив настоятелем у тамтешній церкві. Лютер уважно читав Біблію і його увагу привернули слова «Праведний житиме вірою». Тоді Мартін зрозумів, що головне у релігії – не авторитет духовенства, не обряди, традиції, звичаї, а саме щира віра і спілкування з Богом у молитві через єдиного посередника – Ісуса Христа. Так виникло лютеранство.
Особливо розповсюджена ця течія у Німеччині. У 1795 році відбувся третій поділ Польщі. До складу Роійської імперії увійшла і Волинь, де основним населенням були українці, але тут мирно проживали також євреї, поляки, росіяни і німці. Наприкінці 18 століття російська цариця Катерина ІІ, яка й сама з походження була німкенею, дозволяє переселенцям з Німеччини оселятися на Волині. Так на Володимирщині з’являються німецькі колоністи.
Наприкінці 18ст. на Володимирщині мешкали кілька десятків німців – аптекарі, ремісники, садівники. Чому ж німці переселялися до України, покидали свою Батьківщину По-перше, було зумовлено політичною роздробленістю у середині Німеччини, яка погрішувала життя простим людям, окрім того великі податки, брак орної землі, переслідування з релігійних переконань – усе це спонукало німців шукати кращої долі за межами Батьківщини. Німецькі колоністи на Волині звільнялися від податків і військової служби, брали на пільгових умовах земельні наділи. На цих землях вони викорчовували ліси і займалися землеробством. Багато працювали, але досягали успіху, бо були добрими господарями. Серед німців були успішні ремісники торговці, пивовари, вчителі, лікарі, художники, архітектори, а також малоземельні селяни. Деякі з них мали якісну освіту і робили кар’єру як успішні службовці.
Оскільки німці за релігійними переконаннями були лютеранами, вони розпочали будівництво кірхи (з німецької «кірхен» – церква) у Володимирі –Волинському. Багаті землевласники жертвували на будівництво щомісяця по 100 рублів, бідніші – 10. Так, спільними стараннями у 1890 році у Володимирі-Волинському була збудована кірха. Поруч з нею збудували будинок пастора з гарною мансардою, який зберігся і до нині. У тому будинку жив пастор, який здійснював Богослужіння в кірсі.
Кірха у Володимирі була споруджена у стилі подібному до готичного. Стиль готики виник у Франції у 12ст. Свою назву отримав від племені готів. В епоху Відродження деякі мистецтвознавці вважали цей стиль породженням «темного Середньовіччя». Насправді готичні храми дуже великі, величні, вони поєднували у собі кращі досягнення архітектури, скульптури і живопису. На їх вікнах зображували вітражі з кольорового скла. Такий величний храм мав впливати на емоції віруючих, показувати їм мізерність людини у порівнянні з Богом. Тому шпилі готичних храмів підносяться високо до неба.
У володимирській кірсі молилися лютерани з усього Володимир-Волинського повіту. У 1939 році розпочалася Друга Світова війна і німці виїхали на свою історичну Батьківщину, до Німеччини. Кірха залишилася порожньою. Коли ж прийшла радянська влада, то у кірсі організували концертний зал, а згодом спортивну школу, в будинку пастора розташувалися міські органи влади.
Так історично склалося, що німецькі колоністи вже не повернулися на Волинь, тож вже у часи Незалежної України у кірсі розташувалася греко-католицька церква святого Йосафата, а у будинку пастора – василіанський чоловічий монастир. Василіани – греко-католицькі монахи, їх орден був заснований у 16ст. єпископом Іпатієм Потієм для підтримки Берестейської унії, внаслідок якої утворилася греко-католицька церква.
Уже понад 130 років у безмежну блакить неба над Володимиром-Волинським підноситься стрімкий шпиль кірхи як свідчення того, що у давньому місті над Лугою мирно проживали люди різних релігійних переконань, для яких наше місто стало другою домівкою.
Богдан Янович