Постаті православного священика Сергія Булгакова присвячена книга д-ра Антуана Аржаковського, директора Інституту екуменічних студій Українського Католицького Університету, яка нещодавно вийшла у видавництві УКУ. Про неї розповідає Анатолій БАБИНСЬКИЙ, бакалавр богослов’я.
Книга присвячена одному з найвидатніших богословів ХХ століття о. Сергію Булгакову, декану відомого осередку православної думки нашого часу – Інституту св. Сергія в Парижі. Продовжувачем традицій славетного закладу по праву може вважатись і автор книги Антуан Аржаковський, росіянин за походженням, внук відомого священика Димитрія Клепініна (учень о. Сергія Булгакова). 16 січня 2004 року о. Димитрій був проголошений Константинопольським патріархом святим. Мати Антуана Аржаковського прийняла тайну хрещення з рук о. Сергія.
В науковому доробку автора вже є дисертація, присвячена російським релігійним мислителям в еміграції („Журнал „Путь” (1925-1940). Поколение русских религиозных мыслителей в эмиграции”). Українському читачеві А. Аржаковський відомий своєю книгою „Бесіди з Блаженнішим Любомиром Гузаром. До постконфесійного християнства”.
„Нариси про християнського філософа та богослова” – це третя книга автора, покликана ознайомити українського читача з маловідомим в нашій державі і в той сам час дуже відомим в богословському світі мислителем. Економіст, „надія російського марксизму”, філософ, богослов, депутат Другої Державної Думи, один з „умів” Російського Помісного Собору 1917-1918 років, Булгаков пройшов шлях від безбожництва (як він сам називає період свого життя) до вчителя святості.
Російська революція змусила багатьох талановитих церковних та громадських діячів шукати прихистку на Заході. Отець Сергій потрапив в Париж і долучився до організації церковного життя російських емігрантів, яку там провадив митрополит Євлогій (Георгієвський). В Франції він бере участь в заснуванні Свято-Сергієвського інституту, і згодом стає його деканом. В цей період Булгаков створює направду монументальну богословську систему. Однак, його творча спадщина є однією з найбільш дискусійних на сьогоднішній день. Одні вважають його найвидатнішим богословом православної Церкви за останні кількасот років, інші ж звинувачують в неправославності. Значна частина рецензованої праці присвячена спростуванню тих звинувачень, які й сьогодні лунають на адресу о. Сергія Булгакова.
„Проте не існує жодної книги французькою мовою, присвяченої о. Сергію Булгакову, – пише в передмові автор. Продовжуючи цю думку, потрібно додати, що це також і перша книга про відомого російського богослова українською мовою.
Праця складається з двох частин. Перша – біографічна, в якій автор зупиняється на основних моментах життя і творчості о. Сергія. В основі другої частини – статті, написані А. Аржаковським в різний час і присвячені богословській спадщині священика.
Лейтмотивом біографічної частини книги, як цього прагнув сам автор, є бажання „внести ім’я отця Сергія Булгакова до списку святих Православної Церкви”.
Окрім офіційної біографії, автор приділяє велику увагу свідченням близьких до Булгакова людей. На їх основі А. Аржаковський пише гагіографічну оповідь, позбавлену неприродного пафосу. Отець Сергій постає перед нами як динамічна особистість, яка знаходиться в постійному пошукові істини.
Народжений в роді священиків, спочатку відкидає таке майбутнє для себе. За час Синодального періоду Російська Церква деградувала, виробився навіть специфічний тип духовності, описаний св. матір’ю Марією Скобцовою, в якому головне місце займає Типікон. Неприйняття Булгаковим такого церковного устрою стало однією з причин його тимчасового відходу від релігії. Згодом Булгаков разом з Бердяєвим покладуть часткову вину за російську революцію саме на Церкву.
Автор звертає велику увагу на той містичний досвід, який супроводжував о. Сергія увесь його земний шлях. Відхід від марксизму, відкриття софіанізму руського християнства – все це супроводжується глибокими духовними переживаннями. Булгаков належить до тих небагатьох людей, які вміють вербально передати свій містичний досвід.
Впродовж цілої книги А. Аржаковський представляє Булгакова як відкритого православного.
Потрапивши на Захід, російські емігранти постали перед вибором або закритись в рамках „руськості” і саме таким шляхом пішла Російська Православна Церква Закордонна, або вступити в діалог із людьми західної культури, із західними християнами. Окрему частину біографії автор присвячує екуменічній діяльності о. Сергія. Участь в конференціях, особисті контакти представляють нам Булгакова як одного з піонерів екуменічного руху. Отець Сергій уникав православізму на користь православ’ю, „відмовився закритись у сектантському православному селі”. У відношенні до інших конфесій, за словами автора, Булгаков слідував засаді: in necessaries unitas, in dubiis liberates, in omnibus caritas ( в необхідному – єдність, у сумнівах – свобода, у всьому – любов). Екуменізм о. Сергія був досить революційним для Російської Православної Церкви. Перш за все він не вважає інституційне Православ’я таким, за яким не існує священного життя. А юрисдикційну єдність він не вважає обов’язковою умовою для сопричастя.
Останні роки життя Сергія Булгакова позначені важким станом здоров’я. Однак він, навіть втративши голос, продовжував викладати в інституті св. Сергія.
Завершення земного шляху богослова автор відтворює завдяки спогадам сестри Йоанни Ретлінер. „Перед смертю обличчя отця було осяяне яскравим світлом”. Булгаков помер 13 липня 1944 року в Парижі і похований на кладовищі Сен-Женев’єв-де-Буа.
В розділі „Богослов Божої Премудрості” автор представляє основні богословські ідеї о. Сергія.
З епохи Хадкедонського Собору православне богослов’я було ніби „опломбоване” апофатичною христологічною формулою. А з часу полеміки про божественні енергії Григорія Палами в православному богослов’ї відбувався повний штиль. Тишу порушила „ім’яславська” суперечка в середовищі руських монахів в Свято-Пантелеймонівському монастирі Афону. Перекинувшись в Росію, вона спричинила жваву полеміку, участь в якій, як зазначалось вище, брав і о. Сергій. В період „ім’яславської” суперечки Булгаков разом з священиком Павлом Флоренським всупереч Синоду став на бік ім’яславців. В цей час він пише свою працю „Філософія імені”, яка по сьогоднішній день є однією з небагатьох робіт з даної проблематики. Зазначимо, що проблема з ім’яславством не вирішена по сьогоднішній день.
Однак, фундаментальною працею о. Сергія стали його три трилогії. В них богослов практично оновлює все догматичне богослов’я. Перша – Неопалима купина, Друг жениха та Ліствиця Якова присвячена Івану Хрестителю, Богородиці та ангелам. Друга трилогія Агнець Божий – це богослов’я Пресвятої Тройці.
Остання праця, опублікована вже після його смерті в 1945 році, Невіста Агнця, присвячена відношенню Бога і творіння (Нетварній та тварній Софії), екклезіології та есхатології.
В центрі всього богослов’я Булгакова стоїть Софія – Божественна Премудрість. На рівні нетварному вона є „природа Божа, усія”, Премудрість Божа це посередник між Богом та світом. Говорячи про Софії в людській історії, Булгаков ототожнює її з Церквою. Звідси Преображення світу є „ставання” всього Церквою.
Вчення Булгакова для богословів його епохи, через свою софіанічність, прямо асоціювалось з вченням В. Соловйова. І приймалось з підозрою. Водночас новизна думки (Булгаков називав це неохалкедонським богослов’ям, намагався відповісти на кожне халкедонське „ні” – „так”) та недовершеність спричинили протест багатьох богословів того часу (проти Булгакова виступили О. Ставровський, В. Лосський) (докладно про це описано в статті „Свято – Сергієвський інститут в Парижі та спір про Софію” вміщеній в дану книгу). Вчення було засуджене Московською патріархією та Архієрейським Синодом Зарубіжної Церкви (останнє, на думку автора, було з політичних мотивів).
Його богослов’я викликає суперечки по сьогоднішній день.
Долі творчої спадщини о. Сергія присвячена заключна глава першої частини „Пам’ять про отця Сергія Булгакова і відчуття його присутності”, в якій автор розповідає про сучасне зацікавлення Булгаковим в світі та на теренах колишнього Радянського Союзу, показує його актуальність.
До другої частини книги увійшли шість статей Антуана Аржаковського, написані з 1997 по 2005 роки, і також присвячені життю та творчості о. Сергія Булгакова.
Автор ділиться своїми роздумами про богослов’я Булгакова. Зупиняючись в кожній із статей на окремих моментах творчості, показує всю його багатогранність та богословську велич Булгакова. В статті „Епіклеза життя, докорінно православний підхід” автор показує зв’язок вчення Булгакова про Софію з православною літургікою та євхаристійною еклезіологією, однією з провідних сучасних течій в православному богослов’ї.
Передостання стаття „Архетипи святості і питання життя і смерті у православній християнській традиції” раніше частково була надрукована в актах конференції Української Греко-Католицької Церкви „Кров мучеників”. Автор аналізує православне вчення про святість та доповнює його вчення про есхатологію о. Сергія.
В останній статті книги автор показує важливість Булгакова – філософа для сучасної науки. На основі порівняльного аналізу книги о. Сергія „Філософія імені” та праці „Граматика розуму” Жана-Марка Феррі, автор приходить до висновку про схожість ходу думок філософів. Однак відзначає перевагу думки Булгакова, який ставить вершиною для людського розуму премудрість Божу, на противагу „критичному розумові” Жана Марка.
Протягом усієї книги автор нагадує нам про неоднозначне сприйняття богослов’я Булгакова по сьогоднішній день. І сьогодні звучать звинувачення в неправославності та єресі. Варто однак зазначити, що в 1937 році комісія, створена митрополитом Євлогієм (Георгієвським), зняла з о. Сергія всі звинувачення. Незаконним автор також вважає указ Московської Патріархії, оскільки останній не був підписаний Синодом (як того вимагає порядок). Найбільш радикальні противники о. Сергія вважають актуальним визнання вчення Булгакова єретичним з боку Архієрейського Синоду Зарубіжної Церкви (яке автор вважає політичним).
Книга А. Аржаковського покликана заповнити прогалини в нашому знанні та розумінні великого богослова Вселенської Церкви.
Замовляти книгу можна за адресою:
– Видавництво Українського Католицького Університету, м. Львів, 79011, вул. І.Свєнціцького, 17;
– e-mail: mesrop@ucu.edu.ua
– тел./факс (+380 32) 2409496