Диявол – це батько брехні. Те, що світ, сотворений Богом, належить йому – це одна з його неправд, які він людям, особливо і в першу чергу віруючим, пробує «втиснути». Світ – Божий, і ми в цьому світі живемо. Гріх людини – це вхід у «сферу-без-Бога», тобто вхід у темряву. Іншими словами, це заплющення очей, щоб не бачити навколо Божий світ, і лише вважати, що навколо панування «князя цього світу». І відповідно діяти, як у темряві.
Дехто помилково вважає, що диявол є «князем», тобто справжнім володарем цього нашого світу. Адже сам Христос говорив про це не раз. От хоча б два приклади:
«Тепер світові цьому суд; тепер вигнаний буде геть князь цього світу» (Йн 12, 31). Або тут: «Небагато говоритиму вже з вами, надходить бо князь світу цього. Щоправда, у Мені не має він нічого» (Йн 14, 30).
Виникає, отже, питання: Чи ми усі є під диктатом сатани? Можна ще згадати, як диявол пропонував царства Ісусу, коли спокушував Його на пустелі після 40 діб посту. Читаємо: «Знову бере його диявол на височенну гору й показує йому всі царства світу і їхню славу, кажучи: “Оце все дам тобі, як упадеш ниць і мені поклонишся”» (Мт 4, 8-9). Виходить, світ належить дияволу, а тому він «князь цього світу»?
Цитуючи «князь світу», належить розуміти терміни. Поняття «світ» у Йоана має щонайменше два значення, причому протиставні: «світ» – це люди, яких «Бог полюбив» і «видав за нього Свого Сина: «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним» (Йн 3, 16). Взагалі, «світ» у початковому значенні - це «небо і земля», які створив Бог «на початку» (Бут 1, 1). Тобто, це щось добре, бо Бог поганого не творить. Світ – це витвір Божої Премудрості, якою Він його і творив (див. Прип 8, 22-31). Все, що є – від Бога, Який своїм Словом творить світ, і ніхто інший не є причиною чи володарем світу: «Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього» (Йн 1, 3). Весь світ – творіння Бога через предвічне Слово, через Його Сина: «Бо в ньому все було створене, що на небі і що на землі, видиме й невидиме: чи то престоли, чи господьства, чи начала, чи власті, все було ним і для нього створене» (Кол 1, 16).
Але іншого разу, ось як в цитатах вище, в Йн 12, 31 чи Йн 14, 30, «світ» має негативне значення. Це поле дії сатани, тобто місце без віри в Бога і без Божої любові, місце темряви і гріха. Це сфера діяльності диявола, куди диявол старається «запросити» людину різними способами. Коли така темрява заволодіє людиною, Бог перестає бути її царем, натомість сатана стає її князем. «Князь цього світу» у цьому значенні – це моє життя у світі «як би Бога не існувало», це моє життя у грісі, це моя невірність Богу, це мій брак любові Бога усім серцем і всією душею, а ближнього, як самого себе.
Боротьба проти «цього світу», чи проти «князя цього світу» – це боротьба не зі світом як таким, не з творінням, не з іншими людьми. Це боротьба зі своїм гріхом, зі своєю темрявою, це прагнення вийти з темряви до світла. Апостол Павло пише: «Нам бо треба боротися не проти тіла й крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах» (Еф 6, 12).
Щоб дещо краще зрозуміти контекст такого «світу», можна ще подивитися на такі фрагменти з Євангелія від Йоана, як Йн 8, 23-24: «І далі ще казав їм: «Ви здолу, я – згори. Ви з цього світу, я - не з цього світу. Тим я і сказав вам: Помрете у гріхах ваших. Бо коли не увіруєте, що я – Сущий, помрете у ваших гріхах»«; Йн 15, 18-19: «Ненавидить вас світ – то знайте: мене він ще перед вами зненавидів. Були б ви від світу, то світ би своє любив. А що ви не від світу, бо я вибрав вас від світу, ось тому й ненавидить вас світ»; Йн 16, 8-11: «І коли прийде Він, то переконає світ у грісі, у справедливості, і в засуді: щодо гріха – бо не вірують у мене, щодо справедливості – бо йду до Отця мого, і ви мене вже не побачите; щодо засуду – бо князь цього світу засуджений».
А щодо пропозиції сатани на пустелі, то можна глянути хоча б один коментар до цього уривку, який написав Йоан Золотоустий у своїх «Бесідах на Євангеліє від Матея». У Бесіді ХІІІ він коментує так:
«Знову бере його диявол на височенну гору й показує йому всі царства світу і їхню славу, кажучи: “Оце все дам тобі, як упадеш ниць і мені поклонишся.” Тоді Ісус сказав до нього: “Геть, сатано! Написано бо: Господу, Богу твоєму, поклонишся і йому єдиному будеш служити” (Мт 4, 8-10). Так як диявол згрішив тепер вже проти Бога Отця, називаючи всесвіт, який належить Йому [Богові], своїм, та насмілився називати себе Богом, як ніби то він був творцем світу, то Христос, врешті, заборонив йому, проте і тут без гніву, лише просто: “Геть, сатано“».
Диявол – це батько брехні. Те, що світ, сотворений Богом, належить йому – це одна з його неправд, які він людям, особливо і в першу чергу віруючим, пробує «втиснути». Світ – Божий, і ми в цьому світі живемо. Гріх людини – це вхід у «сферу-без-Бога», тобто вхід у темряву. Іншими словами, це заплющення очей, щоб не бачити навколо Божий світ, і лише вважати, що навколо панування «князя цього світу». І відповідно діяти, як у темряві. «Справжнє то було світло – те, що просвітлює кожну людину. Воно прийшло у цей світ. Було у світі, і світ ним виник – і світ не впізнав його. Прийшло до своїх, – а свої його не прийняли. Котрі ж прийняли його – тим дало право дітьми Божими стати, які в ім'я його вірують» (Йн 1, 9-12).